Правове письмо - Стефанчук Р.О. - 2.1. Правові вимоги до змісту юридичних документів

До змісту юридичного документа висувається низка вимог, які можна поділити на такі групи:

- правові вимоги до змісту юридичних документів;

- логічні вимоги до змісту юридичного документа, які включають в себе вимоги щодо точності, чіткості, зрозумілості (доступності) тексту юридичного документа;

- структурні вимоги до змісту юридичного документа включають в себе вимоги щодо єдності і внутрішньої логіки тексту юридичного документа, послідовності розміщення правового матеріалу в тексті документа;

- мовно-стилістичні вимоги до змісту юридичних документів: грамотність правових термінів, виразність шрифту, офіційність стилю юридичних документів тощо (розглядаються в окремому розділі).

2.1. Правові вимоги до змісту юридичних документів

Юридичні документи по-іншому можна назвати правовими актами

Правовий акт - це акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення. Він оформлюється у встановлених законом випадках у вигляді письмового документа (акта-документа)⁵.

Всі правові акти можна поділити на:

1) нормативно-правові акти - це прийняті у встановленому порядку компетентним суб'єктом офіційні письмові документи, в яких в односторонньому вольовому порядку встановлюються, змінюються чи скасовуються норми права⁶;

2) акти застосування норм права - це індивідуальний правовий акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що встановлює (змінює, припиняє) на основі юридичних норм права і обов'язки учасників конкретних правовідносин або міру відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення⁷ (рішенні суду, постанова слідчого, протест прокурора тощо);

3) приватноправові акти - тобто правові акти, що стосуються приватної ініціативи із визначення та захисту своїх прав і обов'язків (звернення фізичних та юридичних осіб до органів влади, договори, позовні заяви тощо).

До змісту нормативно-правового акту висуваються особливі правові вимоги, а тому ми розглянемо загальні правові вимоги до право них актів та вимоги, які висуваються до нормативно-правових актів

Всі правові акти (юридичні документи) повинні відповідати положенням Конституції України, нормам міжнародних актів (ратифікованих Верховною Радою України), законам України (в тому числі кодексам), а також п і л закон ним актам. Це означає, що, по-перше, всі правові акти мають видаватись на підставі вищезазначених нормативно-правових актів, тобто при розробці тексту правового акту потрібно його положення узгоджувати з положеннями чинного законодавства, а також безпосередньо посилатись на нормативно-правові акти, які стосуються предмету майбутнього правового акту.

По-друге нормативні правові акти мають видаватись ще й на виконання нормативних актів вищої юридичної сили. Таким чином забезпечується дотримання ієрархії нормативно-правових актів - співвідношення нормативно-правових актів, що полягає в підпорядкованості актів нижчої юридично? сили актам вищої юридичної сили, встановленні взаємозв'язків і взаємозалежності між цими актами, визначенні місій кожного виду нормативно-правових актів у системі законодавства.

По-третє, акти застосування норм права (рішення та ухвали суду, постанови слідчого тощо) також можуть видаватись лише на виконання нормативно-правових актів. І Ія правова вимога заснована на конституційній вимозі: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Громадяни, як відомо, діють за зворотнім принципом: дозволено все, що не заборонено законом (ч. 1 ст. 19 Конституції України), а. отже, їх приватноправові акти мають лише не суперечити нормам чинного законодавства.

Правовий акт може видаватись конкретними уповноваженими на те органами (особами) в межах їхньої компетенції

На прикладі нормативно-правового акту: уряд може видавані постанови і розпорядження, але в межах компетенції, наданої йому Конституцією України (розділом VI) і Законом України "Про Кабінет Міністрів України".

Щодо правозастосовчих актів: наприклад, приймати рішення про порушення кримінальної справи можуть лише спеціально уповноважені на це органи чи їх посадові особи - суддя, прокурор, слідчий або орган дізнання (ст. ст. 4,97 Кримінально-процесуального кодексу України). Це означає, то ніхто інший, крім вказаних осіб, не може прийняти рішення про порушення кримінальної справи.

Щодо приватноправової документації (позовних заяв, договорів тощо) важливим є наявність достатніх повноважень для прийняття рішень, які оформлюються в конкретних актах Наприклад, в багатьох статутах господарських товариств існує норма, згідно і якою керівник організації може самое і тип приймати рішення з фінансових питань на суму не більше 10 тисяч і ринеш.. Тобто, якщо сума угоди перевищує 10 тисяч і рішень, керівник повинен отримати згоду правління (або загальних зборів) но підписання цієї угоди. В протилежному вішалку угода, укладена керівником, може бути визнана недійсною (як вчинена з перевищенням повноважень). Помилки щодо тлумачення обсягу компетенції керівних органів часто є предметом розгляду судів.

Важливою вимогою до змісту юридичного документа с вибір адекватної правової форми. Постанова уряду чи закон України рішення чи ухвала сиду, притензії чи позовна заява - ці дилеми свідчать про важливість правильного вибору форми майбутнього акту для досягнення поставлених перед актом завдань.

На рівні видання нормативно-правових актів потрібно виходити, по-перше, з особливостей кожного конкретного нормативно-правового акту та, по-друге, з компетенції органу, який має право його видавати.

Так, закони - це нормативно-правові акти вищої юридичної сили, які регулюють найважливіші суспільні відносини. Тому врегульовувати через закон певне незначне питання є недоцільним. Однак у вітчизняній практиці законотворення має місце велика кількість чинних законів, прийнятих з порушенням цієї вимоги. Наприклад Закони України "Про захист прав покупців сільськогосподарських машин", "Про обов'язковий примірник документів", "Про пестициди і агрохімікати". Невже питання захисту прав покупців сільськогосподарських машин - це сфера регулювання парламенту? Звичайно, тут більш доцільною є відповідна постанова уряду. Так само і в питанні врегулювання обігу в Україні пестицидів і агрохімікатів. Наслідки порушення вимоги щодо вибору адекватної форми нормативно-правового акту виявляються під час його реалізації. Наприклад, виникає необхідність змінити деякі правові норми щодо обігу пестицидів, і ініціатори змушені через Кабінет Міністрів України звертатись із законодавчою ініціативою до Верховної Ради України. Народним депутатам потрібно буде ще раз присвятити свій час темі пестицидів і переконатись у необхідності внесення змін до "пестицидної" політики держави. Результат, зважаючи на політичні події, що перманентно роблять парламент недієздатним, є непрогнозованим.

Отже, правильний вибір форми нормативно-правового акту є вихідною умовою ефективності цього акту.

Для нормативно-правових актів існують додаткові правові вимоги до їх змісту. Особливість цих вимог обумовлюється наявністю в цих актах норми права - обов'язкового, формально визначеного правила поведінки загального характеру, що у встановленому порядку приймається, змінюється, відміняється та забезпечується відповідними державними органами в межах їх компетенції⁸.

Першою особливою правовою вимогою до нормативно-правового акту є нормативність, тобто наявність в нормативно-правовому акті власне самої норми права. Досить часто нормативно-правові акти, навіть на рівні закону, містять індивідуально-правові приписи замість загальнообов'язкових правил поведінки. Наприклад, існує ціла низка законів, присвячених особливостям приватизації: Про особливості приватизації підприємств Державної акціонерної компанії "Укррудпром", Про особливості приватизації пакета акцій, що належить державі у статутному фонді відкритого акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" тощо. Також парламент активно займався свого часу приватним списанням через закони податкових заборгованостей, наприклад: Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості відкритого акціонерного товариства "Лисичанськнафтооргсинтез" за станом на 1 жовтня 1999 року, Про реструктуризацію заборгованості Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату "Криворіжсталь", Про списання заборгованості відкритого акціонерного товариства "АвтоЗАЗ" тощо. Всі ці закони порушують вимогу нормативності. Окрім цього, нормативність вимагає;

- чітко визначати сферу дії нормативно-правового акту;

- визначати права і обов'язки уповноважених і зобов'язаних суб'єктів;

- правові засоби, за допомогою яких буде забезпечуватись реалізація нормативно-правового акту;

- відмову від декларативності норм у правовому акті.

Ще однією особливою правовою вимогою до нормативно-правового акту є властивість повноти його змісту. Це є необхідною умовою вдалого правового регулювання суспільних відносин. Повнота змісту нормативного акту характеризує високий рівень відображення предмета правового регулювання в закріплених нормах права.

Першою чергою, необхідно слідкувати за дотриманням повноти норми права - закріпленні гіпотези, диспозиції та санкції в одному акті або наявності посилань на інші нормативно-правові акти.

Повнота змісту правового акту дозволяє уникнути прогалин у правовому регулюванні. Прогалини обумовлені відсутністю достатньої уваги удосконаленню законодавства, своєчасного врахування в ньому тенденцій розвитку суспільного життя, недоліками законодавчої техніки⁹.

Важливою вимогою до змісту нормативно-правового акту є його системність, взаємоузгодженість з іншими нормативно-правовими актами. Кожен нормативно-правовий акт має бути "вмонтований" в правову матерію чинного законодавства. Це означає, що положення нового акту має не суперечити положенням вже чинного законодавства (або одразу передбачати відміну старих норм). Для узгодження із вже діючими нормами використовують бланкетні норми (тобто такі, які відсилають до положень інших нормативних актів). Але бланкетними нормами не варто зловживати, оскільки нестабільність законодавства ускладнює роботу зі зміненими актами (з'являються так звані "хибні" посилання на вже відмінені, змінені нормативно-правові акти).