Правове письмо - Стефанчук Р.О. - 2.2. Логічні вимоги до змісту документа

Юридична діяльність є багатоаспектною: вона складається, за загальним правилом, із численних етапів, стадій, частин, розтягнута в часі І потребує витрат досить великих розумових зусиль. Ось чому актуальною є проблема досягнення поставленої цілі найкоротшим шляхом, який дозволяє досягти поставленої мети в процесі виконання юристом професійної роботи, завдяки дотриманню логічних правил як в побудові загального плану роботи, так і під час виконання окремих його етапів.

Помилки, пов'язані з порушенням законів логіки, призводять до непослідовності в процесі міркування, прийняття хибних суджень за істинні, викривляють змістове сприйняття будь-якого юридичного документа. Відступ від вимоги логічності змісту юридичного документа є перешкодою для нормального застосування правового акту. На практиці логічність досягається за допомогою дотримання вимог, згідно з якими формулювання змісту юридичного документа повинно бути точним, чітким, ясним (зрозумілим), доступним для сприйняття.

Точність юридичних документів має велике значення не тільки для учасників правовідносин, правозастосовчих органів та посадових осіб, яких стосується юридичний документ, але і для самого органу, який видав юридичний документ, який, перш ніж зобов'язувати до чогось суб'єктів правовідносин, повинен сам чітко усвідомлювати сутність власних приписів.

Точність змісту документа необхідно розуміти як ступінь відповідності тексту правового акту тій думці, яка в нього закладалася особою, що створила юридичний документ (наприклад, законодавцем). З огляду на це, можна виділити такі критерії точності юридичного документа:

1) чіткість, недвозначність дефініції (визначення) термінів;

2) відсутність в тексті юридичного документа двозначних та багатозначних термінів;

3) позитивність використовуваних формул, тобто використання не більше одного заперечення в разі викладення однієї думки;

4) неприпустимість використання непояснюваних далі за текстом слів та словосполучень, таких, як: "нерідко", "інші", "в разі необхідності", "деякі" тощо.

Правові акти, які суперечать вищевказаним правилам, нерідко зустрічаються в чинному законодавстві України. Такі неточності містяться навіть у назвах деяких законів. Наприклад: Закони України "Про деякі питання ввезення на митну територію України та реєстрації транспортних засобів", "Про деякі питання фінансування соціальних виплат та пов'язаних з ними адміністративних витрат", "Про деякі питання оподаткування підакцизних товарів" тощо. Такі назви законів є яскравими прикладами неточності у формулюванні назви нормативно-правового акту, оскільки пересічному громадянинові важко зорієнтуватися, про які саме "деякі" питання буде йти мова.

Отже, юридичні документи мають бути максимально точними, але, крім того, вони ще й мають бути достатньо ясними (зрозумілими) для сприйняття особами, які мають будь-який стосунок до цих юридичних документів.

Неясний (незрозумілий) юридичний документ не дає поєного уявлення про права та обоє 'язки осіб, що мають будь-який стосунок до цього документа, призводить до невизначеності в їх діяльності, до невиправданих витрат часу і сил на запити щодо тлумачення, призводить до непорозумінь та помилок.

Ясність змісту залежить від вдалого добору слів, термінів, терміносполук, речень, їхнього правильного і послідовного розташування у тексті юридичного документа. Основними критеріями ясності юридичного документа є:

1) використання в тексті юридичного документа загальновідомих термінів в їх загальновідомому значенні;

2) обов'язковість розшифровки значення найбільш важливих термінів, які використовуються в юридичному документі;

3) використання простих і зрозумілих термінів, відомих і широковживаних зворотів.

Отже, ясність мови тексту юридичного документа виражається в однаковому розумінні адресатами значень різних одиниць літературної мови (термінів, словосполучень, зворотів тощо), що використані в юридичному документі.

Ясність усвідомлення змісту правового акту для кожного суб'єкта залежить від низки факторів, таких, як його досвід, освіта, рівень загальної та правової культури тощо.

Ступінь ясності юридичного документа визначається також в залежності від того, на кого він розрахований, якої сфери відносин він безпосередньо стосується. Якщо це невизначене коло суб'єктів, то акти повинні бути написані більш простою мовою (наприклад, Конституція України, закони України). Якщо ж правовий акт регулює достатньо вузьке коло суспільних відносин, текст такого акта може бути технічним і складним (наприклад, Правила зберігання вантажів).

Іноді вимога ясності змісту юридичного документа може вступати в деяку суперечність із точністю. Насправді, ясність юридичного документа може перешкоджати точності правового акта, і навпаки - підвищена увага до точності може спричинити ускладнення та неясність тексту юридичного документа. Яскравим прикладом є назва інструкції, затвердженої наказом МВС України 11.01.99 № 17: інструкція про порядок видачі міністерством та іншими центральними органами виконавчої влади підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів.

В зазначеному випадку надмірний акцент до точності назви документа завадив с прийнятності цього документа, тобто його ясності.

Проте більшість вчених-юристів, які розглядали проблему протиріччя між ясністю і точністю юридичного документа, пропонують віддавати перевагу точності, тому що без неї документ втрачає свою виразність і створюються умови для його неточного тлумачення, а, відповідно, і для можливих зловживань.

Точність і ясність змісту юридичного документа повинні поєднуватися з його доступністю. Доступність може бути визначена як єдність розуміння змісту юридичного документа тим, хто створив цей документ, і тим, на кого він розрахований.

Якщо текст документа є недоступним за своїм змістом, це може призвести до певних труднощів під час його застосування, таких, як:

1) необхідність проведення додаткових заходів з метою встановлення справжнього змісту правового акта, в тому числі звернення до компетентних органів держави (наприклад, до Конституційного Суду України), до наукових установ (наприклад, до Інституту держави та права ім. В. М. Корецького HAH України);

2) застосування адресатами, до яких спрямовані конкретні вимоги закону, норм підзаконних нормативних актів замість норм, закріплених в цьому законі;

3) здійснення правозастосування на основі вказівок (позиції) вищестоящої посадової особи, а не на основі норм закону;

4) здійснення правозастосування за розсудом правозастосовчих органів;

5) відмова скаржникам (заявникам) у розгляді порушеного питання та прийнятті рішення по справі.

Вищевикладене ще раз доводить, що недоступність для розуміння змісту юридичного документа прямо і опосередковано впливає на неможливість такого документа бути справжнім регулятором суспільних відносин або досягати мети, поставленої перед ним.

Основними правилами, які роблять юридичний документ більш доступним, є:

* використання максимально простих слів, термінів, фраз, широко використовуваних в повсякденному вжитку і які легко сприймаються більшістю населення;

* відмова від використання в правових актах складних конструкцій зі складними зворотами;

* відмова від зловживання іншомовними словами;

* відмова від використання деяких канцелярських зворотів, бюрократичних штампів, архаїчних висловлювань тощо.

Наприклад, назву листа Державної податкової адміністрації від 05.09.05 "Про оподаткування роялті" важко назвати доступною для розуміння більшістю населення (через вживання специфічного терміну), логічніше було б назвати йото "Про оподаткування авторської винагороди (роялті)".

Але варто зауважити, що розглядаючи доступність змісту юридичного документа як один із найважливіших напрямків вдосконалення правових актів, варто все ж слідкувати за тим, щоб не перейти тієї межі, за якою прагнення до доступності перетворюється на крайнє спрощення та примітивізм.