Сучасна українська літературна мова - Шевчук С.В. - Відмінювання іменників

Число - одна з визначальних граматичних категорій, що виражає кількісний вияв того, що позначається іменником. Значення числа виражається у співвідносних формах однини і множини: учень -учні, ріка - ріки, стіл - столи.

Усі іменники за здатністю утворювати форми однини/множини переділяються на три групи:

o іменники, що вживаються в однині й множині (сестра - сестри, зошит - зошити, палець - пальці);

o іменники, що вживаються тільки в однині (одиничні іменники) (розквіт, мужність, фосфор, гречка, сіль);

o іменники, що вживаються лише у множині (ворота, вершки, гроші, жнива, мандри, радощі).

Форми однини і множини утворюються від іменників на означення обчислюваних предметів: жінка - жінки, дошка - дошки, птах - птахи. Тільки у формі однини вживаються:

^ іменники з абстрактним значенням (вічність, здоров % демократизм);

^ збірні іменники (молодь, учительство, черва);

^ іменники з речовинним значенням (сало, малина, пшоно, пісок). Як уже зазначалося, такі іменники набувають множинної форми, якщо означають різні сорти певної речовини: хліба - злакові рослини, хліби - випечений продукт.

^ власні назви (Євген, Микола, Ганна, Світлана, Лук'яненко, Харків, Київ);

Іменники, що вживаються лише у множині, є назвами:

^ предметів, що складаються з двох частин (окуляри, сани, ножиці);

*Ґ речовин, матеріалу (дріжджі, дрова, вершки);

^ станів, процесів і дій (проводи, дебати, посиденьки, сутінки);

^ почуттів, емоцій (гордощі, веселощі, прикрощі);

^ відрізків часу, свят і традиційно-побутових обрядів (канікули,

заручини, родини, зажинки); ^ залишків речовини (кошти, фінанси, гроші);

Окремі іменники - власні назви можуть мати тільки форму множини (Суми, Карпати, Прилуки, Афіни, Альпи).

Категорія числа як іменникова словозмінна категорія формально виражається у закінченнях: словник -словника; словники - словників.

Категорія відмінка

Відмінок - граматична категорія іменника, що виражає його синтаксичні відношення до інших слів у реченні. Відмінок іменників є морфологічною, самостійною категорією. В українській мові є сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний. Кожний з відмінків, крім кличного, відповідає на певне питання: називний - хто? що?; родовий - кого? чого?, давальний -кому? чому?, знахідний - кого? що?, орудний - ким? чим?, місцевий - на кому? на чому?

Називний відмінок кваліфікують як прямий, що протиставляється іншим відмінкам. Він є початковою формою іменника і виступає в реченні у ролі підмета, тобто називає виконавця дії: Кожна освічена людина має добре знати скарби літературної мови - крилаті вислови. У формі називного відмінка виступає також іменна частина складеного присудка, а також прикладка і головний член односкладного номінативного речення: Мова - основа культури нації, найбільший скарб (І. Нудьга); Високі сосни. Серпень. Спека. Усе так звично. (І. Муратов); Лікар-стоматолог працював майстерно.

Родовий відмінок називає предмет, на який спрямована дія {написати листа, виконання вправи, налити води); носія ознаки (людина совісті, син героя), виконавця дії (виступи учнів, боротьба народів), час, місце, причину, спосіб дії, мету (навчатися до січня, стояти біля столу, замовчати від несподіванки, сміятися до сла, приїхав для розмови).

Давальний відмінок називає особу чи предмет, на користь яких або на шкоду яким відбувається дія (передати сестрі квіти, нагнати дітям страху), особу, якій приписується певний стан (примарилося батькові), належність, стосунок, спрямування (пам ятник Шевченкові, служіння народові, рахунок команді). Давальний відмінок вживається тільки з похідними прийменниками (назустріч, наперекір, всупереч, завдяки) і виражає обставинні відношення (діяти всупереч передбаченням, вийти назустріч потягу, перемогти завдяки наполегливості).

Знахідний відмінок називає прямий об'єкт (іменник залежить від перехідних дієслів) (читати книжку, копати землю, мити вікно), час, місце, причину і мету дії (чекати годину, вийшли на поле, боротися за правду).

Орудний відмінок називає знаряддя, засіб дії і пересування (згрібати граблями, махнути рукою, їхати машиною), виконавця дії у пасивних зворотах (план, затверджений комісією), місце і час дії (іти дорогою, плавати морем, працює ночами, прийшов перед ранком).

Місцевий відмінок, якому властиве тільки прийменникове вживання, в типовому вияві виражає значення місця (лежати в садку, жити у місті, ходити по городу), часу (зустрітися о десятій годині, приїхав у травні), засобу дії (грати на дудці, шити на машинці).

Кличний відмінок спеціалізується на вираженні функції звертання (називає особу, до якої звертається мовець): чоловіче, поете, пісне, Олено, Віталію.

Граматичне значення відмінка виражається насамперед закінченням (стати вчителем, купити коня, повідомити студентів) або поєднанням закінчення з:

- прийменником (на морі, під столом, із газети);

- наголосом (немає сторінки - гортаю сторінки);

- чергуванням звуків (рука - на руці, нога - нозі).

Відмінок невідмінюваних іменників оформлюється тільки синтаксичним зв'язком з іншими словами: велике кафе (значення називного чи знахідного відмінка),

Граматичне значення відмінка може виражатися також порядком слів у реченні: Дні змінюють ночі (дні - називний відмінок, ночі - знахідний) - Ночі змінюють дні (ночі - називний, дні - знахідний).

Відмінювання іменників

Відмінювання іменників - це їхня словозміна. З погляду відмінювання в сучасній українській мові виокремлюють чотири основні відміни іменників, що різняться системою відмінкових закінчень. Під час такого поділу до уваги беруться дві головні ознаки:

- рід іменників;

- характер закінчення у формі називного відмінка однини.

До першої відміни належать іменники жіночого і чоловічого роду, які в називному відмінку однини мають закінчення -а (орфографічно -а і -я): Микола, Олена, тополя, мрія.

Друга відміна об'єднує іменники:

* чоловічого роду з нульовим закінченням у називному відмінку однини: дуб, робітник, стіл, день, край, та закінченням -о: батько, Петро

o середнього роду із закінченнями -о,-е,-а, (орфографічно -я): село, море, поле, плече, знання, колосся, листя.

До третьої відміни належать іменники жіночого роду з нульовим закінченням у називному відмінку однини: любов, тінь, далеч, папороть, відстань. За характером відмінкових закінчень до третьої відміни належить іменник мати.

До четвертої відміни належать іменники середнього роду із закінченням -а (орфографічно -а і -я) у називному відмінку однини, за відмінювання яких з'являється суфікс -ат- (орфографічно -ат і -ят-) або єн-: курча, орля, вим 'я, ім 'я, плем 'я.