Сучасна українська літературна мова - Шевчук С.В. - 6.3. ПРОСТЕ ДВОСКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ

§ 9. ГОЛОВНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

Однією з головних проблем синтаксису є всебічне вивчення речення, його граматичної організації у зв'язку з вираженням певного змісту. Речення як основна одиниця синтаксису являє собою складну систему взаємозв'язаних одиниць, які утворюють його структуру. Найдавнішою й найвипробуванішою часом синтаксичною моделлю речення є модель членів речення. Учення про члени речення створене зусиллями представників логіко-граматичного напряму (О. Востоков,

Ф. Буслаєв, які прирівнювали речення до судження), психологічного напряму (Г. Пауль, О. Потебня, які виділяли психологічний підмет і присудок), П. Фортунатов і О. Пєшковський трактували члени речення з урахуванням формально-синтаксичних ознак.

Основним типом простого речення є двоскладне речення, структурну основу яких становлять два головні члени - підмет і присудок.

Отже, члени речення, що утворюють його граматичну основу, називаються головними.

Головні члени речення виділяються на підставі структурних і семантичних ознак.

Підметом називається головний член речення, що означає предмет, явище, поняття, якому властива якась дія, стан, ознака: Любов до рідної мови не заперечує любові й пошани до інших мов (Д. Павличко); Ми зупинились на хвилину над плесом тихої ріки (В. Крищенко); Визволені не можуть забути своїх визволителів (О. Гончар). Основні класифікаційні ознаки підмета такі: а) позначає носія предикативної ознаки; б) входить до структурної схеми речення як його головний член; в) виражається формою називного відмінка іменника або іншої частини мови в значенні іменника; г) займає типову позицію перед присудком; г) перебуває у двобічному (предикативному) зв'язку з присудком; д) поєднується з присудком способом предикативного зв'язку - координацією.

За будовою розрізняють підмети прості і складні.

Простий підмет виражається іменником, займенником або будь-якою іншою частиною мови, вжитою в значенні іменника, а також лексичним словосполученням, наприклад:

а) іменником: Відчиняє двері осені вересень (В. Ткаченко); Невсипущі павуки тчуть серпанки і шовки (Л. Костенко);

б) займенником: Я люблю задушевні молодих матерів перемови, вболівання їх кревні, їх ледве надломлені брови (Д. Білоус);

в) субстантивованим прикметником: У слові новому, минуле не в'яне (Л. Первомайський);

г) числівником: Семеро одного не ждуть; Шість ділиться на три (Н. тв.);

ґ) інфінітивом: Сказати слово про Юрія Збанацького - означає поділитися цілим світом, витвореним однією людиною впродовж десятиліть (3 журн.);

д) субстантивованим вигуком: Гучне "Ура!" пронеслося тоді над лугами і впало в трав розморених дурман (Л. Первомайський);

е) службовими частинами мови: Тільки "так" чи "ні", "за" чи "проти" мало сьогодні сенс (П. Загребельний);

є) лексичними словосполученнями: Посеред неба гнеться на південь Чумацький шлях (М. Стельмах);

ж) фразеологічним сполученням чи реченням: Битися як риба об лід - жити в тяжких матеріальних умовах, переборюючи нестатки, злидні (Із словника).

Складений підмет виражається синтаксичним словосполученням, утвореним з двох повнозначних слів, яким властива семантична єдність. Компонентами складного підмета можуть бути:

1) числівник (власне кількісний, неозначено-кількісний, збірний) та іменник у називному чи родовому відмінку множини: А на березі ріки три стоять стрункі дубки. (Л. Первомайський); Пильно дивляться тисячі вікон (Б. Олійник);

2) іменник, що має значення сукупності (зграя, група, отара, натовп, табун, гурт, стадо) та іменник у родовому відмінку: А над усім у чорному небі кружляла зграя сполоханих птахів (А. Головко); Гурт хлопців підійшов до столу (О. Гончар);

з) іменник (займенник) у формі називного відмінка та іменник в орудному відмінку з прийменником зі значенням сумісності: Дми-трик з Гаврилком вчепились ззаду за сани і причаїлися (М. Коцюбинський); Ми з Катрусею ще не були в полі, воно десь далеко-далеко, за сосновим лісом (П. Король);

4) іменники половина, більшість, меншість, частина та іменник у родовому відмінку: Більшість дітей шестирічного віку відвідує дитсадок (3 посібн.); Частина повсталих загинула (Ю. Янов-ський);

5) іменник (займенник) у формі називного відмінка та іменник (займенник) у родовому відмінку: Кожен з хлопців почував себе так, ніби до нього повернувся рідний батько (М. Стельмах); Ми з тобою не були тут вже багато літ (М. Вороний);

6) іменник зі значенням міри та іменник у родовому відмінку (літр молока, метр шовку, пляшка молока, кілограм пшениці): Кілограм пшениці коштує 2 гривні;

7) інфінітив (бути, стати, здаватися, лишатися, залишатися) та іменник в орудному відмінку: Бути прикладом у роботі, в навчанні, в побуті повинно стати невід 'ємною частиною батьківського авторитету (В. Сухомлинський).

Своєрідну форму підмета становлять поєднання означального займенника все та вказівного це. Сполучення все це утворює семантично нерозкладну групу підмета: Все це сприяє створенню типового образу (3 газ.).

Другим головним членом двоскладного речення є присудок.

Присудком називається головний, граматично підпорядкований підметові член речення, що означає дію, стан, якість, властивість предмета, означуваного підметом. Виділяючи присудок, враховують такі головні диференційні його ознаки: а) характеризує підмет;

б) входить до структурної схеми речення як його головний член;

в) виражається дієслівними формами; г) займає типову позицію після підмета: г) перебуває у двобічному (предикативному) зв'язку з підметом; д) поєднується з підметом способом предикативного зв'язку - координацією.

За будовою присудки поділяються на прості і складені.

Прості дієслівні присудки виражаються формами дієслів теперішнього, минулого й майбутнього часів, дійсного, наказового та умовного способів: Давно, давно, ще в пору колискову, блаженним безтурботним малюком я всмоктував у серце рідну мову з цілющим материнським молоком... (Д. Луценко); Любо в гаю соловейко виспівує (А. Кримський); Я тебе тукатиму, шукатиму, я тебе чекатиму, чекатиму, я про тебе у людей питатиму... (С. Летюк); Хай наша рідна Україна в добрі і мирі проживи (Д. Павличко); Заснути б отут просто неба, виключаючись з усього, що проймає серце неспокоєм і тривогою (Ю. Дольд-Михайлик); Ми будемо говорити і про наше Завтра, про наше Майбуття... (І. Цюпа).

Приклади, що ілюструють форми вираження простих дієслівних присудків, свідчать про те, що прості присудки можуть ускладнюватися допоміжними дієсловами, частками. Так, форми наказового способу (хай прожива) й умовного способу (заснути б) мають у своєму складі частки, а форма майбутнього часу (будемо говорити) - допоміжне дієслово.

Інколи прості присудки ускладнюються дієвідмінюваними дієслівними формами: а) повторенням дієслова в одній і тій ж граматичній формі: Річечка, гублячись у зеленій низинній гущавині, біжить та й біжить собі (В. Козаченко); б) повторенням однокореневих дієслів: плакати-оплакувати, мовити-промовляти; в) повторенням синонімічних дієслів: дзвенить-буя, йти-сновигати, дивитись-поглядати; г) поєднання дієслів із дієсловами знати, взяти у наказовому способі: А хтось ото візьми й пожартуй тоді... (А. Головко).

Прості присудки також виражаються: а) дієсловом бути в різних формах, яке в ролі присудка є повнозначним: За селом, у степу є солдатська могила, й повз неї на захід дорога лягла (М. Нагнибіда); б) вигуково-дієслівними формами типу хап, стук, скік, кидь: Зайчик бачить, що біда під - дубом сховався. А зима тут снігу - кидь! Там малий і зостався (О. Олесь); в) фразеологічним сполученням: Я печу раків і мовчки стою на одному місці, каючись, що прийшов сюди (М. Стельмах).

Складені присудки сучасної української літературної мови становлять поєднання двох чи кількох повнозначних слів (за винятком випадків, коли дієслівна зв'язка є нульовою), одне з яких семантично збіднене й виконує лише граматичну роль.

Складені присудки поділяються на два види: іменний складений, та дієслівний складений

Іменний складений присудок має дві частини: зв'язку та іменну частину. Іменна частина виражає предметне значення присудка, а зв'язка - граматичне значення часу, особи, способу: Великі майстри минулого були невтомними в шуканні великих задумів, глибоких філософських проблем людського буття ... (О. Гончар).

До власне зв'язок належать дієслова бути, становити, являти собою, які позбавлені лексичного значення. Зв'язкову функцію виконують і невласне зв'язки, які, крім граматичного значення, виражають певні відтінки лексичного значення: виявитися - виявлятися, лишитися -лишатися, залишитися - залишатися, назватися -називатися, зробитися -робитися, уявитися -уявлятися, вважатися, доводитися.

У ролі іменної частини складеного присудка найчастіше виступають прикметники, іменники та дієприкметники, які вживаються у формі називного, орудного й знахідного відмінків без прийменників, а також у знахідному з прийменником за: Повітря зробилося прозорим та ясним (М. Коцюбинський); Мені, малому, палиця ліскова служила за хорошого коня (Д. Павличко); Реша був хлопець меткий, жвавецький (як тепер кажуть, комунікабельний) (В. Нестайко).

Із дієсловом-зв'язкою бути іменна частина складеного присудка, вживається у формі називного або орудного відмінка, якщо дієслівна зв'язка вживається в теперішньому часі й не опускається в реченні: Праця є обов'язок і справа честі кожного здатного, до праці громадянина (Газ.). Якщо ж дієслово-зв'язка бути виступає у формі минулого або майбутнього часу, у формі умовного або наказового способу, іменна частина складеного присудка вживається переважно в орудному відмінку: Вона була у батька асистентом, сестрою, помічницею (О. Гончар).

Іменною частиною складеного присудка може бути також іменник чи інша субстантивована частина мови у формі знахідного відмінка з прийменником або словосполучення з родовим відмінком іменника: Чубенко там був за старшого (Ю. Яновський).

Якщо в ролі зв'язки виступають дієслова здаватися, вважатися, уявлятися, залишатися, ставати, називатися, іменна частина складеного присудка вживається у формі орудного відмінка: Поет всюди залишається господарем свого настрою... (О. Гончар); Донбас цвіте, Донбас росте. Цвіте, росте, пишається: ще один шахтарський син героєм називається (Г. Бойко).

Із зв'язками становити, являти собою іменна частина складеного, присудка вживається у формі знахідного безприйменникового відмінка: М'який ліризм становить особливу рису байок Тлібова (М. Рильський).

В іменних складених присудках з нульовою зв'язкою в ролі іменної частини можуть виступати іменник, прикметник, займенник, числівник у називному відмінку та прислівник і словосполучення: Рідна мова -то неоціненне духовне багатство (В. Сухомлинський); Два на два - чотири; Тут кожен камінь -мій, і кожен подих мій (Л. Первомайський).

Дієслівний складний присудок має дві частини: основну й допоміжну. Він виражається інфінітивом (основна частина) в сполученні з особливими формами дієслів (допоміжна), які вказують на початок, продовження, кінець дії (починати, кінчати, продовжувати, братися, переставати, припиняти, заходжуватися), на необхідність, бажаність чи можливість дії (могти, мусити, мати, зуміти, намагатися, сміти): Школярі розпочали закладати Парк пам 'яті загиблим (Н. Крупникова); Люди повинні більше дивитися на зорі, на Стожари, на Чумацький Шлях (М. Стельмах); Любов, як сонце, може обігріти, а може й спопелити у гніві за зраду (Я. Гоян).

Якщо ж дія, названа дієсловом в особовій формі, стосується одного суб'єкта, а дія, названа інфінітивом, - іншого, то інфінітив до складу присудка не входитиме, а виступатиме додатком: Учитель просив почекати.

Дієслівний та іменний складені присудки можуть бути ускладнені (подвійні). Ускладнена модель поєднує в собі структуру дієслівного складеного (допоміжні модальні дієслова) та іменного складеного (іменна частина з властивими їй дієсловами-зв'язками) присудків. З погляду структурного ускладнені присудки відрізняються від складених тим, що вони містять три й більше компоненти: Той не сміє називатися людиною, хто не любить рідної матері (В. Сухомлинський).