Сучасна українська літературна мова - Шевчук С.В. - § 13. ОЗНАЧЕННЯ

Двоскладні речення можуть мати у своєму складі, крім головних членів, також другорядні члени речення. За традицією серед другорядних членів речення виділяють додаток, означення й обставину: Блищить січневий сніг бадьоро... (В. Крищенко). У цьому реченні, крім підмета сніг і присудка блищить, є й другорядні члени речення: січневий, що пояснює підмет, і бадьоро, що пояснює присудок.

На противагу головним другорядні члени не беруть участі у створенні предикативної основи речення.

В основу виділення другорядних членів речення покладено також їх морфологічне вираження та позицію в реченні, що і зумовлює форми синтаксичного зв'язку пояснювальних слів з пояснюючими.

§ 12. ДОДАТОК

Додатком називається другорядний член речення, що означає предмет, на який спрямована чи якого стосується дія, процес, ознака, стан.

Додаток має такі диференційні ознаки: а) це другорядний член речення; б) виражає об'єктні семантико-синтаксичні відношення; в) виражається найчастіше іменниками в непрямих відмінках або їх еквівалентами; г) стоїть після опорного слоава; г) поєднується з опорним словом підрядним зв'язком керування; д) відповідає на питання непрямих відмінків.

Основною семантичною ознакою додатка є його предметне (об'єктне) значення, що й зумовлює характер засобів його вираження. Тому додаток зазвичай виражається іменниками, займенниками, співвідносними з іменниками, субстантивованими словами, а також цілим словосполученням: Ти даєш мені сонце погоже, і повітря даєш, і снагу... (В. Ткаченко); Мені поля задумливо шептали свої ніким не співані пісні (В. Симоненко); Посадила стара мати три явори в полі (Т. Шевченко).

Додатки поділяються на прямі й непрямі. Прямий додаток вказує на об'єкт, безпосередньо охоплений дією, процесом або станом. Він залежить від перехідних дієслів і виражається знахідним відмінком без прийменника: Нашу радість і сум, нашу звихрену долю материнська любов, як весна, зігріва (В. Крищенко). У деяких випадках прямий додаток може виражатися й родовим відмінком без прийменника, а саме:

а) якщо з перехідним дієсловом вживається заперечна частка не: Не зрони сльози, котра не зрадить ні життя, ні гніву... (Н. Кащук);

б) якщо дія поширюється не на весь предмет, а лише на його частину: Оксана наливає води; Я поставив пташеняті хліба.

Непрямі додатки виражаються іменниками чи іншими субстан-тивованими словами у формі знахідного відмінка з прийменником або у формах інших непрямих відмінків як з прийменниками, так і без них: Пашить медами скосистагора (Л. Костенко); У боротьбі немає одиниць (В. Поліщук)

Непрямі додатки залежать від перехідних і неперехідних дієслів: Мрію пестив я свою пензлем, олівцем (М. Сингальський); Джерин садок заквітчався білим цвітом (І. Нечуй-Левицький).

Непрямі додатки можуть також залежати від іменників, прикметників, дієприкметників та дієприслівників: І подвиг сторожа на маяку достоїн пісні, пензля і граніту (М. Рильський); Людські діла тривкіші від металу... (О. Корнійчук); Усе, що створюється справді великого в національній культурі, оповито мовою або опосередковано нею. Сприймаючи красу природи, незмірного світу, дитина має вдосконалювати могутній інструмент пізнання - мову (І. Вихованець).

§ 13. ОЗНАЧЕННЯ

Означенням називається другорядний член речення, який указує на ознаку предмета і підпорядкований іменникові, що називає предмет. Означення має такі диференційні ознаки: а) є другорядним членом речення; б) виражає означальні відношення; в) залежить тільки від іменника; г) виражається у типових випадках прикметниками та іншими словами в прикметниковій функції; г) за прямого порядку слів стоїть перед означуваним іменником; д) з означуваним іменником з'єднується підрядним зв'язком - узгодженням.

Означення, на відміну від головних членів речення, не створює в реченні своєї синтаксичної групи, воно завжди виступає залежним: У нашого хлоп ятонька блакитні оченятонька, волоссячко м 'якесеньке, а личенько білесеньке (О. Олесь).

За характером синтаксичного зв'язку з означуваним словом означення поділяються на узгоджені й неу згоджені: Козацькі могили високі - незгаслі вулкани Вкраїни (І. Драч); Над доріжкою з асфальту дві берізки обнялись (В. Сосюра).

Узгоджене означення поєднується з означуваним словом граматичним зв'язком узгодження: 3 кожної гілочки на калині звисають важкі червоні грона (Б. Харчук); О, як змінився луг осінній, вночі прилинув перший сніг, упав, мов біле шумовиння, од вітру хвилями застиг

(В. Ткаченко). Узгоджене означення здебільшого виражається прикметниками і дієприкметниками, а також числівниками, займенниками: У них у мріях стільки сонця і ще не співаних пісень, що пломінкий, жаркий вогонь цей ще не один освітить день (Ю. Петренко); Була третя година (О. Іваненко).

Неузгоджене означення поєднується з означуваним словом зв'язком керування або прилягання: У цих садах, в сонатах солов "їв він чує тихі кроки браконьєра (Л. Костенко); Великій меті - освічувати народ, піднімати його з віковічної темряви - служив і Шевченків талант художника (3 журн.).

Неузгоджені означення виражаються іменниками у формі непрямих відмінків з прийменниками чи без них (гурт дітей, виводок каченят, хлопець без вусів, сосна на кручі); інфінітивом (бажання вчити, мрія побачити); прислівником (дорога направо), дієприслівником (читання лежачи).

Іменники, які виступають означеннями, втрачають значення предметності й виражають ознаку іншого предмета. У таких випадках вони можуть виражати: а) належність (родовий належності: подарунок сестри, тобто сестрин; вулиці міста, хата батька); б) ознаку за матеріалом (родовий внутрішньої ознаки: квіти з паперу, човен з дерева, тобто дерев яний); в) ознаку за призначенням (родовий ознаки: вагон для дітей, тобто дитячий, павільйон для відпочинку, приладдя для письма); г) ознаку за місцем розташування предмета (місцевий зовнішньої ознаки: табір у лісі, тобто лісовий; вогні на морі;) ґ) ознаку за об'єктом піклування (піклування про дітей); д) ознаку за напрямом (знахідний зовнішньої ознаки: шлях в Україну, двері до кімнати); е) зовнішню чи внутрішню ознаку предмета (родовий ознаки: дівчина з карими очима, тобто кароока; дитина п яти років, людина лагідної вдачі).