Сучасна українська літературна мова - Шевчук С.В. - Односкладне речення в системі простого речення

Прикладкою називається означення, виражене іменником чи іншою субстантивованою частиною мови, узгоджене з означуваним словом у відмінку.

Прикладка характеризується такими властивостями: а) є різновидом означення; б) вказуючи на ознаку предмета, дає йому нову назву; в) виражається іменником; г) може стояти перед і після означуваного слова;

ґ) найчастіше узгоджується з означуваним словом у відмінку: Пристрибала до ялинки тиха білка-сіроспинка... (Т. Коломієць); Вересень-місяць добре ґаздує, а місяць жовтень мряку розвіє, в лісах, в садочках лист пожовтіє (М. Підгірянка); Біга зайчик-скакунець, в затишок тікає. А зима на помелі зайця доганяє (О. Олесь).

Найхарактернішими для прикладки є дві ознаки: семантична (прикладка дає предмету іншу назву) і граматична (прикладка виражається іменником): Завітала тиша до діброви, гріються обвітрені дубки. Липнуть пахощі міцні смолові - розімліли сосни-близнюки (В. Ткач єн ко).

Прикладка може означати: соціальну належність, вік, національність, професію, власну географічну назву, умовні назви організацій, якість або властивість предмета: Нахил до науки, терпимість до ворогів, яскрава талановитість, логічність в думках -це звичайна прикмета освіченого українця-письменника ХУП-го віку (І. Огієнко); Бійцям-братам, як щирий знак привіту, мале дівча в худих своїх руках принесла жмутик вересневий цвіту, який розцвів на галицьких полях (М. Бажан); Дуба-велетня я чую мову, він - сама історія жива (О. Ющенко).

Прикладка зазвичай виражається одним словом або сполученням слів: дівчина-герой, огонь-сльоза, газета "Вільна Україна".

Прикладки можуть писатися окремо й через дефіс з означуваним словом, що залежить від семантики поєднуваних елі в.

Дефіс ставиться:

а) якщо означуване слово й прикладка є загальними назвами: учит ель-фізик, жінка-вихователь;

б) якщо означуване слово стоїть після прикладки, вираженої власною ознакою: Київ-місто, Дніпро-ріка;

в) якщо іменник, що має атрибутивне (означальне) значення, виступає в ролі прикладки у постпозиції: вовк-жаднюга, дівчина-красуня, хлопець-богатир.

Якщо прикладка входить до складу терміна, вона втрачає атрибутивне значення, перетворюючи словосполучення на складний іменник, який пишеться через дефіс: гриб-паразит, заєць-русак, льон-довгунець.

Дефіс не ставиться:

а) якщо прикладка, власна назва, знаходиться в постпозиції до означуваного іменника: Місто Київ, ріка Дніпро;

б) якщо прикладкою виступає видова назва: трава звіробій (за зворотного порядку слів дефіс ставиться: звіробій-трава).

Прикладки - індивідуальні назви заводів, фабрик, пароплавів, організацій, підприємств, наукових праць, літературних творів, газет, журналів, кінофільмів тощо - пишуться з великої літери і в лапках: газета "Слово", швейна фабрика "Дитячий одяг", опера "Запорожець за Дунаєм", табір "Орлятко", санаторій "Україна".

§ 15. ОБСТАВИНА

Обставиною називається другорядний член речення, що означає обставини дії, стану або ознаки.

Обставина має такі диференційні ознаки: а) є другорядним членом речення; б) виражає обставинні семантико-синтаксичні відношення; в) виражається прислівниками, дієприслівниками, прийменниково-іменниковими формами та інфінітивом; г) у реченні може займати різну позицію, найчастіше - постпозицію; г) пов'язується з головним словом підрядним зв'язком прилягання або керування; д) залежить найчастіше від дієслова, а також прикметника і предикативного прислівника (слів категорії стану).

За значенням обставини поділяються на такі основні групи:

а) обставини способу дії вказують на спосіб здійснення дії чи вияву ознаки: Я іду, і в'ються спогади незримо (В. Сосюра); Світає! То ранку чистого пробивсь крізь хмари листу усміх дивний і нас, стріваючи, вітає (О. Олесь);

б) обставини міри і ступеня характеризують дію, стан чи ознаку за ступенем або мірою їх вияву: Не знайдеш таких батьків, які б своїх дітей вважали найгіршими, не зустрінеш таких, які були б до кінця задоволені тією долею, що випала їх дітям (Ю. Збанацький); Перед ним шелестять по пояс жита (П. Панч);

в) обставини місця означають місце дії, процесу, стану, напрямок і шлях руху: Життя кругом, як поле, розляглося, синіє дальнім маревом дібров (В. Сосюра); У кожній хаті на долівку пшениці жменьку сіяв я (Д. Павличко);

г) обставини часу вказують на час дії і його тривалість: Споконвіку тема України, отецького первокореняу нашій поезії була на чільному місці (Б. Олійник); Все те в ньому з колиски (Ю. Муппсетик);

ґ) обставини причини вказують на причину дії: Вицвіли в матері очі від чекання (О. Довженко); Пилинко боявся, щоб спросоння не наткнутися на що-небудь у хаті і не розбудити матір (П. Мирний);

д) обставини мети вказують на мету дії: Для радості, для щастя - ось для чого приходить людина в життя, ось для чого тільки й варто народжувати її на світ (О. Гончар);

е) обставини умови вказують на умову, за якої може відбуватися дія: Мелодія, опанувавши душею, загніздившись там, не хутко німіє (М. Коцюбинський);

є) обставини з допустовим значенням виражають те, всупереч чому відбувається дія: Наперекір усьому існує ж таки спадкоємність людяного в людині (О. Гончар).

Односкладне речення в системі простого речення

Односкладні речення - специфічні за будовою і змістом синтаксичні одиниці. З погляду структурного ця особливість виявляється в наявності лише одного головного члена, а з погляду семантичного - у своєрідності висловлюваної ним думки. Односкладні речення з головним членом, формально уподібненим із присудком, позначають дію та діяча, але в одних конструкціях діяч фіксується як конкретний, точно визначений, в інших - як неозначений або узагальнений, ще в інших - як зовсім відсутній або пасивний. Речення з головним членом, формально уподібненим з підметом, констатують буття, наявність певних предметів, явищ, процесів у природі.

Отже, односкладними називаються речення, в яких суб'єкт і предикат думки виражаються одним головним членом речення і не потребують поповнення другим головним членом.

Односкладні речення можуть бути поширеними й не поширеними, повними й неповними.