Сучасна українська літературна мова - Шевчук С.В. - § 20. РЕЧЕННЯ З ВІДОКРЕМЛЕНИМИ ЧЛЕНАМИ

Відокремлення - це смислове й інтонаційне виділення другорядних членів речення з метою надання їм більшої самостійності. Напр.: Джерельну вірність з копанки-криниція спрагло пив, схилившись до трави. І вас прошу не забувать напиться, яких висот би не сягнули ви (В. Крищенко). іуг відокремленою є поширена обставина схилившись до трави, виражена дієприслівниковим зворотом. Таке відокремлення надає більшої смислової ваги поширеній обставині, яка містить додаткове повідомлення.

Загальними умовами відокремлення другорядних членів речененя є: а) видільна інтонація; б) порядок слів, який виявляється здебільшого в інверсійному або дистантному (на певній відстані від опорного слова) розміщенні; в) ступінь поширення (обсяг) другорядного члена; г) смислове навантаження; ґ) характер означуваного слова.

Слід наголосити, що жодна з названих умов не може бути універсальною, вони можуть, поєднуватися.

За семантико-граматичними ознаками виділяють такі групи відокремлених членів речення: підрядні (власне) відокремлені члени і уточнювальні відокремлені члени.

Підрядні відокремлені члени поєднуються з основним словом підрядним зв'язком, а уточнювальні - пояснювальним зв'язком²⁰. Відмінність між ними полягає в тому, що відокремлені члени речення першої групи мають значення напівпредикативності, тобто значення другорядного присудка (додаткове); уточнювальні ж відокремлені члени речення слугують для пояснення, конкретизації інших членів речення й не мають значення напівпредикативності Пор.: Розганяючи тумани, сонечко вставало... (Б. Грінченко) і Сонечко вставало і розганяло тумани. У першому реченні основна дія передається за допомоги дієслова-присудка, а додаткова - за допомоги дієприслівника обставини. Трансформація цього речення показує, що дієприслівник легко перетворити в дієслово-присуцок.

Інший характер мають уточнювальні відокремлені члени речення: В долині, край лісу, висить синя імла (М. Коцюбинський). Виділений відокремлений член край лісу, уточнюючи обставину місця в долині, ніякого додаткового повідомлення не несе й не перетворюється на присудок.

Речення зі звертаннями, вставними і вставленими конструкціями

Звертання, вставні й вставлені компоненти ускладнюють речення додаковим повідомленням про віднесеність висловлюваного до об'єктивної дійсності. Вони характеризуються специфічними особливостями: а) не є членами речення; б) не відповідають на жодне питання; в) не пов'язуються з членами ні сурядним, ні підрядним зв'язком; г) деякі з них становлять речення, а інші утворилися з речень із різною мірою втрати предикативності; ґ) на письмі виділяються розділовими знаками, а в усному мовленні відповідною інтонацією.

Ці ускладнювальні компоненти речення вживаються для того, щоб привернути увагу до висловленої думки або виразити своє ставлення до неї.

§ 21. ЗВЕРТАННЯ ЯК СИНТАКСИЧНА КАТЕГОРІЯ

Звертання - це слово (або сполучення слів), що називає особу чи предмет, до яких спрямоване мовлення. Напр.: Земле!.. Тобі я на рану не висиплю солі-я окроплю твою рану цілющим зерном (Б. Олійник); - Не запізнись, друже. Пам'ятай... (О. Довженко).

Звертання виражається іменником у формі кличного відмінка: Стій, серце, стій, не бийся так шалено. Вгамуйся, думко, не літай так буйно! Не бий крильми в порожньому просторі. Ти, музо ви-нозора, не сліпи мене вогнем твоїх очей безсмертних (Леся Українка). Форма кличного відмінка інколи може збігатися (омонімічна) з називним відмінком: Розвівайтеся з вітром, листочки зів'ялі, розвівайтесь, як тихе зітхання! (І. Франко); Київ мій, muy серці завжди (В. Сосюра).

Іменники-звертання, виражені кличним відмінком, омонімічним з називним, слід відрізняти від іменників-підметів за такими ознаками: 1) синтаксичною функцією і значенням: іменники-звертання називають не активного діяча, а особу, до якої звертаються; 2) з цими іменниками присудки не пов'язуються двобічним зв'язком, бо вони стоять в ізольованій позиції; оскільки звертаються до співрозмовника, присудки у реченнях зі звертаннями завжди мають значення другої особи однини чи множини; 3) звертання вимовляються із кличною інтонацією. Порівняємо:

Речення Речення

зізвертанням з підметом

Щасливі будьте, люди, І на оновленій землі врага не буде, на землі (В. Сосюра). супостата, а буде син, і буде мати,

і будуть люде на землі (Т. Шевченко). Звертання може бути виражене також прикметником, дієприкметником, числівником, ужитими в значенні іменника: А може, зараз ти не в полі, любий, а десь у теплому гостиннім домі (В. Ткаченко); Другий, вперед!

Звертання можуть уживатися без пояснювальних слів або з ними, тобто бути непоширеними чи поширеними: Всю кров тобі, Вітчизно, завжди готові ми віддати (В. Сосюра); Моя Вітчизно дорога, яка тобі горить снага! (А. Малишко).

Залежно від того, які відношення встановлюються між звертанням і членами речення, можна виділити три основні типи звертань:

1. Звертання, незалежні від змісту висловлювання. їх можна опустити, бо вони лише вказують, до кого звернена мова: Понад руїною - над Україною годі, братове, годі ридати, вільну державу, сильну державу треба нарешті нам збудувати (В. Лігостов); За Україну з огнем завзяття рушаймо, браття, всі вперед (М. Вороний).

2. Звертання, які, крім того, що вказують, до кого звернена мова, ще й уточнюють значення особових і присвійних займенників у реченні. Вони, зокрема, конкретизують:

а) підмети, виражені особовими займенниками ти або ви в називному відмінку: Мій народе, ти - небо безкрає, ти здійнявся чолом вище хмар; О, скільки щастя і тривоги Ви знали, очі молоді! (В. Сосюра);

б) додатки, виражені особовими займенниками ти або ви у формі непрямих відмінків: Люблю тебе, моя ти пісне, тобі я дякую за все; О свіжий вітре, гілля п'янке хитання, вернувся я до вас сюди од гулу площ і гомону людей (В. Сосюра);

в) означення, виражені присвійними займенниками твій і ваш у формі будь-якого відмінка, роду і числа: Люди мої рідні, вашими руками, вашими умами рідна сторона вже зійшла зорею гордо над віками (В. Сосюра).

3. Звертання, які, вказуючи до кого звернена мова, водночас називають і дійову особу в реченні. Вони вживаються в односкладних означено-особових реченнях, головний член у яких виражений здебільшого дієсловами в наказовому способі: Співай же, Десно, в весняних просторах, ростіть, будови, гомоніть, мости (М. Рильський).

Ускладнюються звертаннями здебільшого спонукальні й питальні речення. Звертання може вживатися на початку, в середині й у кінці речення. Смислове виділення його пов'язане з інтонацією й залежить від лексичного вираження і ступеня поширеності.