Сучасна українська літературна мова - Шевчук С.В. - § 22. ВСТАВНІ СЛОВА, СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ І РЕЧЕННЯ. ВСТАВЛЕНІ КОМПОНЕНТИ

Вставними є такі конструкції, за допомоги яких мовець виражає своє ставлення до висловленої ним думки.

Вставними можуть бути слова, словосполучення й речення. Вони відрізняються між собою лише обсягом, ступенем поширеності й структурою: Може, мій вчинок - суцільна легковажність? (П. Загребель-ний); Найважливіше, здається мені, для письменника протягом усього життя не втратити чуття єдності, спільності своєї особистої долі з долею народною (О. Гончар.); Як сказано було вже на початку цієї достовірної історії, отець Кирило Іванович, або Кирило Матербозький, як говорилося у Києві, запросив Грицька Ліщенка до себе на неділю у гостину (М. Грушевський).

Основними ознаками вставних слів і словосполучень є такі:

а) вставні слова не утворюють зі словами речення словосполучень;

б) не з'єднуються підрядним чи сурядним зв'язком з ними; в) не є членами речення, не відповідають на жодне питания; г) займають будь-яке місце в реченні; г) не вносять у речення додаткових відомостей, а виражають ставлення мовця до висловленого; ґ) за змістом відносяться до частини речення або до всього речення; д) пов'язуються з реченням за допомоги особливої інтонації - інтонації вставності.

За значенням вставні слова й словосполучення поділяються на такі групи:

а) слова й словосполучення, що виражають оцінку повідомлюваного (упевненість або невпевненість): безсумнівно, безперечно, без усякого сумніву, в усякому разі (випадку), напевно, дійсно, думаю, звичайно, зрозуміло, здається, очевидно, природно, припустимо, розуміється, само собою зрозуміло, слід гадати, скажімо, сподіваюся, скоріш за все. Сюди ж належать слова: було, буває, бувало, трапляється, як звичайно, як завжди, як водиться, які вказують на ступінь звичайності викладених фактів;

б) вставні слова, що виражають почуття мовця, дають емоційну оцінку повідомлюваних фактів: на щастя, на жаль, на радість, на біду, ніде правди діти, нічого гріха таїти, чого доброго, на диво;

в) вставні слова, що вказують на порядок думок і їх зв'язок, послідовність викладу: по-перше, по-друге, з одного боку, з другого боку, отже, нарешті, словом, одним словом, власне кажучи, можна сказати, передусім, між іншим, наприклад, повторюю, підкреслюю, головним чином, проте, однак, крім того;

г) слова й словосполучення, що вказують на джерело інформації: кажуть, повідомляють, за повідомленням..., за даними..., за визначенням..., з погляду..., по-моєму, по-твоєму, пам'ятаю, на думку..., пам 'ятається, як мені думається, за словами...;

ґ) вставні слова, що вказують на способи оформлення думок або на характер висловлювання: взагалі, вчасне кажучи, з дозволу сказати, між нами кажучи, одним словом, можна сказати, м 'яко кажучи, так би мовити, що називається, як кажуть, якщо говорити правду та ін.;

д) вставні слова, звернені до співбесідника або до читача з метою активізації його уваги до повідомлюваного: розумієте, бачиш, розумієш, уявіть, вірите, послухайте, погодьтеся, пробачте мені, дозвольте.

Від вставних слів, словосполучень і речень слід відрізняти вставлені компоненти, які є ширшою й менш однорідною синтаксичною групою як щодо змісту, так і щодо синтаксичної будови²¹.3 погляду семантичного, вставлений компонент зумовлюється прагненням мовця до яскравішого підтвердження висловленої думки новими

варіантами особливих сприймань, оцінок, зіставлень, спостережень, уточнень. Ті чи інші смислові навантаження вставлених компонентів здебільшого ситуативні; додаткові пояснення, зауваження зумовлюються обставинами мовлення і психологічним характером думок мовця. Тому найпоширенішою функцією вставлених речень є уточнення, роз'яснення, доповнення змісту основного речення: Там батько, плачучи з дітьми (а ми малі були і голі), не витерпів лихої долі, помер на панщині (Т. Шевченко).

Більшість вставлених компонентів зі значенням побіжних зауважень безпосереднього змістового зв'язку зі змістом основного речення не мають: Кінцем чобота допоможеш знічев 'я йому [грибу] впасти на листяне ліжко (нащо навстоячки дрімати?) (В. Баблян). Вони можуть семантично співвідноситися як із членом основного речення або з його частиною, так і зі змістом речення загалом: Віктор глянув на батька, на його довгі вуса, на примружені очі (їх так мружив тільки тато), і серце огорнули тепло і ніжність (О. Донченко); Іполи-нець під ногами сивіє, прогрітий сонцем, і деревій, це дике дитя степу, він теж сивий (чомусь більшість трав степових мають сизувато-сивий відтінок, від сонця чи від чого вони посивіли?) (О. Гончар).

Особливістю цих одиниць є те, що вони не можуть стояти на початку речення, оскільки особа, яка говорить, не може наперед уточнювати свої думки²². Ці конструкції неоднорідні за своєю структурою: вставлення може бути безсполучниковим. У свою чергу, вставлені конструкції, які включаються до основного речення без сполучника, можуть бути двоскладні й односкладні, прості й складні: На морському березі (море хлюпає ось поруч) розвішані старі рибальські сіті (В. Большак); Урочище, весь його крутояр потопає в розквітлих акаціях, що стали ярусами по схилах (насадили їх уже після війни, щоб захистити грунт від ерозії), а по самому дну урочища блискоче вода (О. Гончар). Крім розповідних речень, серед безсполучникових частин трапляються речення питальні й спонукальні: Раптом (чому те згадалось тобі?) пригадалося обличчя прапорщика Петленка (А. Головко); Степ простелявся перед ним, як чарівна долина, на якій пахне трава, пахнуть квіти, навіть сонце пахне, як жовтий віск, (ось візьміть лишень потримайте на сонці руку й понюхайте її) (Ю. Яновський).