Екологічне законодавство закріплює екологічні права та обов'язки громадян, екологічні інтереси суспільства, держави та юридичних осіб, механізми їх реалізації і захисту; регулює відносини в галузі використання, відновлення й охорони земельних, водних, лісових та інших природних ресурсів; визначає режими територій та об'єктів особливої охорони і забезпечує вимоги екологічної безпеки в Україні.
Екологічне законодавство України виходить із того, що сучасний стан соціально-економічного розвитку в країні характеризується різким погіршенням екологічної ситуації на місцевому, регіональному і національному рівнях. Тому законодавчий механізм спрямований на запобігання проявам екологічних ризиків і небезпеки від негативного техногенного впливу й стихійних явищ з урахуванням стану економічного розвитку держави.
Законодавчо-правовий механізм складається з таких блоків законодавчого та підзаконного регулювання:
| Блок механізму | Коментар. | ||
| 1. Конституційне регулювання екологічних правовідносин | 1.1. Закріплення найважливіших принципів і форм використання природних ресурсів на різних юридичних титулах.1.2. Декларування низки екологічних прав громадян, вимоги щодо охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки | ||
| 2. Еколого-правове регулювання, що ґрунтується на нормах закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"! а також на законах та підзаконних актах, що прийняті на його подальший розвиток:• закон "Про екологічну експертизу";• Земельний, Водний, Лісовий кодекси;• Кодекс України про надра;
| 2.1. Передбачення мети, завдання, принципів і механізмів забезпечення конституційних екологічних правовідносин.2.2. Забезпечення гуманізації і демократизації .регулювання екологічних правовідносин.2.3. Встановлення розподілу управлінської компетенції між законодавчими й урядовими органами влади в галузі природокористування, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки.2.4. Закріплення пакету екологічних прав громадян і, зокрема, прав, що реалізуються переважно на галузевому рівні:
| ||
| 3. Регулювання екологічних правовідносин еколого-правовими нормами різних галузей законодавства | 3.1. Гармонізація сфер здійснення законодавчої, виконавчо-розпорядчої, науково-технічної, підприємницької, зовнішньоекономічної та іншої діяльності, спрямованої на впровадження системи еколого-правових вимог у процесі їх здійснення щодо використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки.3.2. Збалансування, на основі викладеного вище, правової системи України з погляду екологізації її галузей та окремих правових інституцій | ||
| 4. Міжнародно-правове регулювання | 4.1. Ратифікація Верховною Радою України міжнародних конвенцій на рівні ООН, Європейського союзу, а також багатосторонніх угод України з іншими | ||
| державами світу з наданням пріоритетів міжнародним еколого-правовим нормам у процесі гармонізації екологічного законодавства України з керівними принципами розвитку світового співтовариства | |||
| 5. Регулювання екологічних правовідносин нормами забезпечувальних галузей законодавства | 5.1. Визначення підстав та особливостей притягнення винних осіб до відповідальності за екологічні правопорушення залежно від виду екологічного ризику, ступеня суспільної й екологічної небезпеки, дій фізичних та юридичнихосіб | ||
Законодавчо-правовий механізм ґрунтується на формах взаємодії людини і навколишнього природного середовища та на екологічних інтересах суспільства (рис. 1.4).
Економічний механізм. Забезпеченість економіки природними ресурсами впродовж тривалого часу не сприймалася як залежність від законів екології, природи. Але в міру нарощування виробництва для задоволення суспільних потреб, особливо у XX ст., ця залежність стала проявлятися все частіше й масштабніше. Наочною стала суперечність між економічними інтересами та екологічними вимогами. Головна небезпека в цій ситуації полягає в збереженні тенденції взаємного стимулювання зростання потреб розвитку і споживання природних ресурсів. Нині проблема природоємкості світової і національних економік, що зумовлена техногенним вилученням природних ресурсів і техногенним забрудненням середовища, — це одна з головних економічних проблем розвитку суспільства. Тому економічні механізми раціонального природокористування, охорони навколишнього природного середовища і відновлення природних об'єктів, ресурсів визначаються і регламентуються на законодавчому державному рівні.
У законі України "Про охорону навколишнього природного середовища" розкрито економічний механізм забезпечення охорони довкілля, який визначає:
економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища;
фінансування заходів;
плату за спеціальне використання природних ресурсів на основі нормативів і лімітів їх використання;
плату за забруднення навколишнього природного середовища на основі лімітів викидів і скидів забруднювальних речовин та розміщення відходів виробництва;
плату за погіршення якості природних ресурсів у результаті володіння й користування на основі лімітів;
розподіл платежів за використання природних ресурсів, забруднення навколишнього природного середовища;
позабюджетні фонди охорони навколишнього природного середовища для фінансування відповідних заходів;
стимулювання раціонального природокористування, ефективності охорони навколишнього природного середовища;
екологічне страхування.
Не менш важливе значення має застосування ринкового економічного механізму. В умовах ринку жорстка конкуренція вимагає максимальної економії всіх видів природних ресурсів. Розуміння цього прийшло із запізненням, оскільки абсолютно вільний розвиток ринкових відносин здійснювався за рахунок варварського, хижацького ставлення до природи. Цивілізований вільний ринок також потребує державного екологічного регулювання. Перехід до ринкової економіки в Україні потребує змін підходів до формування фінансово-кредитних методів природокористування, економічного стимулювання відновлення природних ресурсів, економічних балансів природокористування і відновлення.
Оскільки умовами функціонування ринку є поширення попиту і пропозицій у сфері виробництва, розподілу обміну і споживання, то природні ресурси і природне середовише в цілому також включаються в систему ринкового обігу і товарно-грошових відносин. Як показує досвід розвинених країн, цивілізовані ринкові механізми забезпечують більш сприятливі умови для ресурсозбереження, ніж існуюча система незбалансованого бюджету за екологічними (природоохоронними) платежами та екологічними витратами, переважно нецільовим використанням екологічних фондів.
Ринковий механізм ціноутворення несумісний із заниженою вартістю природних ресурсів.
Ринок диктує дедалі виший рівень цін на сировину порівняно із цінами кінцевої продукції. Механізми ринку розширюють межі прибуткових вкладень у збереження природних ресурсів у міру зростання їхньої дефіцитності. Цим і пояснюються досягнення країн із розвиненою ринковою економікою в галузі раціонального природокористування. Останнім часом у цих країнах почали набувати розвитку адміністративно-ринкові (змішані) механізми, як найзбалансованіші з еколого-системного погляду. Особливістю таких механізмів стає широке використання економічних ринкових регуляторів для стимулювання підприємницьких ініціатив (екологічного
підприємництва) при збереженні державного екологічного контролю і нормування (природокористування, відновлення ресурсів, охорона навколишнього природного середовиша).
Використання економічних регуляторів у системі державного екологічного управління є найважливішою проблемою як для країн із великим досвідом ринкового господарювання, так і для країн із перехідною економікою, зокрема для України. У розвинених країнах є досвід створення державних фінансово-кредитних корпорацій.для фінансування і кредитування природоохоронних заходів. Усе це свідчить про те, що еколого-економічні відносини повинні оптимально сполучати ринкові регулятори і державні адміністративні (штрафи, адміністративні платежі тощо) регулятори (рис. 1.5).
Розглянемо головні складові економічного механізму, які широко використовуються в розвинених країнах.
Система обов'язкової відповідальності.
Адміністративний механізм.
Інформаційно-контрольний механізм.
Науково-освітній механізм.
Громадський механізм.
1.10 Екологічна політика, програми, стратегічні плани дій
1.11 Міжнародні організаційні і правові механізми
Консультативний орган високого рівня.
Органи, програми, організації системи ООН.