Екологічне управління - Шевчук В.Я. - ЕКОЛОГІЧНЕ МАРКУВАННЯ І СЕРТИФІКАЦІЯ

Під екологічним маркуванням слід розуміти один із видів екологічної декларації, яка характеризує вплив продукції або послуги на навколишнє середовище на всіх стадіях життєвого циклу. Маркування може мати форму знака, графічного зображення на виробі або тарі, бути подане у вигляді текстового документа, технічного бюлетеня, рекламного оголошення тощо.

Головною метою екологічного маркування є виділення серед групи однорідної продукції тієї продукції, яка на всіх стадіях життєвого циклу має менший вплив на навколишнє середовище, з присвоєнням їй відповідного знака.

Екологічний знак присвоюється продукції, якій властиві певні екологічні переваги серед аналогів групи однорідної продукції. Таке екологічне маркування є добровільним і може виконуватися громадськими чи приватними установами, а також мати національний, регіональний або корпоративний масштаб.

Згідно з міжнародним стандартом ISO 14020, екологічне маркування поділяється на три типи. Екологічне маркування знаком, що присвоюється за результатами сертифікації продукції третьою стороною, є маркуванням за типом І. Це маркування реалізується в межах відповідної програми замовника. Програма маркування за типом І вимагає, щоб замовник відповідав певним критеріям, які зумовлюють можливість маркування продукції певним знаком. Маркування за типом II ґрунтується на само декларації відповідності продукції певним екологічним нормативам. При цьому продукція маркується особливим знаком. Маркування за типом III схоже з маркуванням за типом І, однак пов'язане з певною інформацією про характеристики екологічності на стадіях життєвого циклу продукції.

Міжнародні стандарти в галузі екологічного маркування призначені:

зменшити невизначеність у відносинах споживач—постачальник, оскільки поширення різних екологічних знаків викликає недовіру до них споживачів. Споживачі, яким трапляються недостовірні знаки, взагалі можуть утратити інтерес до екологічного маркування;

поліпшити характеристики екологічності, сприяючи зменшенню навантаження на навколишнє середовище на стадіях життєвого циклу, охоплюючи виробництво, використання і утилізацію продукції та упаковки;

сприяти розвиткові міжнародної торгівлі. Екологічний знак завжди є одним з об'єктів розгляду під час експорту чи імпорту продукції. Виключення торговельних бар'єрів — одна з цілей діяльності Всесвітньої торгової організації. На цю ж ціль зорієнтовані й міжнародні
стандарти з екологічного маркування;

посилити добровільну стандартизацію, що дає можливість виробникові регулювати збут продукції через її екологічне маркування;

надати можливість споживачу робити усвідомлений вибір. Якщо інформація, яка надається споживачеві за допомогою знака, точна, то поінформованість споживача зростає.

Екологічне маркування функціонує на таких принципах.

Екологічні знаки та декларації повинні бути точними, доречними, достовірними, такими, що перевіряються. Цей принцип визначає необхідність досягнення споживачами й постачальниками згоди щодо надання надійної інформації. Інформація має бути нетривіальною, декларувати характеристики екологічності, бути достатньо зрозумілою всім споживачам, незалежно від їхнього рівня екологічних знань.

Інформація щодо характеристик екологічності продукції та послуг, яка міститься в документації, що стосується маркування, має надаватися безпосередньо виробником, який застосував маркування.

Екологічне маркування та декларація повинні грунтуватися на системній методології, яка розглядає життєвий цикл продукції, оцінку екологічного ризику, забезпечення відтворюваності результатів досліджень.

Інформація, що використовується для екологічного маркування, має бути доступною для зацікавлених сторін. Екологічне маркування та декларація мають враховувати характеристики екологічності на стадіях життєвого циклу продукції.

Будь-які адміністративні вимоги щодо надання інформації з екологічного маркування повинні бути обмежені необхідністю лише оцінити відповідність застосовуваним критеріям чи стандартам з екологічного маркування.

Це дає змогу вирівняти можливості малих і великих підприємств в одержанні достатньої інформації. Процедури й критерії екологічного маркування не повинні створювати
додаткових перешкод у торгівлі, дискримінацію в придбанні вітчизняних чи іноземних виробів та послуг.

Цей принцип належить до компетенції Всесвітньої торгової організації.

Декларація екологічності — це заява, що описує ефект впливу на навколишнє середовище під час видобування сировини, виробництва, розподілу або постачання, використання й утилізації продукції. Цей ефект може мати місцевий, регіональний або глобальний характер, виявляти індивідуальний незалежний вплив або вплив, що залежить від певних чинників.

Мета декларації — сприяти зниженню шкоди, завданої навколишньому середовищу і пов'язаної з використанням продукції, послуг. Декларація являє собою більш точну, перевірену, правдиву заяву про характеристики екологічності.

Самодекларація екологічності — це заява про екологічність, складена без
участі третьої сторони за наявності певної вигоди виробнику, імпортеру, продавцю чи іншій особі. Самодекларація має описувати поліпшення характеристик екологічності продукції, послуг. Вона не повинна прямо чи опосередковано засвідчувати,що одержувані вигоди перебільшено. Самодекларація повинна містити характеристику переваг над аналогами
продукції. З неї має бути зрозуміло, за рахунок чого одержано таке поліпшення. Якщо здійснюється порівняння, то воно має грунтуватися на відомих стандартних чи опублікованих методах досліджень. Порівняння може здійснюватись і з аналогічною продукцією, що раніше випускалася тим самим чи іншим виробником.

Самодекларація повинна співвідноситись із географічною зоною, у якій може бути одержана вигода від її використання. Під час розробки критеріїв екологічного маркування та вимог щодо їх застосування слід враховувати екологічні аспекти таких стадій, як видобування сировини, виробництво (постачання) продукції, видалення й утилізація відходів.

Критерії екологічної чистоти не повинні мати характер заздалегідь відомих обмежень для претендентів на екологічний знак. Вони мають ґрунтуватися на значенні показників впливу на навколишнє середовище на всіх стадіях життєвого циклу, бути досяжними, вимірними з певною точністю і мати реальні передумови для досягнення.

Ці критерії також повинні діяти впродовж певного періоду, переглядатися через певний відтинок часу з урахуванням появи нових технологій, продукції, інформації про стан навколишнього середовища та зміни ринкових умов. Перегляд критеріїв необов'язково має вести до змін їхніх кількісних значень.

Під час обґрунтування критеріїв необхідно враховувати придатність продукції для використання за функціональним призначенням, відповідність її міжнародним, регіональним і національним стандартам.

Процеси вибору й перегляду груп однорідної продукції — претендентів на одержання екологічного знака, формування критеріїв екологічної чистоти та вимог до функціональних характеристик продукції мають відбуватися за відкритої участі всіх зацікавлених сторін.

Програми екологічного маркування повинні бути якомога прозорішими, тобто їхня інформація має бути доступною всім зацікавленим сторонам для контролю та обговорення. При цьому вимоги "прозорості" не повинні суперечити вимогам конфіденційності.

До програми екологічного маркування включають:

перелік груп однорідної продукції, що мають право на маркування;

критерії екологічної чистоти;

Функціональні характеристики продукції;

порядок сертифікації продукції та акредитації уповноважених органів які ЇЇ здійснюють;

вимоги періодичного перегляду програм;

джерела фінансування програм екологічного маркування;

методи випробувань і верифікації результатів;

періодичну перевірку відповідності продукції критеріям.

Програми екологічного маркування не повинні створювати зайвих обмежень у торгівлі.

Усі критерії екологічної чистоти та функціональні характеристики продукції мають бути перевірені уповноваженим органом чи його представником у рамках програми екологічного маркування. Методи оцінки відповідності слід розробляти з урахуванням:

дотримання вимог міжнародних і регіональних стандартів;

виконання інших міжнародно-визнаних норм;

застосування повторюваних і відтворюваних методів контролю.

Участь у програмах екологічного маркування має бути відкритою для всіх потенційних претендентів на одержання екологічного знака. Претенденти, які своєю діяльністю повністю відповідають вимогам до певної групи однорідної продукції, повинні мати можливість одержання права на використання відповідного знака.

Програми екологічного маркування мають бути вільними від будь-якого незаконного впливу. Розробка й прийняття критеріїв, так само, як і їх перегляд, повинні бути результатом справедливих рішень. Програми повинні мати можливість демонструвати свої джерела засобів без будь-якого конфлікту інтересів претендентів на екологічний знак.

Також має бути гарантована конфіденційність усієї інформації, яка надходить від користувача або іншої зацікавленої сторони. Розглянемо процедури, характерні для екологічного маркування. Вибір груп однорідної продукції. Розглядаються потенційні кандидати серед груп однорідної продукції. Процедура містить:

початковий вибір можливих груп однорідної продукції;

консультації із зацікавленими сторонами;

аналіз стану ринку, наприклад рівня збуту, потреб;

аналіз характеристик екологічності продукції;

облік необхідності поліпшення характеристик екологічності;

облік функціонального призначення;

відповідність належним функціональним характеристикам;

доступність даних щодо груп однорідної продукції;

чинні національні та міжнародні нормативні акти й угоди, шо стосуються груп однорідної продукції.

По завершенні оцінки можливостей кандидатів уповноважений орган має заявити, яка група однорідної продукції за характеристиками екологічності найбільше прийнятна для ринку. Пропозиції щодо груп однорідної продукції мають бути підготовлені і для зацікавлених сторін. У них слід відобразити елементи проведеного аналізу, висновки й пропозиції щодо груп однорідної продукції, призначені для включення до програми маркування.