Екологічне управління - Шевчук В.Я. - 5.6. Міжнародні аспекти збалансованого розвитку населених пунктів і вдосконалення комплексного управління

Розробку місцевої екологічної політики, її аспектів і програм, їх кори­гування і вдосконалення слід здійснювати па постійно оновлюваній ком­плексній базі даних. Таку динамічну базу даних може забезпечити ком­плексний еколого-соціальний аудит місцевості, об'єктів життєдіяльності.

Головна мета місцевої програми комплексного екоаудиту (МПКЕА) — забезпечення гармонізації та ефективності функціонування місцевих систем екологічного управління, підпорядкованих органам місцевого самовряду­вання та державній адміністрації.

Основні завдання МПКЕА такі:

• оцінка стану і розробка рекомендацій щодо підвищення ефективності місцевих систем екологічного управління (місцевого екоменеджменту) та їх взаємодії з громадськістю, підприємцями;

• оцінка стану і розробка рекомендації! щодо підвищення ефективності організації водопостачання і очищення стічних вод, відповідного еколого-економічного механізму;

• оцінка стану і розробка рекомендацій щодо вдосконалення екомс-неджменту підприємств-забруднювачів різних форм власності;

• оцінка стану і розробка рекомендацій щодо поліпшення водозабезнечення приватного сектора (колодязі, господарські подвір'я, вуличні магістралі колективного користування);

• оцінка стану і розробка рекомендацій щодо екологічного оздоровлен­ня малих річок, інших джерел водопостачання і життєдіяльності;

• оцінка стану еколого-соціальної збалансованості розвитку селиш, міст, районів.

В Україні Програма комплексного екоаудиту вперше була реалізована в м. Ніжині Чернігівської області за підтримки Міжнародного фонду Дніпра. Окремі приклади цієї програми наведені в додатку 2.

5.6. Міжнародні аспекти збалансованого розвитку населених пунктів і вдосконалення комплексного управління

Стратегія збалансованого розвитку населених пунктів була прийнята на Всесвітньому саміті в Ріо-де-Жанейро і підтверджена у Йоганнесбурзі. Загальна мета розвитку населених пунктів полягає в поліпшенні сопіально-економічних та екологічних умов у населених пунктах, умов життя та робо­ти людей, зокрема для бідних верств населений.

Таке поліпшення має ґрунтуватися на засадах співробітництва, спільних заходах державного і приватного секторів та громад, а також па засадах участі в процесі прийняття рішень громадських груп і таких особливо зацікавлених груп, як жінки, корінні народи, люди похилого віку та інваліди. Ці підходи мають бути покладені в основу принципів національних стратегій у галузі на­селених пунктів. Під час розробки таких стратегій слід визначити порядок пріоритетності восьми програмних галузей, з урахуванням національних планів і цілей, соціальних і культурних можливостей. Це такі галузі:

• забезпечення належного житла для всіх;

• сприяння плануванню й управлінню для збалансованого землекорис­тування;

• сприяння створенню комплексної інфраструктури охорони навко­лишнього середовища, водопостачання, санітарно-гігієнічної служби, каналізації та обробки і вилучення твердих відходів;

• вдосконалення управління населеними пунктами;

• сприяння створенню надійних енергетичних і транспортних систем у населених пунктах;

• сприяння плануванню населених пунктів і управлінню ними в райо­нах, які зазнали впливу стихійного лиха:

• сприяння збалансованому функціонуванню будівельного сектора:

• сприяння розвитку людських ресурсів і створенню потенціалу для розвитку населених пунктів.

Розглянемо деякі з перелічених галузей.

Сприяння створенню комплексної інфраструктури охорони навколишнього середовища

Збалансованість міського розвитку визначається багатьма парамет­рами, у тому числі наявністю надійних систем водопостачання: якістю води, повітря; створенням інфраструктури охорони навколишньою середо­вища, що дає змогу забезпечувати дотримання санітарно-гігієнічних норм.

З урахуванням щільного розселення користувачів, урбанізації, за належ­ного управління процесом життєдіяльності виникає необхідність створення збалансованої інфраструктури охорони навколишнього середовища на ос­нові адекватної політики ціноутворення, впровадження освітніх програм, справедливих механізмів доступу до екологічної інформації, що є раціональ­ними з економічного та екологічного поглядів. Неадекватність і відсутність інфраструктури охорони навколишнього середовища — причини високих щорічних показників захворюваності та демографічних криз, які можна бу­ло б попередити або взагалі уникнути.

Застосування комплексного системного підходу до забезпечення еко­логічно безпечної інфраструктури в населених пунктах, зокрема в інтересах міської і сільської громад, є своєрідним внеском у гармонізацію життєдіяль­ності, на основі якого досягається поліпшення умов життя, підвищення продуктивності праці, зміцнення здоров'я, скорочення соціальних видатків.

Мета збалансованого розвитку населених пунктів полягає у створенні адекватної інфраструктури охорони навколишнього середовища в усіх населених пунктах.

Для досягнення цієї мети потрібно, щоб усі країни, які розвиваються, включали у свої національні стратегії програми створення необхідного по­тенціалу технічних, фінансових і людських ресурсів, із тим щоб забезпечи­ти більш повну інтеграцію діяльності з планування екологічних та інших інфраструктур.

Тому слід провести оцінку екологічності інфраструктури населених пунктів, розробити національні завдання щодо обробки і вилучення відходів, впроваджувати екологічно безпечні технології. За допомогою дво- та багатосторонніх договорів потрібно посилювати інфраструктуру населе­них пунктів та програми охорони навколишнього середовища, спрямовані на сприяння затвердженню в життєдіяльності населених пунктів комплекс­ного системного підходу до планування, розвитку, утримання інфраструкту­ри охорони навколишнього середовища (водопостачання, санітарія, ка­налізації, вилучення твердих відходів). Слід також посилювати координацію дій місцевих установ та співробітництво з представниками міжнародних ор­ганів і місцевої влади, приватним сектором і групами громадськості. Діяльність усіх установ, що створюють інфраструктуру охорони навколиш­нього середовища, повинна, якщо це можливо, відображати екосистемний або цілісно-територіальний підхід до населених пунктів як об'єктів еко­логічного управління і повинна містити заходи щодо контролю, прикладних досліджень, створення потенціалу, передавання відповідної технології і технічного співробітництва з програмних видів діяльності.

Рекомендується додержуватися таких принципів створення екологічної інфраструктури:

• виробити політику, спрямовану на зведення екологічної шкоди до мінімуму або взагалі уникнення такої шкоди;

• забезпечити, щоб прийняттю відповідних рішень передувало прове­дення оцінок (екоаудиту) їхнього екологічного впливу, а також вра­ховувати фінансовий бік будь-яких екологічних наслідків;

• заохочувати розвиток, який враховує місцевий досвід, і застосовувати технології, які задовольняють місцеві умови;

• заохочувати політику, спрямовану на відшкодування фактичних вит­рат, які пов'язані з діяльністю служб інфраструктури, визнаючи водночас необхідність пошуку прийнятних підходів (у тому числі на­дання субсидій) для забезпечення охоплення основними послугами всіх домашніх господарств;

• прагнути до пошуку спільних шляхів врегулювання екологічних про­блем, що стосуються кількох місцевостей.

Наведені принципи можуть бути реалізовані за допомогою:

• прискорення проведення досліджень у галузі комплексної політики щодо програм і проектів, пов'язаних з екологічною інфраструктурою, на основі аналізу економічної ефективності та оцінки загального впливу на стан навколишнього середовища;

• сприяння застосуванню методів оцінки "ефективного попиту* з вико­ристанням, як критеріїв вибору, екологічних даних і тих, що стосу­ються розвитку;

• підвищення поінформованості про засоби, підходи і вигоди забезпе­чення екологічної інфраструктури охорони навколишнього середови­ща, передусім серед груп населення з низьким доходом;

• підготовки професійних кадрів, що володіють відповідною кваліфі­кацією в галузі комплексного планування послуг, у межах інфраст­руктури та експлуатації ефективних, з позиції використання ресурсів, екологічно раціональних і соціально прийнятних систем;

• зміцнення організаційного потенціалу місцевих органів влади і уп­равління для забезпечення комплексного надання відповідних послуг у межах інфраструктури разом із місцевими громадами й приватним сектором;

• прийняття відповідних юридичних і нормативних документів, у тому числі тих, що стосуються механізмів комбінованого субсидування, для надання можливості користуватися перевагами адекватної та до­ступної інфраструктури охорони навколишньою середовища.