Екологічне управління - Шевчук В.Я. - 6.1. Загальні положення

6.1. Загальні положення

Донедавна екологічне управління розглядалося як діяльність суто урядо­ва, що стосується прийняття законів і контролю за їх виконанням. Участь громадськості у вирішенні екологічних проблем була в основному протестною (через пресу, депутатів, демонстрації). Але усвідомлення світовою спільнотою глобального характеру екологічних загроз, які стосуються кожної людини, і усвідомлення кожною людиною їх небезпеки зробили гро­мадськість однією з важливих складових підвищення ефективності еко­логічного управління. Це дістало своє законодавче закріплення майже в усіх країнах світу, у тому числі і в Україні. Для ефективного впровадження своїх заходів уряд потребує підтримки громадськості, тобто широкого соціального базису. А сама думка громадськості сприймається вже як чинник підвищен­ня ефективності екологічного управління і вирішення екологічних проблем.

Екологічні проблеми найкраще вирішуються за участі всіх зацікавлених громадян на відповідному рівні. На національному рівні кожен індивід по­винен мати можливість доступу до всієї інформації про навколишнє сере­довище й екологічні загрози, яка є в розпорядженні владних структур, у то­му числі до інформації про небезпечні речовини та види діяльності, а також можливість брати участь у процесі прийняття рішень.

Влада повинна гарантувати громадськості можливість висловлення думок щодо проблем охорони навколишнього середовища. Цього можна до­сягти тільки за допомогою правових механізмів і це стало загальноприйня­тим принципом у всьому світі. У кінцевій декларації Конференції Ор­ганізації Об'єднаних Націй з питань навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992) було особливо наголошено на публічній природі інформації та участі громадськості.

Принципи Всесвітнього саміту в Ріо-де-Жанейро були розвинуті в Оргуській конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в прий­нятті рішень (ратифікована Верховною Радою України в 1999 р.).

Сторони цієї Kонвенції:

• підтвердили необхідність захитати га оберігати навколишнє середовище, поліпшувати його стан, а також забезпечувати с екологічно безпечний розвиток:

• визнали, що адекватна охорона навколишнього середовища важлива для добробуту людини, дотримання основних прав людини, у тому числі права на життя;

• визнані, що кожна людина мас право жити в навколишньому середовища сприятливому для її здоров'я та добробуту, а також зобов'яза­на, як індивідуально, так і спільно s іншими людьми, захитати й поліпшувати навколішки середовище на благо нинішнього та прийдешніх поколінь;

• врахували, що для забезпечення можливості відстоювати не правота виконувати цей обов'язок громадини повинні мати доступ до інфор­мації, право брати участь у процесі прийняття рішень, доступ до пра­восуддя з пиши", що стосуються навколишнього середовища;

• визнали, що з питань, які стосуються навколишнього середовища, розширення доступу до інформації та участь громадськості в процесі прийняття рішень підвищують якість рішень, що приймаються, спри­яють поліпшенню поінформованості громадськості щодо екологічних проблем, надають громадськості можливість висловлювати стурбова­ність, а державним органам - нести належний облік таких інтересів;

• визнали, що державні органи володіють екологічною інформацією в інтересах громадськості;

• відзначили важливість забезпечення споживачів належною інфор­мації ю про продукцію для палання їм можливості робиш екологічно обгрунтований вибір;

• визнали занепокоєність громадськості у зв'язку з навмисним вивільненням генетично змінених організмів у навколишнє середови­ще і необхідність піл вище ним прозорості та активізації участі гро­мадськості в процесі прийняття рішень у галузі генетично змінених організмів.

Зазначимо, що доступ громадськості до екологічної інформації забезпе­чує її повноцінну участь у процесі екологічною управління. Без інформації немає жодного управління, у німу числі громадською.