6.1. Загальні положення
Донедавна екологічне управління розглядалося як діяльність суто урядова, що стосується прийняття законів і контролю за їх виконанням. Участь громадськості у вирішенні екологічних проблем була в основному протестною (через пресу, депутатів, демонстрації). Але усвідомлення світовою спільнотою глобального характеру екологічних загроз, які стосуються кожної людини, і усвідомлення кожною людиною їх небезпеки зробили громадськість однією з важливих складових підвищення ефективності екологічного управління. Це дістало своє законодавче закріплення майже в усіх країнах світу, у тому числі і в Україні. Для ефективного впровадження своїх заходів уряд потребує підтримки громадськості, тобто широкого соціального базису. А сама думка громадськості сприймається вже як чинник підвищення ефективності екологічного управління і вирішення екологічних проблем.
Екологічні проблеми найкраще вирішуються за участі всіх зацікавлених громадян на відповідному рівні. На національному рівні кожен індивід повинен мати можливість доступу до всієї інформації про навколишнє середовище й екологічні загрози, яка є в розпорядженні владних структур, у тому числі до інформації про небезпечні речовини та види діяльності, а також можливість брати участь у процесі прийняття рішень.
Влада повинна гарантувати громадськості можливість висловлення думок щодо проблем охорони навколишнього середовища. Цього можна досягти тільки за допомогою правових механізмів і це стало загальноприйнятим принципом у всьому світі. У кінцевій декларації Конференції Організації Об'єднаних Націй з питань навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992) було особливо наголошено на публічній природі інформації та участі громадськості.
Принципи Всесвітнього саміту в Ріо-де-Жанейро були розвинуті в Оргуській конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в прийнятті рішень (ратифікована Верховною Радою України в 1999 р.).
Сторони цієї Kонвенції:
• підтвердили необхідність захитати га оберігати навколишнє середовище, поліпшувати його стан, а також забезпечувати с екологічно безпечний розвиток:
• визнали, що адекватна охорона навколишнього середовища важлива для добробуту людини, дотримання основних прав людини, у тому числі права на життя;
• визнані, що кожна людина мас право жити в навколишньому середовища сприятливому для її здоров'я та добробуту, а також зобов'язана, як індивідуально, так і спільно s іншими людьми, захитати й поліпшувати навколішки середовище на благо нинішнього та прийдешніх поколінь;
• врахували, що для забезпечення можливості відстоювати не правота виконувати цей обов'язок громадини повинні мати доступ до інформації, право брати участь у процесі прийняття рішень, доступ до правосуддя з пиши", що стосуються навколишнього середовища;
• визнали, що з питань, які стосуються навколишнього середовища, розширення доступу до інформації та участь громадськості в процесі прийняття рішень підвищують якість рішень, що приймаються, сприяють поліпшенню поінформованості громадськості щодо екологічних проблем, надають громадськості можливість висловлювати стурбованість, а державним органам - нести належний облік таких інтересів;
• визнали, що державні органи володіють екологічною інформацією в інтересах громадськості;
• відзначили важливість забезпечення споживачів належною інформації ю про продукцію для палання їм можливості робиш екологічно обгрунтований вибір;
• визнали занепокоєність громадськості у зв'язку з навмисним вивільненням генетично змінених організмів у навколишнє середовище і необхідність піл вище ним прозорості та активізації участі громадськості в процесі прийняття рішень у галузі генетично змінених організмів.
Зазначимо, що доступ громадськості до екологічної інформації забезпечує її повноцінну участь у процесі екологічною управління. Без інформації немає жодного управління, у німу числі громадською.
6.3. Законодавчі засади громадського екологічного управління
6.4 Функції громадського екологічного управління
6.5. Посилення ролі неурядових організацій
6.6. Міжнародні аспекти зміцнення потенціалу місцевих громад
6.7. Роль громадських організацій у формуванні нового ставлення суспільства до природи
Глава 7 СИСТЕМИ СПЕЦІАЛЬНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ І ГАРМОНІЗАЦІЇ
7.1 Загальні положення
7.2 Система басейнового управління
Басейнова політика європейської економічної спільноти