Екологічне управління - Шевчук В.Я. - 6.1. Загальні положення

6.1. Загальні положення

Донедавна екологічне управління розглядалося як діяльність суто урядо­ва, що стосується прийняття законів і контролю за їх виконанням. Участь громадськості у вирішенні екологічних проблем була в основному протестною (через пресу, депутатів, демонстрації). Але усвідомлення світовою спільнотою глобального характеру екологічних загроз, які стосуються кожної людини, і усвідомлення кожною людиною їх небезпеки зробили гро­мадськість однією з важливих складових підвищення ефективності еко­логічного управління. Це дістало своє законодавче закріплення майже в усіх країнах світу, у тому числі і в Україні. Для ефективного впровадження своїх заходів уряд потребує підтримки громадськості, тобто широкого соціального базису. А сама думка громадськості сприймається вже як чинник підвищен­ня ефективності екологічного управління і вирішення екологічних проблем.

Екологічні проблеми найкраще вирішуються за участі всіх зацікавлених громадян на відповідному рівні. На національному рівні кожен індивід по­винен мати можливість доступу до всієї інформації про навколишнє сере­довище й екологічні загрози, яка є в розпорядженні владних структур, у то­му числі до інформації про небезпечні речовини та види діяльності, а також можливість брати участь у процесі прийняття рішень.

Влада повинна гарантувати громадськості можливість висловлення думок щодо проблем охорони навколишнього середовища. Цього можна до­сягти тільки за допомогою правових механізмів і це стало загальноприйня­тим принципом у всьому світі. У кінцевій декларації Конференції Ор­ганізації Об'єднаних Націй з питань навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992) було особливо наголошено на публічній природі інформації та участі громадськості.

Принципи Всесвітнього саміту в Ріо-де-Жанейро були розвинуті в Оргуській конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в прий­нятті рішень (ратифікована Верховною Радою України в 1999 р.).

Сторони цієї Kонвенції:

• підтвердили необхідність захитати га оберігати навколишнє середовище, поліпшувати його стан, а також забезпечувати с екологічно безпечний розвиток:

• визнали, що адекватна охорона навколишнього середовища важлива для добробуту людини, дотримання основних прав людини, у тому числі права на життя;

• визнані, що кожна людина мас право жити в навколишньому середовища сприятливому для її здоров'я та добробуту, а також зобов'яза­на, як індивідуально, так і спільно s іншими людьми, захитати й поліпшувати навколішки середовище на благо нинішнього та прийдешніх поколінь;

• врахували, що для забезпечення можливості відстоювати не правота виконувати цей обов'язок громадини повинні мати доступ до інфор­мації, право брати участь у процесі прийняття рішень, доступ до пра­восуддя з пиши", що стосуються навколишнього середовища;

• визнали, що з питань, які стосуються навколишнього середовища, розширення доступу до інформації та участь громадськості в процесі прийняття рішень підвищують якість рішень, що приймаються, спри­яють поліпшенню поінформованості громадськості щодо екологічних проблем, надають громадськості можливість висловлювати стурбова­ність, а державним органам - нести належний облік таких інтересів;

• визнали, що державні органи володіють екологічною інформацією в інтересах громадськості;

• відзначили важливість забезпечення споживачів належною інфор­мації ю про продукцію для палання їм можливості робиш екологічно обгрунтований вибір;

• визнали занепокоєність громадськості у зв'язку з навмисним вивільненням генетично змінених організмів у навколишнє середови­ще і необхідність піл вище ним прозорості та активізації участі гро­мадськості в процесі прийняття рішень у галузі генетично змінених організмів.

Зазначимо, що доступ громадськості до екологічної інформації забезпе­чує її повноцінну участь у процесі екологічною управління. Без інформації немає жодного управління, у німу числі громадською.

6.2. Форми участі громадськості
6.3. Законодавчі засади громадського екологічного управління
6.4 Функції громадського екологічного управління
6.5. Посилення ролі неурядових організацій
6.6. Міжнародні аспекти зміцнення потенціалу місцевих громад
6.7. Роль громадських організацій у формуванні нового ставлення суспільства до природи
Глава 7 СИСТЕМИ СПЕЦІАЛЬНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ І ГАРМОНІЗАЦІЇ
7.1 Загальні положення
7.2 Система басейнового управління
Басейнова політика європейської економічної спільноти
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru