Екологічне управління - Шевчук В.Я. - 6.2. Форми участі громадськості

Конституційне право і обов'язок кожною громадянина охоронити на­вколишнє середовище тягне за собою також право голосу кожного в про­цесі прийняття рішень, у формуванні H і застосуванні екологічної політики, а також у підготовні проектів законів, що стосуються навколишнього сере­довища. У багатьох країнах різні форми участі громадськості було закріпле­но законодавчими актами, радіннями і культурою. Право участі може реалізовуватись індивідуально або колективно Кожен м.ає право співпрацю­вати з іншими і формувати організації асоціації, що представлятимуть і захищатимуть екологічні інтереси населення.

У країнах із досить розвиненим правовим закріпленням участі громадськості це питання обговорювалось протягом років. Деякі дискусії, що виникають при цьому, що навіть не завершені. Аргументи, спрямовані проти участі громадськості, такі, дуже дорогою. Затягує процес прийняття рішень, гальмує здійснення політики. Однак юридично мінна система участі громадськості має і позитивні моменти .для влади, оскільки па практиці якість пронесу прийняття рішень стає винною, так само як і якість виконання закону. До тою ж. чимало громадян у суспільстві можуть підтримати певні заходи, запроваджувати урядом, і між органами влади та громад­ськістю встановлюються відносини, що ґрунтується на вза'ємодовірі. Останні аргументи, безумовно, переважають.

Здорове навколишні середовище не турбота і відповідальність усіх громадян суспільства.

Громадськість — люди чи організації які не є органими влади. - плин із найважливіших національних ресурсів дія гармонізації життєдіяльності суспільства. Громадяни, неурядові організації, підприємці — всі вони ста­новлять громадськість. Кожен член громадськості приносить із собою унікальний підхід до розв'язання екологічних питань. Усі разом вони мають більше знань про природні ресурси і проблеми забруднення у своїй країні, ніж уряд. А сама їх кількість робить, громадськість найбільшою рушійною силою. Проте щоб переконатись у тому прийняті рішення і закони стосовно навколишньою середовища є слушними і відповідними, усі члени громадськості повинні мати можливість висловлювати свою позицію опротестовувати рішення, закони і дії, які не відповідають їхнім поглядом.

Неурядова (громадська) організація (НУО) може бути визначення як:

• група громадин, що здійснюють опозиційну діяльність щодо запропонованого урядом проекту;

• асоціація незалежних учених-експертів, які надають урядові поради і певного питання:

• коаліція представників промиє юності, які доводять до відома уряду погляди своїх компаній.

Діапазон екологічних НУО коливається від груп з невизначеною струк­турою до ультрасучасних, досить організованих інститутів із відділами на національному і міжнародному рівнях.

Швидкий розвиток НУО призвів до виникнення багатьох суперечно­стей взаємодії. Незважаючи на спільну турботу громадськості про стан на­вколишнього середовища. існує чимало різних шляхів досягнення спільної мети, стратегій діяльності, відповідно до яких НУО можна подіти на три категорії:

1. Групи та організації, що переважно зайняті політикою охорони на­вколишнього середовища, яка проводиться урядом. Вони намагаються впливати на офіційну політику за допомогою різноманітних засобів і. якщо це потрібно, змінювати її. Ці групи являють собою приму форму участі гро­мадськості в державному екологічному управлінні

2. Групи та організації, що переважно здійснюють інформаційну та освітянську діяльність. Вони прагнуть впливати на свідомість громадськості, змінювати її менталітет стосовно довкілля. Отже, ці групи впливають на по­літичний процес прийняття рішень і офіційну політику непрямим шляхом.

3. Групи та організації, члени яких самі ведуть екологічно свідомий і здоровий спосіб життя. Власним прикладом вони намагаються переконати інших, змінити загальний менталітет.

Для більшої ефективності системи участі громадськості в прийнятті важливих рішень необхідним є виконання правових умов. Це стосується насамперед таких трьох основних форм участі громадськості:

• право на доступ до достовірної інформації;

• право участі в процедурах прийняття рішень;

• право подавати скарги та звернення з позовом до суду.

Можна використовувати і так звані "демократичні методи участі гро­мадськості", наприклад голосування за політичні партії та (або) політиків, які переконано стоять на позиціях охорони навколишнього природного середо­вища; письмове та усне звернення до своїх обранців; участь у референдумі.

Завжди, коли необхідно вжити той чи інший захід перед винесенням ос­таточного рішення, можливе публічне слухання, у процесі якого його ініціатори (переважно уряд) надають інформацію щодо своїх планів. Потім громадяни, учасники слухань, висловлюють свої думки з цього приводу. Такі слухання можуть бути суто інформаційними або із зауваженнями та скаргами. Найпродуктивнішими є слухання, у яких обидві сторони беруть слово і між ініціаторами та учасниками відбувається дискусія. Слухання здебільшого збираються органом, який прагне прийняти рішення. Ним, як уже зазначалось, можуть бути національний уряд, регіональні та місцеві ор­гани влади. У багатьох випадках вони юридично зобов'язані організувати слухання перед прийняттям остаточного рішення, тому звіт такого слухан­ня є важливим документом для прийняття рішення.