Екологічне управління - Шевчук В.Я. - 7.3 Система управління формуванням національної екологічної мережі

Екологічні мережі являють собою єдину територіальну систему, яка містить ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні і лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території та об'єкти інших типів, що визначаються законодавством України і є частиною структурних територіальних елементів екологічної мережі — природних регіонів, при­родних коридорів, буферних зон.

Національна екологічна мережа, у свою чергу, є складовою формуван­ня Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової (континен­тальної) системи територій країн Європи з природним або частково зміне­ним станом ландшафту.

Формування екологічної мережі передбачає зміни в структурі земельно­го фонду країни через віднесення (на підставі обгрунтування екологічної необхідності (безпеки) та економічної доцільності) частини земель госпо­дарського використання до категорій, що підлягають особливій охороні з відновленням притаманного їм різноманіття природних ландшафтів. Це фактично загальнодержавний механізм досягнення гармонізаційного спів­існування суспільства і природи в її територіальному і біотичному різно­манітті.

Процес формування національної екологічної мережі полягає в збере­женні, розширенні, відновленні та охороні єдиної системи територій із при­родним станом ландшафту та інших природних комплексів і унікальних територій, у створенні на їх основі природних об'єктів, які підлягають особ­ливій охороні, що сприяє зменшенню, запобіганню та ліквідації негативно­го впливу господарської та іншої діяльності людей на навколишнє природ­не середовище, збереженню природних ресурсів, генетичного фонду живої природи і досягненню етноландшафтної рівноваги.

Такий процес здійснюється на підставі Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000—2015 роки, прийнятої постановою Верховної Ради України і введеної в дію відповідним законом України від 21 вересня 2000 р. № 1989-Ш.

Програма формування національної екологічної мережі

Основною метою Програми є збільшення площі земель країни з при­родними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їхнього різно­маніття, близького до притаманного їм природного стану, та формування їхньої територіально єдиної системи, побудованої відповідно до забезпечен­ня можливості природних шляхів міграції та поширення видів рослин і тва­рин, яка б забезпечувала збереження природних екосистем, видів рослин­ного і тваринного світу та їх популяцій. При цьому національна екологічна мережа має відповідати вимогам щодо її функціонування у Всеєвропейській екологічній мережі та виконувати провідні функції щодо збереження біологічного різноманіття. Крім того, Програма має сприяти збалансовано­му й невиснажливому використанню біологічних ресурсів у господарській діяльності.

Основні завдання Програми такі:

1) у сфері формування національної екологічної мережі:

• визначення просторової структури екологічної мережі для системати­зації та визначення шляхів об'єднання природних середовищ існуван­ня популяцій видів дикої флори та фауни в територіально цілісний комплекс;

• визначення площі окремих елементів екологічної мережі для забезпе­чення сприятливих умов існування, вільного розселення та міграції видів рослин і тварин;

• обгрунтування та опрацювання організаційних, економічних, науко­во-практичних та інших заходів щодо забезпечення процесу форму­вання й захисту екологічної мережі;

• визначення ділянок для формування складових елементів національ­ної екологічної мережі — природних регіонів, природних коридорів загальнодержавного значення, їхнього місця в структурі земельних угідь;

• оптимізація площі, структури, стану елементів екологічної мережі, підвищення статусу їх охорони;

• резервування та подальше надання статусу заповідних територіям, ба­гатим на біорізноманіття, особливо стародавнім природним угрупо­ванням, прирусловим, гірським і байрачним лісам, цілинним землям, типовим та унікальним екосистемам і ландшафтам, середовищам існування рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин і рослин, геологічним утворенням, еталонним типам грунтів тощо;

• узгодження питань, пов'язаних із транскордонним поєднанням еле­ментів екологічних мереж суміжних країн з елементами національної екологічної мережі, для розбудови Всеєвропейської екологічної мережі;

• інформування населення про роль екологічної мережі в дотриманні екологічної рівноваги в регіонах, участь місцевих органів виконавчої влади та населення в збереженні ландшафтного різноманіття;

2) у питаннях охорони та відновлення земельних ресурсів:

• оптимізація площ сільськогосподарських угідь та зменшення ступеня їх розора пості;

• вдосконалення структури земель сільськогосподарського призначен­ня та їх збагачення природними компонентами;

• впровадження ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території;

• обмеження руйнівного інтенсивного використання екологічно ураз­ливих земель;

• консервація сільськогосподарських угідь із дуже змитими та дефльованими ґрунтами на схилах із крутістю понад 5...7е;

3) у питаннях охорони та відновлення водних ресурсів:

• екологічне оздоровлення природних територій та акваторій, особли­во витоків річок, поліпшення стану заплавних екосистем у межах ба­сейнів Дніпра, Дністра, Південного і Західного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю, у тому числі шляхом створення захисних смуг уздовж берегів водних об'єктів, особливо крутосхилих ділянок; впроваджен­ня заходів щодо збереження водно-болотних угідь, посилення їхньої водозахисної та водорегулювальної здатності; ренатуралізація та поліпшення охорони природних комплексів водоохоронних зон;

• розробка та реалізація заходів щодо збереження прибережних ланд­шафтів Азовського і Чорного морів, створення мережі морських об'єктів природно-заповідного фонду;

4) у питаннях охорони, використання та відновлення ресурсів рослинного і тваринного світу:

• створення в агроландшафтах ділянок лісової та лучної рослинності;

• відновлення (ренатуралізація), де це можливо і доцільно, степових, лучних, води болотних та інших природних ландшафтів;

• формування нових ділянок для забезпечення середовищ існування певних видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України, та природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги Ук­раїни, Європейського червоного списку тварин та рослин, що пере­бувають під загрозою зникнення у світовому масштабі, а також інших видів рослин і тварин, внесених до переліків міжнародних конвенцій та угод, обов'язкових до виконання Україною;

• оптимізація ведення сільського, лісового, мисливського і рибного господарств з урахуванням умов існування видів місцевої флори та фауни;

• поліпшення стану охорони, збереження та відновлення зелених наса­джень і лісів, які входять до складу зелених зон міст та інших насе­лених пунктів;

5) у питаннях збереження біологічного різноманіття:

• збереження, зміцнення та відновлення ключових екосистем та сере­довищ існування видів рослин і тварин;

• збалансоване управління позитивним потенціалом біологічного різно­маніття шляхом оптимального використання соціальних та економіч­них можливостей на національному й регіональному рівнях;

• врахування цілей у сфері збереження та збалансованого й невиснажливого використання біологічного різноманіття в усіх галузях, що використовують таке різноманіття або впливають на нього;

• здійснення цільових заходів, що відповідають потребам збереження різних типів екосистем (гірських, степових, лучних, прибережи о-мор­ських, морських, річкових, заплавних, озерних, болотних, лісових) та ґрунтуються на правових і фінансових можливостях природо-користувачів та органів державної влади.