Екологічне управління - Шевчук В.Я. - Організаційна інфраструктура національної економічної мережі

До складових структурних елементів екологічної мережі належать:

1) території та об'єкти природно-заповідного фонду як основні при­родні елементи екологічної мережі — природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники (ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні), пам'ятки природи, а також їхні охоронні зони, штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва);

2) водні об'єкти (ділянки моря, озера, водосховища, річки), водно-болотні угіддя, водоохоронні зони, прибережні захисні смуги, смуги відве­дення, берегові смуги водних шляхів і зони санітарної охорони, що утворю­ють відповідні басейнові системи;

3) ліси першої групи;

4) ліси другої групи;

5) курортні та лікувально-оздоровчі території з їхніми природними ресурсами;

6) рекреаційні території для організації масового відпочинку населення і туризму;

7) інші природні території (ділянки степової рослинності, луки, пасо­вища, кам'яні розсипи, піски, солончаки тощо);

8) земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угрупован­ня, занесені до Зеленої книги України;

9) земельні ділянки, які є місцями перебування чи зростання видів тва­рин і рослин, занесених до Червоної книги України;

10) частково землі сільськогосподарського призначення екстенсивного використання — пасовища, луки, сіножаті тощо;

11) радіоактивно забруднені землі, що не використовуються і підляга­ють окремій охороні як природні регіони з окремим статусом.

Національна екологічна мережа містить елементи загальнодержавного і місцевого значення, які встановлюються за науковими, правовими, техніч­ними, організаційними та фінансово-економічними критеріями.

Елементами національної екологічної мережі загальнодержавного значення є:

• природні регіони, де зосереджено існуючі і такі, що створювати­муться, природно-заповідні території (насамперед це регіони Карпат, Кримських гір, Донецького кряжу, Приазовської височини, Поділь­ської височини, Полісся, витоків малих річок, окремих гирлових ділянок великих річок, прибережно-морської смуги, континентально­го шельфу тощо);

• основні комунікаційні елементи національної екологічної мережі — широтні природні коридори, що забезпечують природні зв'язки зо­нального характеру, Поліський (лісовий), Галицько-Слобожанський (лісостеповий), Південноукраїнський (степовий), а також меридіо­нальні природні коридори, просторово обмежені долинами великих річок (Дніпра, Дунаю, Дністра, Західного Бугу, Південного Бугу, Сіверського Дінця), які об'єднують водні й заплавні ландшафти — шляхи міграції численних видів рослин і тварин.

Окремий природний коридор, що має міжнародне значення, формує ланцюг прибережно-морських природних ландшафтів Азовського і Чорного морів, який оточує територію України з півдня.

Елементи національної екологічної мережі місцевого значення встанов­люються відповідними регіональними програмами та регіональними схема­ми формування екологічної мережі.

Організаційна інфраструктура національної економічної мережі

Організаційне забезпечення та контроль за реалізацією Програми формування національної екологічної мережі здійснює спеціально уповно­важений центральний орган виконавчої влади, до відання якого віднесені питання екології та природних ресурсів України, разом із зацікавленими місцевими органами виконавчої влади.

Орган (Міністерство екології та природних ресурсів України), що забез­печує організацію виконання Програми, щорічно має подавати Кабінету Міністрів України звіти та необхідну інформацію про хід виконання завдань Програми.

Кабінет Міністрів України на підставі наданої інформації здійснює коригування програмних завдань, їхнього змісту та обсягів фінансування.

Для координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, виконавців Програми, утворюється дорадчий орган — координаційна рада, до складу якої входять посадові особи цих органів, а також представ­ники громадських організацій, провідні вчені. На координаційну раду покладаються також функції щодо:

• організації розробки генеральної й регіональних схем формування національної екологічної мережі;

• підготовки пропозицій щодо включення національної екологічної ме­режі як спеціальної функціональної території загальнодержавного значення до Генеральної схеми планування території України;

• підготовки в разі потреби пропозицій про внесення змін до Програми;

• організації підготовки раз на 5 років національної доповіді про стан формування національної екологічної мережі.

комплексні результати формування національної екологічної мережі

Реалізація Програми забезпечує відтворення біотичного механізму регу­лювання навколишнього природного середовища, збереження і відновлен­ня ландшафтного різноманіття, а також сприяє:

• дотриманню екологічної рівноваги на території України;

• створенню природних умов для життя і розвитку людини в еколо­гічно збалансованому природному середовищі, максимально набли­женому до природних ландшафтів;

• запобіганню безповоротній втраті частини гено-, демо- та екофонду країни;

• забезпеченню збалансованого та невиснажливого природокористу­вання на значній частині території України;

• розвиткові ресурсної бази для заняття туризмом, відпочинку та оздо­ровлення населення;

• зростанню природно-ресурсного потенціалу на суміжних із націо­нальною екологічною мережею землях сільськогосподарського при­значення;

• вдосконаленню природоохоронної нормативно-правової бази та її гармонізації з міжнародною;

• розбудові Всеєвропейської екологічної мережі;

• забезпеченню відновлення біогеохімічних кругообігів у навколиш­ньому природному середовищі, зменшенню загрози деградації та втрати родючості земель;

• ренатуралізації земельних угідь, що вилучаються із сільськогоспо­дарського використання;

• посиленню узгодженості діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських екологічних організацій у вирішенні проблем екологічної безпеки України.

Формування національної екологічної мережі закладає потужний потенціал гармонізації життєдіяльності суспільства в природному сере­довищі.