Екологічне управління - Шевчук В.Я. - 8.5 Кадастрова інформаційна система

Державні природні кадастри як обліковий механізм гармонізації життє­діяльності та екологічного управління ведуться в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Основними державними кадастрами, як уже відомо з першої глави, є земельний, водний, лісовий та надровий (кадастр родовищ і проявів корисних копалин). Крім цих, використовуються і створюються державні кадастри тваринного світу, рослинного світу, природних територій курортів, природних лікувальних ресурсів, парникових газів, клімату, територій та об'єктів природно-заповідного фонду тощо. Розгляне­мо базові державні кадастри з позиції надання інформації, необхідної для прийняття рішень (табл. 8.1).

Таблиця 8.1

Система базових державних кадастрів

Закінчення табл. 8.

Державний земельний кадастр — це єдина державна система земель­но-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнен­ня або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташу­вання й правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та зем­лекористувачів. Оскільки управління природокористуванням здійснюється за адміністративно-територіальним принципом, уся інформація земельного кадастру прив'язана до адміністративно-територіального устрою держави. Особливістю державного земельного кадастру є те, що він слугує основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів.

Складовими частинами державного земельного кадастру є:

• кадастрове зонування;

• кадастрові зйомки;

• бонітування фунтів;

• економічна оцінка земель;

• грошова оцінка земельних ділянок;

• державна реєстрація земельних ділянок;

• облік кількості та якості земель.

Екологічних аспектів здебільшого стосується бонітування грунтів, еко­номічна оцінка земель, облік кількості та якості земель.

Бонітування ґрунтів — це порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх основ­ними природними властивостями, які мають сталий характер і суттєво впливають на врожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах. Бонітування грунтів проводить­ся за 100 -бальною шкалою. Виший бал отримують фунти, які мають най­більшу природну продуктивність.

Економічна оцінка земель — це оцінка земель як природного ресурсу та засобу виробництва в сільському й лісовому господарствах і як просторово­го базису в суспільному виробництві. Вона проводиться за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність використання їх та дохідність з одиниці площі.

Економічна оцінка земель різного призначення здійснюється для порів­няльного аналізу ефективності використання таких земель. Визначається така оцінка в умовних кадастрових гектарах або в грошовому виразі.

Облік кількості земель відображає відомості, які характеризують кожну земельну ділянку за площею та складом угідь.

Облік якості земель здійснюється для отримання даних, які характери­зують земельні угіддя за природними і набутими властивостями, що впли­вають на їхню родючість, а також за ступенем забруднення фунтів.

Облік якості земель містить:

• класифікацію всіх земель сільськогосподарського призначення за придатністю з виділенням особливо цінних земель;

• характеристику земель за товщиною гумусового горизонту, вмістом гумусу і рухомих поживних речовин, механічним складом фунтів, крутістю схилів, еродованістю, кам'янистістю, засоленістю, солонцю­ватістю, кислотністю, перезволоженістю, заболоченістю, забруднен­ням як продуктами хімізації сільського господарства, так і техноген­ним, у тому числі радіонуклідним;

• характеристику культурно-технічного стану природних кормових угідь;

• лісотипологічну характеристику лісових угідь;

• класифікацію земель населених пунктів (проводиться за функціо­нальним призначенням згідно з містобудівною документацією насе­лених пунктів);

• характеристику земель населених пунктів за інженерно-геологічними умовами, рівнем забезпеченості соціальною, інженерно-транспорт­ною й природоохоронною інфраструктурою, об'єктами оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

. Державний земельний кадастр ведеться Державним комітетом України по земельних ресурсах; Комітетом по земельних ресурсах і земельній ре­формі Республіки Крим; управліннями земельних ресурсів обласних, Київ­ської та Севастопольської міських державних адміністрацій; відділами земельних ресурсів районних державних адміністрацій; виконавчими комі­тетами сільських, селищних, міських рад народних депутатів.

Інформаційна база державного земельного кадастру структуризується за територіями сільських, селищних, міських, районних рад народних депу­татів, областей, Республіки Крим і України в цілому з урахуванням природ­но-сільськогосподарського і лісогосподарського районувань та функціо­нального зонування територій населених пунктів. Під час формування дер­жавного земельного кадастру найбільш важливим і суттєвим є місцевий або районний рівень управління, оскільки саме тут відбувається накопичення основного обсягу інформації. Регіональні і національний земельні кадастри утворюються шляхом агрегації даних інформаційних систем нижніх рівнів в ієрархії екологічного управління. Матеріали державного земельного ка­дастру, проекти з питань використання та охорони земель, а також техніко­економічні матеріали обгрунтувань використання та охорони земель підля­гають державній експертизі, яка здійснюється органом із земельних ресурсів згідно з чинним законодавством.

Державний водний кадастр — це систематизований звід відомостей про:

• поверхневі, підземні, внутрішні морські води та територіальне море (далі — водні об'єкти);

• обсяги, режим, якість і використання вод (водних об'єктів);

• водокористувачів (крім вторинних);

• водогосподарські об'єкти, що забезпечують використання води, очи­щення та скид зворотних вод: споруди для акумуляції та регулю­вання поверхневих і підземних вод, споруди для забору та транс­портування води, споруди для скиду зворотних, вод, споруди, на яких здійснюється очищення зворотних вод (з оцінкою їх ефек­тивності).

Державний водний кадастр створюється для систематизації даних дер­жавного обліку вод та визначення наявних для використання водних ресурсів. Державний облік вод та водокористування здійснюється для вста­новлення відомостей про кількість і якість вод, про водокористування, на основі яких розробляються заходи щодо раціонального використання та охорони вод і відновлення водних ресурсів, а також для систематизації даних про забір та використання вод, про скидання зворотних вод і забруд­нювальних речовин, про наявність систем зворотного водопостачання та їх потужність, діючих систем очищення стічних вод та їх ефективність.

Державний водний кадастр ведеться спеціально уповноваженим цент­ральним органом виконавчої влади з питань водного господарства, спе­ціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань геології та використання надр і спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань гідрометеорології в порядку, що визна­чається Кабінетом Міністрів України.

Цей кадастр містить три розділи: поверхневі води, підземні води та во­докористування. Дані в розділах систематизуються за водними об'єктами та їхніми ділянками, басейнами річок та морів, басейнами підземних вод, во­догосподарськими ділянками, економічними районами, адміністративно-територіальними одиницями і в цілому по Україні. Розділи "Поверхневі води" і "Підземні води" ведуться Міністерством екології та природних ресурсів України, а розділ "Водокористування" — Державним комітетом України по водному господарству. Інформація перших двох розділів формується в результаті проведення постійних гідрометричних, гідрохіміч­них спостережень за кількісними та якісними характеристиками поверх­невих вод.

Для координації діяльності Держводгоспу та Мінекоресурсів утворена і діє Міжвідомча комісія з питань ведення державного водного кадастру, яка розробляє загальні принципи ведення державного водного кадастру на єдиній методичній основі, узгоджує основні положення та методичні вказівки щодо ведення кадастру, розробляє загальні принципи побудови га­лузевих автоматизованих інформаційних систем державного водного кадас­тру та забезпечує їх функціонування, встановлює порядок міжвідомчого обміну кадастровою інформацією та її видачі користувачам.

Дані державного водного кадастру є основою для прийняття управлін­ських рішень щодо використання та охорони водних об'єктів. Крім оцінки кількісних та якісних характеристик вод, їх впливу на життєдіяльність при­родних екосистем, прогнозування змін гідрологічних і гідрогеологічних умов, водності річок та якості води, державний водний кадастр має важли­ве значення в управлінні розвитком народногосподарського комплексу Ук­раїни. Його дані використовуються під час вирішення таких загальнодер­жавних проблем:

• розміщення виробничих сил на території країни;

• складання схем комплексного використання та охорони вод і водого­сподарських балансів;

• поточного і перспективного планування використання вод та здійснення водоохоронних заходів;

• проектування водогосподарських, транспортних, промислових та інших підприємств і споруд, пов'язаних із використанням вод;

• розробка заходів щодо підвищення ефективності роботи водогоспо­дарських систем;

• нормування водоспоживання і водовідведення, а також показників якості вод;

• розробка заходів щодо запобігання шкідливій дії вод та ліквідації її наслідків; •

• регулювання взаємовідносин між водокористувачами, а також між водокористувачами та іншими підприємствами, організаціями й уста­новами.

Державний лісовий кадастр — це система відомостей про правовий ре­жим лісового фонду, розподіл його між користувачами, якісний і кількісний стан лісового фонду, поділ лісів за групами та віднесення їх до категорій захисності, економічну оцінку та інші дані, необхідні для раціонального ве­дення лісового господарства та оцінки результатів господарської діяльності в лісовому фонді.

Державний,лісовий кадастр ведеться для ефективної організації охоро­ни Й захисту лісів, раціонального використання лісового фонду, відновлен­ня лісів, здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді та забезпечення суб'єктів управління, органів місцевого самоврядування, зацікавлених органів державної виконавчої влади, лісокористувачів відомостями про лісовий фонд.

Інформація державного лісового кадастру формується на основі дані: державного земельного кадастру, матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень і первинного обліку лісів за єдиною для України системою Порядок ведення державного обліку лісів і державного лісового кадастр: встановлюється Кабінетом Міністрів України. Під час складання державного лісового кадастру використовуються такі документи:

• рішення про надання в користування земель лісового фонду або їх вилучення, зміну категорій захисності та груп лісів;

• акти огляду місць рубок;

• акти технічного приймання лісових культур;

• акти переведення невкритих лісовою рослинністю земель у вкриті;

• акти натурного обстеження в разі зміни категорій земель у результаті господарської діяльності, стихійних явиш та інших чинників.

Документація державного лісового кадастру ведеться за трьома формами:

1) форма № 1 "Розподіл земель лісового фонду за їх категоріями в розрізі груп і категорій захисності";

2) форма № 2 "Розподіл вкритих лісовою рослинністю земель за пере­важаючими породами та групами віку";

3) форма № 3 "Загальні дані про землі лісового фонду".

Склад документації державного лісового кадастру і первинного обліку лісів та порядок їх ведення визначаються Інструкцією, що затверджується Державним комітетом лісового господарства України за погодженням із відповідними міністерствами та відомствами.

Державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин (надро­вий) — це система відомостей про кожне родовище, включене до Держав­ного фонду родовищ корисних копалин, щодо кількості і якості запасів корисних копалин та наявних у них компонентів, гірничо-технічних, гідро­геологічних та інших умов розробки родовища і його геолого-економічної оцінки, а також відомостей про кожний прояв корисних копалин.

Державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин ведеться для систематизації даних про кількість, якість запасів родовищ і прояви корис­них копалин, у тому числі техногенних, визначення їх промислової цін­ності, забезпечення інформаційної бази для розробки програм розвитку мінерально-сировинної бази України і здійснення ефективної екологічної політики в галузі охорони та використання надр.

Згідно із законом України "Про державну геологічну службу України" на державну геологічну службу покладається завдання створення єдиної інформаційної системи користування надрами. Складовою частиною такої інформаційної системи, крім державного кадастру родовищ і проявів корис­них копалин, є державний баланс запасів корисних копалин. Цей баланс містить відомості про кількість, якість та ступінь вивчення запасів корисних копалин щодо родовищ, які мають промислове значення, їх розміщення, рівень промислового освоєння, а також відомості про видобуток, втрати і забезпеченість суспільного виробництва розвіданими запасами корисних копалин.

Державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин та Державний баланс запасів корисних копалин ведуться Міністерством екології та при­родних ресурсів України.

Формування в Україні сучасних природних кадастрів відбувається від­повідно до таких основних принципів:

• розвиток структури природних кадастрів на основі нового екологіч­ного законодавства;

• перетворення системи природних кадастрів на інформаційну основу функціонування систем екологічного управління та регулювання суспільних відносин у ринкових умовах;

• автоматизація ведення природних кадастрів на базі сучасних інфор­маційно-комунікаційних технологій;

• створення і використання комплексної системи державних природ­них кадастрів у напрямі гармонізації співіснування суспільства і при­роди, збалансованого розвитку.

Нині кожен кадастр являє собою окрему інформаційну базу, яка ні структурно, ні функціонально не пов'язана з іншими кадастрами природних ресурсів. Комплексний характер екологічного управління зумовлює не­обхідність досягнення повного взаємозв'язку між окремими компонентами інформаційного забезпечення, що стосуються характеристик природних ресурсів. У зв'язку з ним виникає завдання створити єдину систему природ­них кадастрів, яка передбачає узгодження критеріїв і показників обліку при­родних ресурсів, застосування єдиних підходів до їх економічної оцінки, узгодження завдань щодо використання природних ресурсів на національ­ному, регіональному і місцевому рівнях управління. Формування єдиної системи природних кадастрів, або національного кадастру природних ре­сурсів, вибір її структури, кількісних і якісних параметрів необхідне для створення інформаційної бази, яка б забезпечила виконання завдань гар­монізації взаємовідносин суспільства і природи.

Дані комплексних територіальних кадастрів природних ресурсів, які розробляються для окремих районів та областей України, можуть скласти інформаційну базу для національного кадастру. Першим кроком у напрям­ку створення комплексних природних кадастрів в Україні стала розробка Положення про регіональні кадастри природних ресурсів.

Перелік даних, форми документації, що входять до регіональних кадастрів, затверджуються Міністерством екології та природних ресурсів України. Основним підходом до формування цих кадастрів є систематизо­ване зведення відомостей про кількісні, якісні та інші характеристики всіх природних ресурсів, виявлених на території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також відомостей про обсяг, харак­тер і режим їх використання. Регіональні кадастри складаються з розділів, кожен із яких ведеться за окремим видом природного ресурсу: земельні ресурси, водні ресурси, природні рослинні ресурси, ресурси тваринного світу, природні лікувальні ресурси, мінерально-сировинні ресурси, корисні копалини родовищ, проявів, а також корисні копалини техногенних ро­довищ.

Один із пріоритетних напрямів екологічної політики — мінімізація на­копичення промислових відходів в Україні. У проблемі відходів сполучають­ся екологічні і ресурсні аспекти, а її вирішення потребує створення єдиної науково-методичної, законодавчої та організаційно-правової основи, яка має спиратися на відповідний інформаційно-аналітичний апарат підтримки ресурсних та екологічних завдань. В Основних напрямах державної еко­логічної політики визначається необхідність проведення паспортизації (інвентаризації) відходів та створення кадастрів відходів як інформаційної основи для спільного вирішення ресурсних і екологічних проблем у сфері поводження з відходами. Зрозуміло, що завдання інформаційного забезпе­чення екологічного управління, які покладаються на комплексні тери­торіальні кадастри природних ресурсів, зумовлюють необхідність внесення до цих кадастрів розділу "Відходи".