Екологія - Васюкова Г.Т. - 9. Визначення напруженості екологічної ситуації (за М. Ф. Реймерсом)

Визначення мають не нормативний, а рекомендаційний характер.

1. Зона напруженої екологічної ситуації (ЗНЕС) — ареал, у жах якого швидкість антропогенних порушень перевищує т самовідновлення природи і виникає загроза докорінної, ще зворотної зміни природних систем, де окремі показники здоров'я людини (захворюваність дітей, дорослих, кількість психічних відхилень і ін.) достовірно вищі від норм, що існували тут раніше або існують в інших регіонах країни і світу, де антропогенний тиск значно менший, і це не призводить до статистично підтверджених змін тривалості життя населення і більш ранньої інвалідності, не пов'язаної з професією.

Доцільна економічна компенсація жителям зони.

При визначенні ЗНЕС враховуються різні групи населення (корінне, мігранти, біженці і т.п.), а також географічне місце зони.

В усіх випадках показники здоров'я населення можуть бути як натурними, так і розрахунковими (модельними). Останнім варто віддавати перевагу, щоб не експериментувати з людьми. Модельні показники дають можливість відвернути лихо вчасно.

Вірогідність антропогенних і природних катастроф у ЗНЕС — менше ніж одна подія за 100 років, а ризик для людей (потенційна загибель однієї людини) — не більше чим один випадок на 1 млн. населення за рік.

Можливе виникнення конфліктної екологічної ситуації — формування суб'єктивно, психологічно неприйнятного середовища життя при об'єктивній її безпеці для здоров'я населення. Ця ситуація викликає постійний стрес і призведе до виникнення об'єктивно напруженої ситуації.

2. Зона екологічного лиха (ЗЕЛ) — ареал, у межах якого відбувається важкозворотна зміна продуктивних екосистем менш продуктивними (збільшується опустелювання); у результаті антропогенного або (рідше) природного впливу неможливе соціально-економічне господарювання (традиційне або науково обґрунтоване); показники здоров'я населення — внутрішньоутробна і дитяча смертність, захворюваність дорослих і дітей, психічні відхилення і т.п. погіршуються. Частота і швидкість настання інвалідності достовірно вища, а тривалість життя людей статистично помітно нижча, ніж на аналогічних територіях, що не зазнали подібного негативного впливу. Зміни у показниках стану здоров'я і смертності населення вищі, ніж ті, що відповідають нормальним природним коливанням у межах цієї зони або аналогічних регіонів тепер, або в минулому.

Економічна компенсація мешканцям уже не виправляє положення — потрібні інвестиції для поліпшення екологічної ситуації.

Вірогідність антропогенних і природних катастроф у ЗЕЛ — одна подія на 50—100 років, а ризик для людей (потенційна загибель однієї людини) — не більше одного випадку на 100 тис. населення за рік.

3.Зона екологічної катастрофи (ЗЕК) — ареал, у межах якого
відбувається незворотний або важко зворотний перехід до повної втрати біологічної продуктивності (сильне і швидке опустелювання) або виникла фізико-хімічна, або біологічна аномалія, що становить небезпеку для життя, здоров'я, репродуктивних здібностей людини і сприяє появі потворних, канцерогенних і (або) мутагенних ефектів протягом життя людини, або в декількох поколіннях людей. Усі предмети, що виготовляються в ЗЕК, становлять небезпеку для здоров'я людей або наступних поколінь. Це робить територію непридатною для життя і господарювання людини, а акваторію перетворює в економічну пустелю. У межах ЗЕК люди можуть знаходитися лише тимчасово, корінне населення може бути виселене з неї.

Компенсації підлягає втрата "маленької батьківщини", стрес від зміни місця проживання. На новому місці проживання необхідне значне поліпшення умов життя. У межах ЗЕК ризик для людей перевищує один летальний випадок на 100 тис. населення за рік.

Від катастроф варто відрізняти аварії — точкові або вузько-локальні події.

4.Стихійне лихо(СЛ) - будь-яке природне явище, як правило, таке, що не може бути відвернене (землетрус, повінь, цунамі, ураган, виверження вулкана і т.п.), що спричинило економічні збитки і несе загрозу життю і здоров'ю людей.

Необхідно відрізняти стихійні й антропогенні лиха. Останні, в принципі, порівняно легко можуть бути відвернені і мають конкретних винуватців. При стихійних лихах можуть бути лише побічні винуватці (проектувальники споруд, що, скажемо, не врахували правил сейсмостійкого будівництва, злочинці серед будівельників, керівники "халтурного" будівництва і т.п.), що сприяли більш важким наслідкам.