Екологія - Васюкова Г.Т. - 1.3. Екологічні проблеми економічного розвитку України

Україна належить до держав з високим рівнем негативних екологічних наслідків виробничої діяльності, тому розв'язання проблем охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів є пріоритетним.

Погіршення стану довкілля зумовлене історичними та екологічними факторами розвитку економіки. Так, займаючи 2,7% території колишнього СРСР з населенням понад 18% від загальної його чисельності в Союзі, Україна виробляла близько 20% промислової та 25% сільськогосподарської продукції. Висока концентрація населення та промислового виробництва справляли негативний вплив на навколишнє середовище, а в окремих регіонах через нерівномірність розселення населення та розміщення промислового виробництва на території України такий вплив створював дуже напружену екологічну ситуацію. Зокрема, в Донбасі, який займає 8,8% території України і де проживає 16% населення, втому числі 22% міського, випускається понад 20% усієї промислової продукції, в тому числі 64% паливної, 43% металургійної, 31 % хімічної та нафтохімічної, 25% електроенергетичної.

На Придніпров'я припадає 9,8 % території та близько 12% населення України (міського 14%). Тут виробляється 18% промислової продукції, в тому числі 52% металургійної, 22% електроенергетичної, 13% хімічної та нафтохімічної промисловості. Тут, на вузькій смузі вздовж Дніпра, зосереджена велика кількість промислових об'єктів, що призводить до сильного забруднення повітря, води й землі, особливо в районах найбільшої їх концентрації.

Екологічно напруженими регіонами є Прикарпаття (Чернівецька, Івано-Франківська області), Північний Крим, Сумська область (північна частина), Черкаська область (придніпровська частина), м. Київ. Це зумовлено розміщенням тут потужних хімічних та нафтохімічних виробництв. У деяких регіонах Київської, Харківської, Івано-Франківської, Вінницької, Хмельницької, Запорізької та Одеської областей рівень забруднення навколишнього середовища досить високий внаслідок розміщення в них великих об'єктів електроенергетики (теплові та атомні електростанції). Особливо складна екологічна обстановка склалася в районах, що прилягають до Чорнобильської АЕС. З квітня 1986 р. тут провадяться великі роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії.

Охорона навколишнього середовища зумовлена потребою усунення негативного антропогенного впливу на деякі компоненти природи. Особливо актуальною для України є проблема охорон и водних ресурсів. З розрахунку на одного жителя припадає 1000 м³ води місцевого стоку на рік, але забезпечення нею в різних регіонах неоднакове. Так, у Західній економічній зоні воно в 7 разів вище, ніж у Південній, та втричі вище, ніжу Східній. З урахуванням транзитного стоку (Дунай, Дніпро, Сіверський Донець) середнє забезпечення водою становить 3500 м³ на одного жителя.

Головним джерелом живлення річок є атмосферні опади (60-80%) та підземні води (10-20%). Ресурси підземних вод, за розрахунками спеціалістів, становлять від 16,8 до 21,6 км³, з них близько 3 км³ - на Поліссі, понад 7 км³ - у Лісостепу, близько 2 км³ — в Степу, 6,5 км³ - в Карпатах і 0,25 км³ - в Криму.

Прісною водою населення і промисловість забезпечуються переважно за рахунок забору води з річок, яких в Україні 73,4 тис. загальною довжиною близько 260 тис. км. Переважають невеликі річки, яких 69,2 тис, або 94,2%. Лише близько 130 з них мають довжину понад 100 км. Із загального об'єму стоку 210 км³ води на річний стік басейну Дніпра припадає 53,3 км³, Дністра - 8,7км³, Сіверського Донця - 5км³, Південного Бугу-3,4 км³. У межах України протікає Дунай, довжина якого 174 км і середній річний стік 123 км³. На решту басейнів річок припадає трохи більше, ніж 16 км³ річного стоку.

На Дніпрі створено 6 водосховищ загальною площею водного дзеркала майже 7000 км² об'ємом води 43,8 км³. Загальний забір води з водосховищ коливається від 15,2 до 26,9 км³, з них 4-6 км³ іде на зрошення. Значні запаси води зосереджені в озерах і лиманах (всього 11 км³, з них прісної води 2,5 км³). Усього озер близько 7 тис. загальною площею водного дзеркала 6172 км , з сумарним об'ємом води 96,9 млн. м³.

Майже 2 тис. км становить довжина берегової лінії України, яку омивають води Чорного та Азовського морів. Північна частина Чорного моря з середньою глибиною 60 - 120 м. добре нагрівається в літній період і багата на рибу — 180 видів, в Азовському морі, середня глибина якого 8 м,- майже 350 видів риб. Чорне і Азовське моря дуже забруднені викидами неочищених вод з підприємств чорної металургії, хімії, нафтохімії, вугільної та харчової промисловості. Скидання забруднених вод у 1995 році перевищувало 1млрд. м³ або 20 м³ на одного жителя, а в останні 3 роки знизилося на 20%. За 1990 — 1998 pp. споживання свіжої води зменшилося з 30,6 млрд. м³ до 13,8 млрд. м³, а частка повторно використаної води в цілому по Україні за цей період зросла з 80% до 86%. Скидання забруднених вод в 1998 році становило 38% від забору свіжої води. Найбільша частка скидання забрудненої води в Харківській (83%), Луганській (80% ), Миколаївській (69%), Івано-Франківській (56%), Донецькій (53%) областях та місті Києві (62%). Разом ці області дають понад 60% скидів неочищених вод, а , якщо додати скиди Запорізької та Дніпропетровської областей, то ця частка зросте до 85%.

В Одеській, Миколаївській, Херсонській, Запорізькій, Донецькій областях та АР Крим на морських узбережжях, особливо у місцях масового відпочинку й лікування, напружене екологічне становище склалося внаслідок частих аварійних скидів господарських та побутових стоків. У зв'язку з цим потрібно створювати в усіх населених пунктах південної частини України надійне водоканалізаційне господарство.

У південних областях відчувається дефіцит свіжої води в об'ємі 28 - 32 млн. м³ щороку. Розподіл по областям такий (млн. м³):

Дніпропетровська - 3,9,

Запорізька - 4,3,

Донецька - 2,6,

Херсонська-2,1,

Одеська 1,6,

АР Крим -2,4,

Це призводить до перебоїв у забезпеченні водою населення. Так, посушливим літом 1994 року в деяких містах Криму водоспоживання було нормоване. В Ялті вода подавалася через день упродовж двох годин на добу, а в деяких районах - раз на тиждень.

Разом з тим в областях Західної економічної зони рівень споживання води був низький - 0,1 - 0,3 млн. м³ на рік, або в 20 - 40 разів менший, ніж у Східній та Південній економічних зонах. Причинами цього є відсутність водомістких галузей промисловості, низький рівень урбанізації, достатнє зволоження ґрунтів, які не потребують зрошення.

Актуальною є проблема забезпечення водою сільського господарства південних областей. З цією метою організовується міжбасейнове переміщення прісної води системою каналів та зрошуваних систем.

Площа зрошуваних земель становить 2,4 млн. га, на них виробляється понад 7% валової продукції рослинництва, проте, площа земель, які вимагають зрошення, становить понад 10 млн. га. Для покриття дефіциту води побудовано великі гідротехнічні споруди й канали для її переміщення з багатоводних у маловодні райони. Найбільшими з них є канали: Сіверський Донець-Донбас 130 км завдовжки і пропускною спроможністю 43 м³ за секунду; Дніпро — Кривий Ріг — відповідно 35 км і 41 м³; Краснокам'янський - 102 км і 44 м³; Головний Каховський - 130 км завдовжки, 110м завширшки та 6 - 8 м завглибшки; Північно-Кримський - понад 400 км і 234 м³; Дніпро - Донбас - 263 км і 120 м³.

Ґрунти України, незважаючи на її порівняно невелику територію, досить різноманітні - майже 650 видів. У цілому структура ґрунтів України характеризується такими даними ( % загальної площі):

Внаслідок інтенсивного ведення землеробства на основі методів водної та хімічної меліорації останніми роками значно погіршився баланс гумусу, особливо в чорноземах, підвищилися концентрація шкідливих хімічних продуктів, засоленість і кислотність ґрунтів, порушилися водний і повітряний режими. У зв'язку з цим особливо актуальними є нині проблеми розробки аграрною наукою нових технологій обробітку ґрунту для вирощування сільськогосподарських культур з метою збільшення його родючості з урахуванням того, що в Україні значна частина родючого гумусового шару втрачається через водну та вітрову ерозію. Найбільшої шкоди завдає водна ерозія в Карпатах, на Подільській, Придніпровській та Середньо-Руській височинах, Донецькому кряжі, в Кримських горах.

Великими є втрати гумусу, який вилучається з ґрунту коренеплодами. Разом з цією сировиною він вивозиться з полів. Втрати ґрунту цим шляхом є колосальними в районах бурякосіяння, тому ця проблема потребує негайного вирішення.

Щороку із сільськогосподарського обігу вилучається 5-7 тис. га ріллі під складування відходів виробництва, особливо на Донбасі і в Придніпров'ї.

Значні площі угідь погіршилися внаслідок неякісного проведення робіт із зрошування та осушення їх, недостатнього вапнування кислих та гіпсування засолених ґрунтів.

Значної шкоди завдає ґрунтам невміле використання мінеральних добрив, гербіцидів, пестицидів та інших хімічних речовин високої токсичності, що негативно впливає як на ґрунти, так і на флору, фауну та здоров'я людини. Шкоди завдає також повільне відтворення, а в деяких областях свідоме знищення полезахисних смуг. Тепер у степовій і лісостеповій зонах залишилося близько 50% лісосмуг, створених раніше. Внаслідок цього, а також у зв'язку з розширенням посівів грунтовиснажливих культур (кукурудзи, буряків, картоплі) різко зросла еродованість земель: за період 1960 - 1990 pp. у Степу - з 34% до 41,6%, в Лісостепу-з22до30%,наПоліссі-з8,4до12,5%.На50-60% еродовані землі в Донецькій, Луганській та Кіровоградській областях.

Охорона й раціональне використання земель передбачають насамперед створення полезахисних смуг, лісових насаджень, терасування крутих схилів, спорудження гідротехнічних протиерозійних, протисельових, протизсувних об'єктів, рекультивацію земель, застосування нових раціональних методів обробітку, меліорації земель. Зрозуміло, що ці види робіт враховуються при розробці агротехнічних заходів і вони мають бути різними для кожного регіону України. Зокрема, рекультивація земель має здійснюватись там, де антропогенна діяльність негативно вплинула на ґрунти (Донбас, Придніпров'я, райони видобутку корисних копалин тощо), лісонасадження і створення лісосмуг— у зоні Степу й Лісостепу. Через недосконалість систем обробітку щороку внаслідок змиву та видування вітром втрачається 400—500 млн. т. ґрунту, а разом з ним 15-18 млн. т. гумусу, 73 — 75 т. азоту, 0,55-0,60 т. фосфору, 0,91 млн. т. калію. Урожайність на цих землях знижується на 20-60 %.

У північній, західній та центральній частинах України 9,8 млн. га становлять ґрунти з підвищеною кислотністю, які потребують вапнування. Фактично ж вапнування проводиться на площі 1,2-1,4 млн. га. На 1 га необхідно вносити до 5,8 т. вапна. З цією метою можна використовувати відходи цукрових заводів, які містять вапняк (карбонат).

Актуальним залишається контроль якості сільськогосподарської продукції на вміст радіоактивних та шкідливих хімічних елементів. Заданими досліджень, у західних та центральних областях України площа забруднених земель цезієм-137 та стронцієм-90 становить 8,5 млн. га. Особливо забруднені землі Чернігівської (1,8 млн. га), Житомирської (1,5 млн. га), Київської (1,3 млн. га) та Вінницької (1,3 млн. га) областей.

Висока територіальна концентрація великих промислових підприємств призводить до підвищення викидів у повітря шкідливих хімічних речовин. Охорона атмосферного повітря забезпечується насамперед спорудженням газопилоуловлювальних об'єктів, впровадженням маловідходних технологій, утилізацією шкідливих речовин і тепла.

Найбільшими забруднювачами є підприємства хімічної, нафтохімічної, електроенергетичної промисловості. Понад 60% всього обсягу вловлюваних шкідливих речовин ( 14,5 млн. т. в Україні за 1998 р.) припадає на Донецьку, Дніпропетровську та Луганську області.

Проблема очищення атмосферного повітря й надалі залишається невирішеною. Досі в атмосферу викидається багато оксидів азоту, сірчистого ангідриду, які випадають у вигляді кислотних дощів, внаслідок чого знижується врожайність сільськогосподарських культур. Разом з тим економічна криза і пов'язані з нею зменшення обсягів виробництва призвели до зниження удвічі шкідливих викидів за 1990-1998 pp.

Хоча західні області України забруднюють повітря менше, проте, враховуючи безпосередню близькість промислових зон країн Європи і переважно західний напрям переміщення атмосферних мас, забруднення повітря тут досить високе і кислотні дощі завдають великої шкоди сільському господарству. Західні вітри приносять на територію України щороку 3,3 млн. т. сполук сірки.

Викиди шкідливих речовин у 1998 році у промислових центрах України становили:

1) сірчистого ангідриду — 1 млн. т., в тому числі (млн. т.) в

Дніпропетровську - 0,04

Кривому Розі - 0,03

Кременчуку - 0,02

Маріуполі - 0,02

Дніпродзержинську - 0,02

Лисичанську - 0,01

Києві-0,01

Донецьку - 0,01

Запоріжжі-0,01

Черкасах - 0,05

Херсоні - 0,05

2) оксидів азоту - 0,3 млн. т., в тому числі в

Дніпропетровську - 0,02

Кривому Розі - 0,02

Маріуполі - 0,02

Києві - 0,01

Зеленодольську - 0,02

Комсомольську - 0,015

та в інших містах, де є теплові електростанції;

3) оксидів вуглецю — 1,3 млн. т., в тому числі в

Кривому Розі - 0,3

Маріуполі - 0,24

Макіївці - 0,4

Дніпродзержинську - 0,7

Донецьку - 0,02

Стаханові - 0,04

Єнакієвому - 0,04.

Забруднення повітря можна знизити застосуванням нових екологозахисних технологій виробництва, впровадженням нових потужностей тільки в комплексі з газопиловловлювачами, обов'язковим проведенням екологічної експертизи при проектуванні нових об'єктів та періодичних екологічних аудитів.

Одним з компонентів екологічного середовища є лісові ресурси, захист яких не тільки не втратив своєї актуальності, а навпаки, останнім часом набув особливого значення.

Важливе ґрунтозахисне, водоакумулятивне, противітрове значення мають лісосмуги та лісові масиви, вони також є місцем гніздування птахів і розмноження диких тварин, тому їх треба постійно відтворювати. За післявоєнні роки було заліснено близько 4,5 млн. га. Необхідно і надалі розширювати залісненість, довівши її до 20 % всієї території України.

Ліси України високопродуктивні, про що свідчить приріст їх з розрахунку на 1 га. На хвойні ліси припадає 54 % загального запасу деревини: сосни - 35%, ялини - 16%, ялиці - 3%. Рубки лісу проводяться на площі понад 21 тис. га , при цьому вихід ліквідної деревини становить 4,8 млн. м³. Вирубки при догляді за лісом проводились у 1998 році на площі 343 тис. га, в результаті отримано 3,7 млн. м³ деревини.

Майже 40% запасів деревини становлять твердолистяні породи (дуб високостовбурний - 18 %, дуб низькостовбурний - 4 %, бук -13%, граб - 2 %). Хвойні породи зосереджені на Поліссі (сосна) та в Карпатах (ялина, ялиця), дуб переважає на Поліссі і в Лісостепу, бук — у західній частині України. Листяні породи (береза, осика, вільха сіра та чорна, липа, тополя та інші) становлять 7 % загального запасу деревини і зосереджені на Поліссі та в Лісостепу.

Ліс очищує повітря, акумулює воду, рівномірно розподіляє поверхневий стік, захищає круті схили ярів, балок, гір від розмивання, має рекреаційне значення. Захист лісів полягає в раціональному використанні деревини. Треба не стільки нарощувати лісозаготівлі, скільки збільшувати глибину переробки деревини . А поки що деревина корисно використовується не більш, як на 30 %, решта йде у відходи. Збільшення виходу виробів з тієї самої кількості деревини рівнозначне додатковій кількості лісозаготівель.

Внаслідок антропогенного впливу на природний комплекс змінюється видовий склад як рослин, так і тварин. Для збереження усього видового складу флори та фауни створюються заповідні території. Природозаповідний фонд України складається з більш, як 5 тисяч об'єктів, а площа його становить понад 1 млн. га. Такі заповідні території є в усіх областях. У1998 році в Україні було 27 заповідників загальною площею 768,5 тисяч га.

Для вирішення проблем охорони навколишнього середовища слід поглибити рівень наукових досліджень, розгорнути обґрунтування екологічних прогнозів для окремих регіонів та України в цілому.

Потребує вдосконалення система управління природоохоронною діяльністю. Діюча система адміністративних, економічних, психологічних, освітніх заходів має бути ефективною. Необхідно законодавчо чітко визначити відповідальність підприємств і населення за порушення заборони викидання неочищених вод у водойми і викидів шкідливих речовин в атмосферу, виробити систему безпечних технологій внесення у ґрунт мінеральних добрив, пестицидів, на науковий рівень піднести процес лісозаготівель, для того, щоб звести до мінімуму шкідливий вплив на екологію від існуючої технології вирубування лісу.

Особливу роль у захисті навколишнього середовища має відігравати екологічний моніторинг (дослідні станції, постійні пости спостереження за окремими компонентами природи та екологічною ситуацією у найбільш екологічно небезпечних регіонах). Нагромадження фактичних даних дасть змогу поглибити наукові дослідження і вносити пропозиції щодо екологічної політики держави.

Оздоровлення навколишнього середовища в Україні, звичайно, неможливе без координації зусиль усіх організацій, які займаються проблемами екології. Базою поступового нормування всіх компонентів природних комплексів має стати національна програма екологічного оздоровлення. Для розроблення регіональних програм екологічного оздоровлення територію України за рівнем забруднення поділено на зони. Деякі райони 30-кілометрової зони Чорнобильської АЕС та причорноморські регіони інтенсивного зрошування відносять до території екологічної небезпеки. Тут забруднення ґрунтів у 10 разів перевищує нормативний фон, і води в 5-45 разів.

Кожен з регіонів України має свої проблеми охорони природи, тому для них потрібно розробляти окремі програми екологічного захисту. Виконання цих програм потребує фінансування. Зрозуміло, що значні кошти на оздоровлення екології повинні виділятися з державного бюджету. Екологічні проблеми обов'язково мають враховувати економісти різних рівнів управління.