Екологія - Юрченко Л.І. - Санітарно-гігієнічні нормативи як критерії стану навколишнього природного середовища

Основою екологічної безпеки територіальних комплексів є такі умови, коли техногенне навантаження на територію не повинне перевищувати екологічну ємність території. Співвідношення не зводиться лише до підпорядкування екологічному імперативу - вимозі природних систем і їх захисників зменшити індустріальну експансію. Збалансованість потрібна не тільки природним комплексам і середовищу мешкання людей, але і самому господарству. Вона має не тільки природоохоронне і гігієнічне значення, але і пряме економічне: рівноважне поєднання виробничих і екологічних процесів не стільки примушує до обмеження вхідних потужностей, скільки пропонує додатковий економічний інструмент контролю ефективності.

Економічне зростання, що перевищує поріг допустимих навантажень, виступає як основний дестабілізуючий чинник для навколишнього середовища. Саме тому узгодження і співвідношення економічних і природних потенціалів і формування еколого-економічної системи повинні бути предметом економічної теорії і практики.

Сама по собі процедура співвідношення основана на визначенні і співставленні екологічної техноємкості території (ЕТТ) і природоємкості господарської території. Ця процедура практично співпадає з оцінкою безпеки територіальних комплексів.

ЕТТ і гранично допустиме техногенне навантаження (ГДТН) по суті є фундаментальними екологічними нормативами, призначеними для регламентації територіальної господарської діяльності. Але саме ЕТТ і ГДТН законодавчо не затверджені як нормативи.

Санітарно-гігієнічні нормативи як критерії стану навколишнього природного середовища

Вся сфера екологічного нормування і стандартизації, особливо пов'язана з техногенним забрудненням середовища, так чи інакше спирається на гігієнічні норми і використовує встановлені гранично допустимі концентрації (ГДК) або гранично допустимі дози (ГДД) шкідливих агентів. ГДК - це та найбільша концентрація речовин в середовищі і джерелах біологічного споживання (повітрі, воді, ґрунті, їжі), яка при більш-менш тривалій дії на організм (контакті, вдиханні, прийомі всередину) не створює впливу на здоров'я і не викликає негативних ефектів (не позначається на потомстві і ін.). Оскільки можливий ефект залежить від тривалості дії, особливостей обстановки, чутливості реципієнтів і інших обставин, розрізняють ГДК середньодобові (ГДКсд), максимальноразові (ГДКмр), робочих зон (ГДКрз), ГДК для рослин, тваринних і людини. В даний час встановлені ГДК декількох тисяч індивідуальних речовин у різних середовищах і для різних реципієнтів. ГДК не є міжнародним стандартом і можуть дещо розрізнятись в різних країнах, що залежить від методів визначення і специфікації.

На підставі величин ГДК за допомогою спеціальних програм обчислюються значення гранично допустимих емісій, гранично допустимих викидів в атмосферу (ГДВ), гранично допустимих скидів у водоймища (ГДС) тих або інших речовин, що виділяються конкретними джерелами (підприємствами) даної території. При цьому враховуються характеристики джерел і умови розповсюдження емісій. Наприклад, для того, щоб в найближчому до заводських труб житловому кварталі міста за якнайменше сприятливих умов розсіяння не перевищувалися ГДК певних інгредієнтів, потрібно обмежити викид цих речовин постійною граничною величиною - ГДВ. ГДВ і ГДС вже безпосередньо регламентують інтенсивність і якість технологічних процесів, що є джерелом забруднення, і набувають властивість екологічних нормативів. Наднормативні емісії спричиняють економічні і адміністративні санкції. Часто буває, що підприємство з технічних причин не може дотримуватись дозволених йому ГДВ, санкції - безрезультатні, а скорочення або зупинка виробництва веде до економічних і соціальних колізій. В таких випадках застосовується практика тимчасового узгодження викидів і скидів на рівні фактичних емісій, що по суті є відмовою від нормування і приводить до погіршення екологічної обстановки. Часто навіть дотримувані ГДВ і ГДС не задовольняють багатьом вимогам екологічного нормування, оскільки існують серйозні сумніви в придатності ГДК як основи цих нормативів. Взагалі частково-нормативний підхід не відповідає потребам вирішення екологічних проблем з причин:

o далеко не для всіх реальних забруднювачів встановлені ГДК;

o немає ГДК для безлічі поєднань різноманітних агентів; можливі взаємодії між ними, утворення вторинних продуктів і сумарні ефекти не дозволяють розрахувати "комплекси" ГДВ;

o ГДК однієї і тієї ж речовини для цінних рослин і тварин можуть бути істотно менше, ніж для людини; це вимушує робити дуже відповідальний вибір.

Нарешті, розрахунок більшості ГДВ робиться на підставі максимальних разових ГДК, які можуть бути на порядок вище за середньодобові. Ясно, що регламентація повинна будуватися на іншій основі. Якщо все ж таки використовувати ГДК, то для ланцюгів екологічного нормування і розрахунку ГДВ, на відміну від існуючого нормативу, за правильне слід би було вважати не співвідношення:

де С - нормативна гранична концентрація, що використовується для розрахунку ГДВ; Сф - фонова концентрація;

а - для розрахунку ГДВ приймається рівним одиниці, а співвідношення:

де b - безрозмірна величина за значенням від 0 до 1, інтегральний показник небезпеки речовин, встановлюваний за кількома основними параметрами токсикометрії ГДТН.

У даний час дуже небагато промислових джерел забруднення середовища відповідають цій вимозі. Звідси витікає необхідність перебудови галузевої структури і масштабного технологічного переозброєння енергетики і промисловості. Але не менш важливими є випереджаюча регламентація кількісного зростання виробництва, заборона розміщення підприємств вище певного для даної території рівня природоємкості.

Екологічне нормування не обмежується лише регламентацією господарської діяльності. В його задачі входить створення системи екологічних кадастрів територій, які враховують природні ресурси, стійкість природних комплексів, їх екологічну цінність, біорізноманітність, здатність бути резервами чистого природного середовища. Це зближує екологічне нормування з метою і задачами екологічної регламентації.