Екологія довкілля. Охорона природи - Грицик В. - 4.1. Основні шляхи екологізації взаємовідносин суспільства і природи

4.1. Основні шляхи екологізації взаємовідносин суспільства і природи

Виробництво промислової продукції і її споживання, населення Землі, міста і багато інших показників розвитку суспільства у XX ст. зростали по експоненційній кривій. Ні біосфера нашої планети, ні економіка, ні людина як біологічний вид це зростання довго не витримають. На зміну освоєнню нових територій, нових видів сировини, нових енергетичних потужностей та інших екстенсивних форм розвитку приходять інтенсивні методи, пов'язані з багаторазовим використанням одних і тих самих природних ресурсів, утилізацією відходів, підтриманням екологічного балансу. Необхідне і здійснення певної демографічної політики - для стабілізації чисельності населення Землі на рівні 15-16 млрд. людей (кількість населення, яка теоретично може бути забезпечена ресурсами біосфери за умови підтримання стабільного стану останньої). Незворотність такого переходу визначається незворотністю формування екологічного світогляду й екологізації діяльності всього суспільства. Розглянемо основні напрямки і принципи такої екологізації в окремих галузях людської діяльності.

4.1.1. Промисловість і транспорт

Відносини, що склалися між людиною і природою у XX ст., вимагають суттєвих змін в уявленнях про критерії розвитку суспільного виробництва. Раніше, до середини XX ст., таким критерієм визнавався лише валовий національний продукт. Сьогодні виявилося, що далеко не всяке його зростання позитивно впливає на можливості соціального розвитку. Досягнутий за рахунок руйнування довкілля, він може підірвати саму можливість розвитку суспільства.

Для того, щоби подолати величезний розрив між існуючими технологіями і вимогами захисту навколишнього середовища, необхідна всесвітня їх екологізація. Недостатньо просто створювати виробництво, яке викидає в біосферу нешкідливі речовини: будь-які речовини, що потрапили в біосферу "не в тому місці, не в тій кількості і не в той час", невідворотно виявляться забруднювальними. Екологізація в ідеалі означає створення такої промисловості, яка була б максимально ізольована від середовища життя. Техносфера не повинна впливати на природні процеси, що протікають поза нею.

Зараз можна говорити про декілька етапів і шляхів переходу до створення такої техносфери. Серед них: оборотне використання сировинних ресурсів, безвідходна технологія, виключення викидів шкідливих речовин і мінімізація різноманітних забруднень, рекультивація порушених промисловістю ділянок біосфери і, нарешті, запобігання випадковій загибелі живих організмів у виробничих процесах.

Відомий американський еколог Б.Коммонер свого часу писав: "Кращі досягнення нашої технології - автомобіль, реактивний літак, електростанція, промисловість загалом - це наш провал, якщо говорити про навколишнє середовище". Розрахунки показують, що в середньому кінцевий продукт, який споживається суспільством, складає лише 1-1,5% загальної кількості залучених у виробництво ресурсів. Все решта - відходи виробництва, які порушують природні екосистеми.

Наші технологічні процеси переважно біосферно відкриті, і завдання полягає у тому, щоби зробити їх максимально закритими. Майбутні технології повинні забезпечувати використання усіх отриманих на окремих стадіях виробництва продуктів у виробничих циклах, аналогічних циклам природних біологічних систем. При цьому відходи одного виробництва повинні слугувати сировиною для іншого. Так може бути організований безвідходний територіально-промисловий комплекс. Сучасні науково-технічні розробки свідчать про те, що завдання із створення таких комплексів принципово може бути вирішеним.

Перехід на замкнуті виробничі цикли, скорочення витрат ресурсів на одиницю продукції, оборотне використання ресурсів - ось основні завдання екологізації промисловості, вирішення яких буде означати перехід у сфері технічного прогресу від екстенсивного розвитку до інтенсивного. Регенерація і реутилізація відходів зробить технологічний цикл повністю замкнутим. Поєднання багатьох таких технологічних циклів і безвідходних територіально-промислових комплексів у єдину систему стане фундаментом для створення техносфери, яка включатиме також енергетику, транспорт і, вірогідно, агропромислові об'єднання. Звичайно, техносфера не буде цілком ізольованою від біосфери, але вона повинна бути настільки ізольованою, щоби не порушувати екологічного балансу в біосфері і її природного розвитку.

На теперішньому рівні взаємовідносин людства І біосфери важливого екологічного змісту набувають питання "що виробляти?", "як виробляти?" і "скільки виробляти?". Суспільство не повинне виробляти не надто потрібні і "короткоживучі" товари. В умовах обмеженості ресурсів біосфери гостро постає питання про недоцільність виробництва таких товарів і розвитку життєво не необхідних технологій. У США, наприклад, лише один продукт із 40 розроблених поступає на ринок, а від 40 до 80% споживчих і 20-40% промислових товарів потерпають на ринку невдачу. Таким чином, ринкова економіка розвинутих країн у її теперішньому вигляді сприяє надмірному виснаженню природних ресурсів планети. Один з вражаючих прикладів такого фактично злочинного ставлення до долі біологічних ресурсів - виробництво одноразових дерев'яних паличок для їжі в Японії, Кореї і Китаї, для якого використовується високоякісна деревина з тропічних лісів Південно-Східної Азії і Нової Гвінеї (Горнунг, 1983). Така сама ситуація з виробництвом полімерних виробів і тари: з одного боку, на предмети короткотермінового використання витрачаються невідновні природні ресурси, а з іншого - "пластмасове" забруднення середовища виявляється украй стійким. Величезна кількість подібних прикладів свідчить про необхідність розвивати виробництво, виходячи з реальних потреб людини, на основі соціальної рівності і врахування обмежених ресурсів і можливостей природи. На разі ж зберігається становище, коли, за деякими підрахунками, кожен мешканець економічно розвинутої країни світу протягом свого життя ненавмисне наносить збитків біосфері у розмірі коло 1 млн. доларів.

Те саме стосується і транспортних засобів. Чи насправді потрібна висока швидкість і потужність, про які так турбуються конструктори, створюючи все більше швидкісні автомобілі й авіалайнери (автомобілі загального вжитку, до речі, практично ніколи не їздять на запроектованій швидкості 160-180 км/год)? Натомість швидке переміщення більш ніж на 3 часові пояси викликає у людини дискомфорт і виявляється протягом кількох тижнів. Більшість людей відчувають недомогання при різкому розгоні чи гальмуванні автомашини. З біологічної точки зору розробка нових видів комунікації повинна йти не по традиційному шляху збільшення швидкості пересування, а за рахунок засобів зв'язку, які б забезпечували "ефект присутності" людини в будь-якому бажаному місці (системи телекомунікацій, Інтернет, голографія та ін.). Швидкісний транспорт, звичайно, повинен залишитися, але не як масовий вид пересування.