Основи екології - Мягченко О.П. - 4.5.3. Антропоохоронне право і безпека людини

Важливим напрямом законодавства є антропоохоронне право, яке спрямоване на охорону здоров'я, життя людини та суспільства. Дія різних факторів небезпеки відображена в таких законах, як Основи законодавства України про охорону здоров'я в Україні, Закон "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення". Важливими в цій групі законів є: "Про екологічну експертизу", "Про відходи", "Про ядерні відходи", "Про інформацію". Крім національного законодавства важливим є міжнародне, вимоги якого повинні виконуватися, якщо воно ратифіковане, тобто визначене чинним на території країни.

Основи законодавства про охорону здоров'я в Україні визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я громадян України, слугують усуненню факторів, які шкідливо впливають на їх здоров'я, попередженню і зниженню захворюваності, інвалідності та смертності. Тобто цей закон має пряме відношення до безпеки життєдіяльності людини в різних сферах її діяльності - виробничій, побутовій, природній. Це відображено у ст. 4 - про основні принципи охорони здоров'я, ст. 6 - про право на охорону здоров'я. Стаття 28 вимагає створення сприятливих для здоров'я умов праці, навчання, побуту та відпочинку.

Закон "про санітарне та епідемічне благополуччя населення" в ст. 1 визначає поняття небезпечного чинника - це будь-який хімічний, фізичний, біологічний чинник, речовина, матеріал або продукт, що впливає або за певних умов може негативно впливати на здоров'я людини. Стаття 13 висуває вимоги до ліцензування видів діяльності з потенційною небезпекою для здоров'я людей. В ній перелічені найбільш небезпечні види діяльності: виробництво, переробка, реалізація продуктів харчування та харчових добавок, медикаментів, товарів побутової хімії, роботи з біологічними агентами та хімічними речовинами, джерелами іонізуючих і неіонізуючих випромінювань і радіоактивними речовинами. Стаття 14 розкриває вимоги державних стандартів та інших нормативно-технічних документів до безпечних умов для здоров'я і життя населення.

Розглядаючи повітря як небезпечний чинник, слід сказати про вимоги цього закону до гігієнічних вимог до повітря в населених пунктах, у виробничих та інших приміщеннях. Вимоги до житлових та виробничих приміщень, територій, засобів виробництва та технологій подані у ст. 22. Важлива ст. 23 - про забезпечення радіаційної безпеки та ст. 24 і 30 - про захист населення від шкідливого впливу неіонізуючих випромінювань та інших фізичних факторів і запобігання особливо небезпечним, інфекційним хворобам, масовим отруєнням та радіаційним ураженням населення.

Для захисту прав споживачів на якісні товари, зокрема харчування, послуги в Україні діє закон "Про захист прав споживачів" (20.06.95). Він гарантує державний захист прав споживачів на належну якість товарів, послуг, їх безпечність, на доступну та достовірну інформацію про них, відшкодування збитків, спричинених неякісними товарами та послугами, звертання до суду та інших державних органів.

Конституційні права людини на здорові умови життя часто залежать від її поінформованості про стан довкілля, від одержання достовірної і своєчасної інформації про стан свого здоров'я і всього населення, від участі в обговоренні законопроектів. Ці права гарантує Закон України "Про інформацію", який регламентує дії з отримання інформації, зокрема екологічної, як найбільш важливої для здоров'я людей.

На підставі цього можна виділити найбільш важливі види інформації, що підлягають запиту з боку окремого громадянина, організації: про викиди шкідливих речовин у повітряний і водний басейни, про накопичення відходів, їхню переробку, використання питних і не питних вод, про шумо-вібраційне, електромагнітне забруднення, стан виробництва і використання енергії, ліцензування і транспортування небезпечних, радіоактивних речовин, об'єктів, застосування пестицидів, інвентаризація токсичних відходів, проектів природоохоронних документів як місцевого, так і державного значення і багато інших питань, передбачених Оргуською конвенцією про надання інформації екологічного змісту. Це забезпечує можливість звернення до суду для захисту порушених конституційних прав і свобод у сфері екологічних прав людини, зокрема і в сфері біологічної безпеки.

Біологічна безпека - стан, при якому дія біологічних об'єктів або іх компонентів, речовин, з них отриманих не викликає генетичних, біохімічних змін в будь-якому організмі. Традиційним проявом біологічної небезпеки є масові захворювання, епідемії, пандемії серед людей та епізоотії серед тварин. В останній час, у зв'язку із станом довкілля, хворіють не тільки люди, тварини, а й рослини. Через надмірне застосування хімічних препаратів в сільському господарстві зменшився імунітет у рослин, що також сприяє їх хворобам, зокрема вірусним.

Надмірна хімізація оточуючого середовища призвела до зменшення захисних властивостей озонового шару, а отже, до збільшення інтенсивності жорсткого ультрафіолетового випромінювання. Результат - спонтанні мутації, передусім в мікроорганізмах, через що вони набувають надзвичайної вірулентності, викликають нові хвороби, небезпечні перш за все для людей. Типовим прикладом є віруси СНІДу, пташиного грипу.

Важливою є проблема генетично модифікованих організмів (ГМО) та продуктів харчування, виготовлених з них, бо вони можуть бути небезпечними для людини, хоча економічно дуже вигідні. В 2000 р. німецькі вчені опублікували в Англії звіт про небезпечність продуктів харчування з генетично змінених рослин і тварин. Саме через це в Монреалі 130 країн світу 30 січня 2000 р. підписали Угоду про біологічну безпеку - Картахенський Протокол з біобезпеки. В дію він вступив 11 вересня 2003 р. після його ратифікації більш ніж 50 державами. Він містить правила, що регламентують переміщення генетично змінених об'єктів через кордони.

Ця проблема вже не теоретична, а практична. Прикладом є запозичений у бактерії Bacillus thuringiensis ген типу bt, що виробляє токсин, який в кишечнику комах перетворюється на смертельну для них отруту. Тепер цей ген синтезовано штучно і введено до генома деяких трансгенних рослин. Стали відомими факти масової загибелі метелика в виду Монарх від отруйного тепер для нього пилку трансгенної bt-кукурудзи. Але потерпають не тільки шкідники, на що розраховували автори цього методу, а також сільськогосподарські тварини.

Треба пам'ятати, що в природі все пов'язано з усім, і тому ГМ організми можуть схрещуватися з дикими природними спорідненими видами. Це може призвести до виникнення супер бур'янів, стійких до гербіцидів, до утворення і передачі гена інсектицидостійкості. Виникла проблема занесення в природні системи штучних генів, які раніше не існували та які можуть призвести до порушення природної рівноваги в біосфері.

Це особливо небезпечно для України, де природні екосистеми перебувають під надмірним впливом антропогенних чинників. Введення крім хімічного та фізико-хімічного навантажень ще і генетичного може докорінно змінити, дестабілізувати трофічно-енергетичні зв'язки в природі. За таких міркувань Європейський Союз (ЄС) встановив жорсткі нормативні умови на поширення ГМО на власній території. Російська Федерація ще в 1999 р. прийняла рішення про обов'язкове маркування продуктів, виготовлених з ГМ організмів. Україна такого запобіжного заходу не прийняла.

Слід підкреслити, що в законодавстві України є ряд статей, які враховують цю проблему. Передусім ст. 50, 66 та пункт 6 ст. 92 Конституції України враховують проблеми біотехногенної продукції. Проблеми ГМО враховують статті інших законів України: "Про охорону навколишнього природного середовища" - ст. 53, 57, 72; "Про тваринний світ" - ст. 46, 53,58; "Про екологічну експертизу" - ст.ст. 1, 7, 10, 14, 24, 39; "Про природно-заповідний фонд України" - ст. 7, 16, 62, 64; "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини" - ст.ст. 3, 4, 6, 10, 13; "Про основи законодавства охорони здоров'я" - ст. 6, 8, 15, 22, 24, 27, 45; "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" - ст.ст. 1, 5, 6, 9, 11-13, 15, 16, 25, 31, 33.

На початок 2007 р. в Україні відсутнє окреме законодавство з проблеми генетично модифікованих об'єктів, хоча воно є надзвичайно актуальним і повинно бути обов'язково прийнято, бо цього вимагають принципи державної екологічної політики України. Таке законодавство впровадили країни Європейського Союзу, Росія, США та багато інших країн. Воно базується на Міжнародних керівних принципах техніки безпеки ЮНЕП (комісія ООН з екологічних програм) в галузі біотехнології. Вони розглядають питання охорони здоров'я людини, її екологічну безпеку щодо всіх видів застосування методів біотехнології або генної інженерії - від наукових досліджень до збуту продукції з ГМО, яка містить компоненти з новими якостями, отриманими внаслідок генетичних змін.

Важливе значення, зокрема з проблем безпеки, мають мікроорганізми, тому Рада Європейського Союзу прийняла Директиву ЄК 90/219 "Використання генетично модифікованих мікроорганізмів (ГММ)". Цей документ розглядає дві категорії ГММ - в залежності від ризику їх використання та два типи операцій з ними - некомерційні (наукові, навчальні) та комерційні (промислові). Директива ЄК 90/220 "Вивільнення у навколишнє середовище генетично модифікованих організмів" передбачає експериментальне та комерційне їх використання, що узгоджується з країнами - членами ЄС. Цей документ вимагає обов'язкового маркування продуктів генетично-інженерного походження.

Отже, проблеми біологічної безпеки актуальні і мають велике значення для України і в соціально-правовому, і практичному значенні, бо є можливість ввозу в Україну генетично змінених продуктів харчування, що небезпечно для здоров'я людей.

Питання

1. Які законодавчі основи права людини на охорону здоров'я?

2. Охарактеризуйте основні положення Законів України про охорону здоров'я людини, її безпеку.

3. Що таке біологічна безпека, які її проблеми?

4. Що таке генетично модифіковані організми, чим вони небезпечні?

5. Які нормативні документи регулюють застосування генетично модифікованих об'єктів?

6. Яке відношення до ГМО в Україні, світі?