Основи екології - Олійник Я.Б. - 4.6. Основні ідеї вчення про ноосферу

В.І. Вернадський вважав, що під впливом наукової думки І людської праці біосфера буде повільно переходити у новий стан - ноосферу. Свої біосферні функції людина зможе повноцінно виконати лише в епоху ноосфери. У 1925 р. французький філософ і природодослідник П'єр Тейяр де Шорден вигадав слово "ноосфера". Але тоді цей дещо спіритуалістичний нематеріальний термін був відокремлений від науки. Лише пізніше В.І. Вернадський визначив ноосферу як біосферу, що контролюється розумом людини.

Французький математик і філософ Едуард Леруа запропонував поняття "ноосфера" у 1927 р. і трактував ноосферу як "мислячу" оболонку, що формується людською свідомістю. Розглянувши закономірності еволюції життя, Е. Леруа дійшов висновку, що в людині біологічна еволюція себе вичерпала. Подальша еволюція живого на нашій планеті, за його твердженням, здійснюватиметься тільки духовними засобами: суспільні взаємини, мова, розум і т. д. І це буде ноосфера, яка може замінити біосферу. Під ноосферою Е. Леруа розумів закономірний етап розвитку органічного світу, коли домінантна роль в еволюції належатиме духовній творчості людини та продуктові її праці. І у цьому його погляди відрізнялись від уявлень П. Тейяра де Шардена, який розглядав ноосферу як мислячий пласт, який поступово розгортається зі світу тварин і рослин та приходить на останньому етапі психогенезу до усвідомлення тотожності всього сущого з точкою "Омега" - божеством.

На думку П. Тейяра де Шардена, весь універсум охоплений процесом розвитку космогенезу. Космогенез складається з таких етапів: біогенезу (виникнення та еволюції живого), антропогенезу (становлення людини), ноогенезу (розвитку мислячої матерії) та христогенезу (генези Христа у речах). На кожному з цих етапів відбувається специфічний розвиток: спочатку віталізація, тобто виникнення форм життя; далі інтеріоризація - виникнення спільності існування людей; потім планетизація - перетворення людства у надорганізм і, нарешті, аморизація, або злиття у точці Омега любові абсолютної і особистої, Людини і Христа.

Ключові положення, які лягли в основу концепції ноосфери, опрацьовувались задовго до її створення. Маються на увазі думки про особливу роль людини в геологічній історії Землі, які висловлювались представниками різних галузей науки: Л. Агассісом, Ж. Бюффоном, А.П. Павловим, С.А. Подолинським, П.О. Флоренським, Ч. Шухертом, а також фізіократами. Проте безпосередніми творцями вчення про ноосферу були ВЛ. Вернадський та французькі дослідники П. Тейяр де Шарден і Е. Леруа. Твори останніх, присвячені сфері розуму, з'явилися раніше, ніж аналогічні праці В.І. Вернадського, проте у своїй роботі французькі науковці ґрунтувались на положеннях, висловлених українським вченим під час читання ним лекцій у Сорбонні 1922-1923 рр. На відміну від своїх попередників, В.І. Вернадський створив концепцію ноосфери, яка повністю відповідала критеріям науковості. Він запозичив слово "ноосфера", яке йому сподобалося, але аж ніяк не його смисл.

У 1944 р. В.І. Вернадський написав статтю "Декілька слів про ноосферу", де визначив, що ноосфера - це "останній з багатьох етапів еволюції біосфери в геологічній історії етап наших днів. Перебіг цього процесу тільки починає прояснюватися з вивчення її геологічного минулого у деяких своїх аспектах. Ноосфера - нове геологічне явище на нашій планеті. У ній людина вперше стає величезною геологічною силою. Вона може й повинна перебудувати своєю працею і думкою своє життя, перебудувати докорінно порівняно з тим, що було раніше".

Могутньою геологічною силою людину вперше назвав А.П. Павлов (1854-1929), який висловлював думки про антропогенну еру у розвитку Землі. В.І. Вернадський підкреслював, що людство фізично становить надзвичайно малу масу речовини планети, але сила його пов'язана не з його матерією, а з роботою його свідомості, з його розумом і спрямованою цим розумом працею. Ноосферу ВЛ. Вернадський розумів як природне тіло, компонентами якого будуть літосфера, гідросфера, атмосфера та органічний світ, перетворений розумовою діяльністю людини. Вчений був переконаний у закономірності виникнення ноосфери: "Вибух наукової думки у XX ст. підготовлений усім минулим біосфери і має глибокі корені в її будові. Він не може зупинитися і піти назад. Він може хіба що сповільнитись у своєму темпі... Біосфера неминуче перейде так чи інакше, рано чи пізно, у ноосферу"1. В.І. Вернадський прийшов до концепції ноосфери в останні роки свого життя. Отже, у ній відобразились результати його багатолітнього наукового пошуку. Головна праця, присвячена цій проблемі, - "Наукова думка як планетарне явище".

Вона не була опублікована за життя вченого і вперше побачила світ у 1977 р. у збірнику "Роздуми натураліста".

Теорія ноосфери В.І. Вернадського сформувалася тоді, коли світ складався з трьох взаємопов'язаних елементів: природа - людина - суспільство. До них потім приєднується ще один суттєвий елемент - техніка, яка створена людиною і яка стала головним чинником змін на планеті, особливо з початком наприкінці 50-х років XX ст. науково-технічної революції як велетенського якісного стрибка у розвитку науки і техніки. Це й спричинило екологічну проблему - одну з найнебезпечніших з-поміж глобальних проблем людства; почалася руйнація гармонії відносин між людьми та природою.

У 1943 р. ВЛ. Вернадський пише про ноосферу: "Те ж геологічне явище у 1930 р. було виражено інакше, більш, мені здається, чітко. Французькі вчені - математик і філософ Е. Леруа і палеонтолог-геолог П. Тейяр де Шарден, на основі уявлень про біосферу як про особливу геологічну оболонку Землі дійшли висновку про те, що біосфера у наш історичний момент геологічно швидко переходить у новий стан - ноосферу, тобто у такий стан, у якому повинні проявлятися розум і спрямована ним робота людини як нова небувала на планеті геологічна сила"1.

З інших праць, зокрема з приміток В.І. Вернадського до статті "Декілька слів про ноосферу", відомо, що Е. Леруа вживав термін "ноосфера" вже у 1927 р., а П. Тейяр де Шарден - ще у 1925 р. У листі до Б.Л. Личкова від 7 листопада 1936 р. В.І. Вернадський недвозначно зазначає: "Я приймаю ідею Леруа про ноосферу. Він розвинув глибше мою біосферу. Ноосфера витворилась у постпліоценову епоху - людська думка охопила біосферу і змінює усі процеси по-новому, і у підсумку активна енергія біосфери збільшується"2.

Отже, відповідно до усього викладеного вище, термін "ноосфера" (від грец. nous - розум, sphaira - куля) запропонував французький філософ і природознавець Я. Тейяр де Шарден у 1925 р. Зміст його, розвинений В.І. Вернадським, такий: виливати на природу, змінювати біосферу слід особливо раціонально, думаючи не про сьогоднішні вигоди, а про майбутні наслідки. Ноосфера - це сфера взаємодії суспільства і природи, у межах якої розумна людська діяльність стає визначальним чинником розвитку.

Обов'язковою умовою діяльності людини має залишатися сприятливий стан біосфери, адже людина, як і інші живі істоти, пристосована лише до тих природних умов, у яких вона виникла і живе. Саме в цьому полягає сенс ноосфери - не стихійне руйнівне втручання в природу, а науково обґрунтоване збереження на Землі умов для життя і щастя людей. Тобто ноосфера - це найвища стадія розвитку біосфери, яка характеризується збереженням усіх природних закономірностей біосфери та максимальними можливостями суспільства задовольняти матеріальні і культурні потреби людини.

Найголовнішим та визначальним показником стосунків між біотичним і соціальним на ноосферній стадії розвитку біосфери є те, що зовнішнє збурювання поширилося не лише на біосферу, а й на космічне середовище. Антропогенні зміни охопили усі куточки життя, а виробнича діяльність людини здійснюється далеко за межами біосфери. Для розкриття структурно-функціональної суті системи "природа - суспільство" або "людина - біосфера" потрібні нові підходи та якісно нова інтерпретація глобальних змін.

Основні ідеї вчення про ноосферу В.І. Вернадського такі:

o Еволюція біосфери спричинила появу людини, котра відзначається мисленням та рефлексією. Мислення стає самостійним феноменом, що впливає на подальший розвиток довколишнього світу, і це відбувається певною мірою спрямовано. Останнє є сутністю поняття ноосфери.

o Людство повністю заселило біосферу. Його тиск здійснюється повсюди, має глобальний характер. Потужність впливу людини на довкілля зрівнялась із наймогутнішими природними процесами.

o Людина завжди лишається складником природи.

o Завдання науки - свідоме формування ноосфери, регулювання за допомогою людської діяльності доцільного розподілу природних благ.

У працях В.І. Вернадського зазначено конкретні умови, необхідні для створення та існування ноосфери:

- заселення людиною всієї планети;

- різке перетворення засобів зв'язку та обміну між країнами;

- початок переважання геологічної ролі людини над іншими геологічними процесами, що відбуваються у біосфері;

- розширення меж біосфери та вихід людини у Космос;

- відкриття нових джерел енергії;

- рівність людей усіх рас і релігій;

- збільшення ролі народних мас у вирішенні питань зовнішньої та внутрішньої політики;

- свобода наукової думки і наукового пошуку від тиску релігійних, філософських і політичних побудов;

- продумана система поліпшення добробуту трудящих; створення реальної можливості не допустити недоїдання і голоду, злиднів та надзвичайно зменшити вірогідність хвороб;

- розумне перетворення природи Землі з метою зробити її спроможною задовольнити всі матеріальні, естетичні й духовні потреби населення, яке зростає;

- виключення війн із життя суспільства.

Тепер, коли пройшло вже більше півстоліття, можна легко перевірити, наскільки виконуються ці умови в сучасному світі.

Заселення людиною усієї планети. Ця умова виконана - на Землі майже не залишилося місць, де б не ступала нога людини; вона влаштувалася навіть в Антарктиді. Зараз "немає жодного куточка Землі, де б людина не могла прожити, якщо б це було їй потрібно".

Різке перетворення засобів зв'язку та обміну між країнами. Цю умову також можна вважати виконаною. За допомогою радіо, телебачення, Інтернету миттєво можна дізнатися про події у будь-якій точці планети. Засоби комунікації постійно удосконалюються, з'являються такі можливості, про які нещодавно важко було навіть і мріяти. В.І. Вернадський писав: "Незабаром можна буде зробити відомими для всіх події, що відбуваються за тисячі кілометрів". Безперечно, це пророцтво вченого збулося.

Переважання геологічної ролі людини над іншими геологічними процесами, що відбуваються у біосфері. Цю умову також можна вважати виконаною, хоча саме переважання геологічної ролі людини у багатьох випадках призвело і продовжує призводити до негативних екологічних наслідків. Обсяг гірських порід, що вилучаються з глибин Землі всіма шахтами і кар'єрами світу, нині майже удвічі перевищує середній обсяг лави та попелу, які щорічно виносяться усіма вулканами планети.

Розширення меж біосфери та вихід у Космос. Звичайно, це пророцтво збулося.

Відкриття нових джерел енергії. Умова виконана, але, на жаль, із дуже трагічними наслідками. Атомна енергія вже давно освоєна як у мирних, так і у військових цілях. Питання про використання атомної енергії глибоко хвилювало В.І. Вернадського ще більше, ніж півстоліття тому. У передмові до праці "Нариси і промови" він писав: "Недалеко той час, коли людина отримає у свої руки атомну енергію - таке джерело сили, що дасть їй можливість будувати своє життя, як вона захоче... Чи зуміє людина скористатися цією силою, спрямувати її на добро, а не на самознищення?".

Рівність людей усіх рас і релігій. Ця умова якщо і не досягнута повністю, то, у всякому разі, досягається.

Збільшення ролі народних мас у вирішенні питань зовнішньої та внутрішньої політики. Ця умова виконана майже в усіх країнах з парламентською формою правління, з більш-менш розвинутою демократією.

Свобода наукової думки і наукового пошуку від тиску релігійних, філософських і політичних побудов. Важко говорити про виконання цієї умови в країні, де ще зовсім нещодавно наука перебувала під колосальним тиском цих самих політичних побудов. Зараз наука від таких тисків звільнилася, проте внаслідок важкого економічного становища багато науковців змушені заробляти на життя ненауковою працею або їхати за кордон. Але у розвинутих країнах і країнах, що розвиваються (наприклад, Індія), уряд створює режим максимального сприяння вільній науковій думці.

Продумана система поліпшення добробуту трудящих. Про виконання цієї умови поки що важко говорити об'єктивно. Проте В.І. Вернадський попереджав, що процес переходу біосфери у ноосферу не може відбуватися поступово і односпрямовано; на цьому шляху тимчасові відступи неминучі.

Розумне перетворення природи Землі з метою зробити її спроможною задовольнити всі матеріальні, естетичні й духовні потреби населення, яке зростає. Ця умова не може вважатися виконаною, але перші кроки у напрямку розумного перетворення природи вже, безумовно, почали здійснюватися.

Виключення війн з життя людства. Цю умову В.І. Вернадський вважав надзвичайно важливою для створення та існування біосфери. Але вона досі не виконана, і поки не зрозуміло, чи може вона бути виконаною взагалі. Світове співтовариство намагається не допустити світової війни, але локальні війни ще забирають багато людських життів.

Таким чином, можна зробити висновок, що багато з названих В.І. Вернадським умов, необхідних для переходу біосфери у ноосферу, сьогодні вже реалізовано. Разом з тим, принцип саморозвитку людства "національні держави" - "наднаціональні цивілізації" - "глобальне людство" ще не вичерпав змісту свого другого етапу. Попереду людство чекає тривалий період формування наднаціональних, континентальних і міжконтинентальних соціально-політичних утворень, період їх мирної співпраці, а можливо і конфліктного протистояння. При цьому жодна з провідних цивілізацій світу не згодна поступитися власною системою цінностей задля спільної мети. Однак глобальна екологічна криза не дає людству можливості вирішувати це питання століттями, погрожуючи вивести параметри біосфери за межі діапазону, придатного для існування людини. Брак часу наштовхує на висновок, що конфліктний сценарій розвитку цивілізаційного етапу не лише протидіє ноосферному ідеалу, а й є згубним для всього людства.

Люди повинні усвідомлювати, що сьогодні у ноосфері процвітають корупція, тероризм, алкоголізм, наркоманія, проституція; щорічно розкрадається інтелектуальна власність на мільярди доларів. В останні десятиліття зросла кількість психічно хворих людей, виявлено понад 30 раніше невідомих тяжких інфекційних хвороб. Нині 40 % населення світу бракує питної води, а 2,5 млрд не мають доступу до сучасних енергетичних послуг. Відчутні прояви глобального потепління, вміст в атмосфері основного парникового чинника - вуглекислого газу - протягом 1965-1998 рр. зріс удвічі. За період з 1900 р. рівень Світового океану піднявся на 10-20 см. Забруднення довкілля фізичними, механічними, хімічними і біологічними домішками перетворилося на одну з вирішальних причин зниження "якості" і "кількості" здоров'я людей. І хоча у деяких високорозвинених країнах світу завдяки високому рівню добробуту і медицини тривалість життя зросла до 80 і більше років, подальше її зростання стає неможливим внаслідок дії цих факторів.

Еволюція людини відрізняється від еволюції усіх інших організмів тим, що людина не пристосовувалася до природи, а ніби відокремлювала себе від неї. Знаряддя праці, одяг, житло, вогонь - усе це прийоми, за допомогою яких вона відгороджується від довкілля, створює своє власне стабільне середовище. А зберігаючи своє внутрішнє середовище, людина у дедалі більших масштабах змінює середовище зовнішнє. Сьогодні, на жаль, обсяги цих змін стали загрожувати існуванню самої людини.

Антропологи і фізіологи помітили таку особливість: потенційні можливості мозку людини набагато вищі за її фізіологічні потреби. Мозок людини досяг сучасного рівня складності задовго до того, як виникли культура і цивілізація. Складається враження, начебто еволюція людини заздалегідь "передбачала" майбутні потреби виду Homo sapiens і наділила його таким "комп'ютером", який не використовується на повну силу, але, можливо, буде задіяний у майбутньому. За деякими оцінками, мозок сучасної людини реалізує лише близько 2 % своїх потенційних можливостей.

Людина у біосфері Землі стала новою силою, новим фактором. Сьогодні людина вже оволоділа і продовжує оволодівати величезними силами природи, і це поставило перед нею болюче питання - про саму себе. "Людина вперше реально зрозуміла, - писав В.І. Вернадський, - що вона - житель планети, а тому повинна мислити і діяти в новому аспекті, не лише окремої особини, сім'ї або роду, держав або їхніх союзів, а й у планетарному аспекті".

Нині формуються нові взаємовідносини у системі "людина - біосфера". Внаслідок роботи тисяч радіо-, телестанцій, релейних ліній та інших об'єктів Земля сьогодні випромінює енергії в радіодіапазоні (на метрових хвилях) більше, ніж Сонце. Щороку людство лише у сільському господарстві перевертає своїми плугами і культиваторами масу ґрунту, яка у 200 разів більша, ніж маса піску, глини, мулу, що виносяться у Світовий океан усіма річками Землі. Людство стало провокувати справжні землетруси внаслідок підземних ядерних вибухів, а також будівництва великих водосховищ у сейсмічно небезпечних зонах. Сьогодні людина використовує всі елементи таблиці Менделєєва, створює нові сполуки, яких раніше не було на Землі. Усе добуте з надр Землі людина розсіює на поверхні, колосально прискорюючи переміщення хімічних елементів у біосфері, руйнуючи ті біогеохімічні цикли, які склалися протягом мільйонів років.

Запаси енергетичної сировини, металів та іншого, що накопичувалися в природі протягом великих геологічних періодів, людина витрачає за лічені десятиліття, а натомість повертає природі нові сполуки, здебільшого шкідливі для біосфери. На сьогодні за рахунок техногенної діяльності в біосферу потрапило вже близько 50 тис. нових хімічних речовин, не властивих природі і, як правило, шкідливих для живих організмів. Люди й далі продовжують діяти у тому самому напрямі, не усвідомлюючи очевидного факту; Земля, на якій вони розвинулися до сучасного рівня, - це маленька планета з обмеженими ресурсами і дуже вразливим режимом, і вона вимагає до себе тим обережнішого і дбайливішого ставлення, чим ширшими стають можливості людей у порушенні цього режиму.

На думку В.І. Вернадського, людина перебере на себе управління всіма процесами в біосфері, спрямує її розвиток у потрібному для себе напрямі. На зміну "дикій" біосфері має прийти нова оболонка - ноосфера, тобто якісно новий стан біосфери, переробленої, перебудованої розумом людини та її працею. Основоположники вчення про ноосферу вірили, що її становлення веде до впорядкування природної і соціальної дійсності, до досконаліших форм буття. Цей процес В.І. Вернадський і навіть П. Тейяр де Шарден пов'язували із соціалістичною організацією життя людей. У деяких випадках ноосфера розглядалася як повне усунення зла, як загальна гармонія, що особливо типово для її космічних варіантів.

Екологічні тенденції сучасності, однак, настільки тривожні, що вимагають мислити і діяти, незважаючи на теоретичні стереотипи. Потрібна докорінна зміна уявлень про ноогенез - вчення про ноосферу із самого початку мало елементи утопії. Але нині є загроза існуванню природи як самостійної цілісності. Тим часом ставлення до ноосфери продовжує залишатися переважно захопленим, ніби її розвиток жодним чином не пов'язаний з кризою сучасної цивілізації. За В.І. Вернадським, "ноосфера - це гармонійне поєднання природи і суспільства, торжество розуму і гуманізму, де зіллються воєдино наука, суспільний розвиток і державна політика на благо людини, це світ без зброї, війн і екологічних проблем, це мрія, мета, що стоїть перед людьми доброї волі, це віра у велику місію науки і людства, озброєного наукою". Подібне некритичне ставлення до ноосфери, на жаль, й досі панує у нашій повсякденній свідомості.

Ноосфера як гармонія - аналог політичної утопії комунізму та інших мрій про рай. Відповідно до духу часу вона ґрунтується на науці. Так до неї і треба ставитися, хоча проти надій і утопій взагалі виступати немає сенсу. Вони корисні тією мірою, наскільки пом'якшують трагічні реалії, допомагаючи жити. Коли ж утопія заважає тверезому погляду на речі, вона може стати небезпечнішою за те, від чого рятує. Потрібні реалістичні надії на можливість тривалого розвитку біосфери і ноосфери, за якого швидкість перетворення навколишнього середовища не буде вищою за швидкість нашого пристосування до неї. За ці надії треба боротися, оскільки саме вони є умовою виживання людства.

Оцінюючи роль людського розуму і наукової думки як планетарного явища, В.І. Вернадський дійшов таких висновків:

1. Хід наукової творчості є тією силою, якою людина змінює біосферу.

2. Ці зміни біосфери відбуваються незалежно від людської волі, стихійно, як природний процес.

3. А оскільки середовище життя є організованою оболонкою планети - біосферою, то входження нового чинника її зміни - наукової роботи людства - є природним процесом переходу біосфери в нову фазу - фазу ноосфери.

На шляху перетворення біосфери на ноосферу виникають нові за якістю кругообіги речовини, основні ознаки яких такі:

o Збільшується обсяг матеріалу, що механічно вилучається із земної кори; це пов'язано зі збільшенням розробок родовищ корисних копалин.

o Відбувається масове споживання (спалювання) продуктів фотосинтезу минулих геологічних епох.

o Антропогенні процеси в біосфері орієнтовані на розсіювання енергії, а не на її накопичення, як це було характерно для біосфери до появи людини.

o Масово створюються речовини, яких раніше в біосфері не було, зокрема, чисті метали. З'являються, хоча і у невеликих кількостях, трансуранові хімічні елементи (плутоній) у зв'язку з розвитком ядерної технології і ядерної енергетики.

o Ноосфера виходить за межі планети Земля внаслідок науково-технічної революції.

Загальні принципи вчення про ноосферу В.І. Вернадського можна підсумувати у таких положеннях:

1. Фундаментом концепції ноосфери є створене В.І. Вернадським вчення про біосферу як цілісну планетарну оболонку.

2. Концепція ноосфери відображає стихійний процес переходу біосфери у новий еволюційний стан - ноосферу - під впливом соціальної наукової думки і праці людства. Цей процес зумовлений виникненням і різким прискоренням науково-технічного прогресу у XX ст.

3. Головним соціальним двигуном переходу біосфери у ноосферу, згідно з передбаченням В.І. Вернадського, є різко збільшена творча активність народних мас, прагнення їх до максимального наукового знання, участі у громадському житті й управлінні державою.

4. Єдиною життєздатною соціально-економічною і політичною основою побудови ноосфери є, за В.І. Вернадським, науковий соціалізм.

5. Концепція ноосфери розкриває оптимальні шляхи взаємодії суспільства і природи.

6. Концепція ноосфери висуває основоположною умовою її створення відсутність руйнівних війн між народами.

Успішне вирішення сучасних різноманітних глобальних екологічних проблем не можливе без звернення до учення В.І. Вернадського про біосферу і ноосферу. З появою людства стихійний історичний розвиток життя на нашій планеті постійно ставиться під загальний свідомий контроль людського розуму - це і є той самий процес, який В.І. Вернадський уявляв як перетворення біосфери на ноосферу. Вчений не залишив закінченого вчення про ноосферу, звідси маємо численні і часто неправильні тлумачення самого поняття. Одні автори вважають, що це планетизований потік інформації, який підтримує або змінює структуру світу, інші ототожнюють ноосферу з техносферою, антропосферою тощо. За такого розуміння ноосфери випускається з уваги найголовніше у концепції В.І. Вернадського - не лише роль свідомого у процесі перетворення природи, а й думка про творчий вплив людини на навколишнє середовище.

Необхідність оптимізації біосфери учений пов'язував не лише із суто біосферними потребами людини. Людина розуміється ним не тільки як природна сила, "геологічний субстрат", а як сила, що оптимізує свою діяльність в природі відповідно до законів природи. Ноосфера - цілісна оболонка Землі, що формується в результаті синтезу технічної та культурної діяльності людей і природних процесів. До появи на Землі людини всі процеси в біосфері базувалися на використанні відновних ресурсів. Сьогодні 90 % енергії для своїх потреб людство добуває з невідновних джерел (спалює нафту, вугілля, газ тощо). Використання ресурсів цього типу спричиняє такі порушення в біосфері, з якими вона неспроможна боротися. Наприклад, у природи немає механізмів нейтралізації радіоактивного забруднення внаслідок діяльності атомних електростанцій. Не може природа також компенсувати шкоду, заподіяну будівництвом гідроелектростанцій, коли великі ділянки суші затоплюються водою.

Зруйновані людиною біотичні спільноти самі стають джерелом забруднення природного середовища. Наприклад, через надмірне внесення у ґрунт мінеральних добрив і пестицидів порушуються склад і діяльність мікроорганізмів, що призводить до посиленого надходження в атмосферу метану і вуглекислого газу. З цієї ж причини, а також внаслідок швидкого знищення лісів біота континентів почала виділяти в атмосферу стільки С02, скільки його надходить туди ж від згоряння мінерального палива.

На жаль, мрія В.І. Вернадського про те, що людина може перебрати на себе управління всіма процесами в біосфері, спрямувати їх у "розумне русло", сьогодні виглядає нереальною. Якщо ми хочемо створити систему для повного керування біосферою, вона має бути складнішою від самої біосфери. За підрахунками вчених, для цього всю поверхню Землі (разом з океанами) довелося б укрити шаром ідеальних комп'ютерів розміром із бактерію з комірками пам'яті молекулярних розмірів і програмами, складнішими, ніж генетичні програми розвитку мільйонів видів живих істот! Звичайно, таке завдання не під силу людині. То чи є взагалі сенс ставити питання про керування всією біосферою?

У цьому сенсі закон ноосфери В.І. Вернадського (1944) про те, що біосфера неминуче перетвориться у ноосферу, тобто у сферу, де розум людини буде відігравати провідну (домінантну) роль у системі "природа - суспільство", хоч і бачиться справедливим, насправді є мрією, вельми далекою від реальності. В.І. Вернадський створив власну оригінальну концепцію ноосфери і ноосферогенезу. Вона базується на фундаментальних ідеях, серед яких найголовнішими є: розуміння життя як явища космічного, закономірного етапу розвитку світу; тлумачення людини (ширше - розуму) як необхідного та природного породження земного життя; визнання виключно геологічної, тобто водночас вселенської, ролі живих систем і людини як такого чинника, що задає природним процесам певну спрямованість та варіативність, навіть смисл та цінність. За В.І. Вернадським, еволюційний процес має особливе геологічне значення тому, що він творить нову геологічну силу - наукову думку соціального людства. "Ми якраз переживаємо її яскраве входження в геологічну історію планети, - писав вчений. - В останні тисячоліття спостерігається інтенсивне зростання впливу однієї живої речовини - цивілізованого людства - на зміну біосфери. Під впливом наукової думки і людської праці біосфера переходить до нового стану - ноосфери".

Актуальність концепції ноосфери зумовлена тим, що її освоєння дало новий поштовх до вирішення багатьох світоглядних, теоретичних і суто практичних проблем. Зокрема, більшість ноосферних досліджень має екологічне спрямування, оскільки у концепції ноосфери фіксується принципово нова єдність суспільства та природи, висвітлюються особливості якісно нового рівня діяльності людини в біосфері, які притаманні сучасній добі. Попри це вчення про сферу розуму залишається ще недостатньо опрацьованим, ведуться дискусії стосовно окремих його аспектів.

Ноосферу також можна охарактеризувати як єдність природи і культури. Сам В.І. Вернадський говорив про неї то як про справу майбутнього, то як про дійсність наших днів, що не дивно, оскільки він мислив масштабами геологічного часу. Вчений відзначав, що біосфера не раз переходила у новий еволюційний стан, і нині спостерігаємо саме такий перехід у новий стан - ноосферу, перетворення науковою думкою соціальної людини. Таким чином, поняття "ноосфера" поєднує два аспекти: по-перше, ноосфера у стадії становлення, що розвивається стихійно з моменту появи людини; по-друге, ноосфера розвинута, яка свідомо формується зусиллями людей в інтересах всебічного розвитку всього людства і кожної окремої людини.

Отже, на сьогодні можемо бачити реалізованими майже всі ті ознаки, за якими В.І. Вернадський відрізняв ноосферу від попередніх станів біосфери. Процес утворення ноосфери поступовий, і, мабуть, ніколи не можна буде точно визначити рік або десятиліття, з якого перехід біосфери в ноосферу можна буде вважати завершеним. Ноосферу варто сприймати як символ віри, як ідеал розумного втручання в біосферні процеси в результаті наукових досягнень.