Адміністрування податків - Калінеску Т.В. - 4.4. Порядок складання звітності з податку на прибуток підприємства

Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Платники податку на прибуток підприємств, які оподатковуються за ставкою нуль відсотків відповідно до пункту 154.6 статті 154 Податкового кодексу [39], подають органам державної податкової служби декларації (розрахунки) з податку на прибуток підприємств за спрощеною формою.

Основна форма звітності платників податку на прибуток - це декларація про прибуток, форма і порядок складання якої затверджені наказом ДПАУ від 29.03.2003 р. № 143 (далі Порядок № 143) [72]. Вказаний Порядок обов'язковий для застосування всіма платниками податку на прибуток, за винятком страховиків і банків (для них встановлені окремі форми декларацій і порядки їх складання).

Декларація складається із заголовної і двох основних частин, а також одинадцяти додатків. Додатки К1, К2, КЗ, К4, К5, К6 і К7 подаються щоквартально, а сам бланк звітності декларації з квартальними додатками названо спрощеною декларацією. Додатки Р1, Р2, Р3 і Р4 заповнюються і подаються тільки разом з декларацією за звітний податковий рік, а декларація з квартальними і річними додатками має назву повної декларації. В порядку №143 уточнюється, що декларація подається в органи ДПС за місцезнаходженням платника податку на прибуток на одному двосторонньому аркуші формату А-4 з відповідними записами на односторонніх аркушах формату А-4. Порушення даної норми часто стає формальною причиною для відмови в прийомі декларації.

Декларація про прибуток подається платником податків в органи ДПС незалежно від наявності в звітному періоді податкового зобов'язання. За відсутності показників у відповідних рядках ставиться прочерк. А додатки до декларації подаються платником податків тільки в тому випадку, якщо в рядку декларації, до якої вони належать відображені показники.

Всі показники, що підлягають відображенню в декларації, розраховуються платником податків наростаючим підсумком за кожен звітний період (квартал, півріччя, три квартали і рік) і приводяться в гривнях без копійок з відповідним округленням до загальновстановлених правил (починаючи з І кварталу 2006 року, а до цієї дати - в тисячах гривень з одним десятковим знаком).

Граничні терміни представлення декларації передбачені п. 4.1.4 ст. 4 Закону № 2181 [22] - 40 календарних днів, наступних за останнім днем звітного податкового періоду. Виняток становлять підприємства, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції. Вони подають декларацію за підсумками року протягом 60 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Терміни сплати податку на прибуток також регулюються відповідними нормами Закону № 2181 [22, ст. 5 п. 3]: граничний термін подання звітності плюс ще 10 календарних днів, але якщо граничний термін припадає на вихідний або святковий день, то платник подає декларацію наступного робочого дня.

Складання декларації починається із заповнення її заголовної частини, в якій необхідно вказати: повну назву підприємства (згідно із засновницькими документами); ідентифікаційний код; код виду економічної діяльності; місцезнаходження платника податків, номер його телефону; факсу, електронну адресу (за бажанням платника податків).

Крім того, у відповідних графах заголовної частини необхідно зробити відмітку про те, яка саме декларація подається (звітна, звітна консолідована або звітна нова); належить платник до юридичних осіб або до інших категорій платників податку на прибуток; чи застосовується спеціальний режим оподаткування (для підприємств, основною діяльністю яких є виробництво сільгосппродукції, і для суб'єктів космічної діяльності).

Достовірність інформації у податковій декларації підтверджують підписи керівника підприємства і головного бухгалтера, а за відсутності на підприємстві бухгалтерської служби - спеціаліста, який веде облік, та засвідчують печаткою підприємства.

Загальні правила самостійного виправлення помилок, допущених платником податків при складанні декларацій (у тому числі і по податку на прибуток підприємств), встановлені п. 5.1 ст. 5 і п. 17.2 ст. 17 Закону № 2181 [22]. Цей порядок припускає, що платник податків може на свій розсуд або подавати в органи ДПС Уточнюючий розрахунок, або відображати суму помилки в декларації за наступний звітний період.

Уточнюючий розрахунок є самостійною формою звітності, на підставі якої орган податкової служби за місцезнаходженням платника податків вносить зміни до даних електронної бази податкової звітності (тобто в особовий рахунок платника податків). Якщо платник податків вибирає саме такий спосіб коректування податкового результату своєї діяльності, то йому не слід заповнювати відповідні рядки в самій декларації про прибуток (стр. 02.2, 05.2, 22). Інакше це вважатиметься подвійним декларуванням помилок, що може привести до додаткового відображення на особовому рахунку одних і тих же сум.

Уточнюючий розрахунок є універсальним документом, за допомогою якого можна виправити будь-які помилки (що не завжди можливо при заповненні рядків 02.2 і 05.2 декларації про прибуток).

Оскільки для виправлення помилок згідно п. 5.1 ст. 5 Закону № 2181 [22] існує термін давності в 1095 днів (від моменту виявлення помилки до дати представлення Декларації, в якій була допущена помилка), то помилки, виявлені платником податків після закінчення цього терміну, вже не можуть бути виправлені. Це стосується як недоплат, так і переплат до бюджету.

Уточнюючий розрахунок зазвичай подається один раз, оскільки його показники не дублюються в декларації про прибуток, що заповнюється наростаючим підсумком.

Виходячи з формулювань п. 17.2 ст. 17 Закону № 2181 [22] і п. 2.3 Порядку № 143 [72], можна зробити висновок, що Уточнюючий розрахунок може бути поданий платником податків у будь-який момент до початку його перевірки (у тому числі і протягом 10 днів від моменту отримання повідомлення про перевірку). Отже, на такий розрахунок не розповсюджуються вимоги про терміни давнини, встановлені для звичайних податкових декларацій. Хоча дані Уточнюючого розрахунку служать підставою для нарахування податкових зобов'язань на картці особового рахунку, сплата самого зобов'язання (недоплати і штрафу у розмірі 5 % від неї) здійснюється до моменту представлення Уточнюючого розрахунку (п. 1.2 Закону № 2181 [22]). Результати документальної перевірки представниками податкового органу в Уточнюючому розрахунку не відображаються, оскільки їхнє нарахування відбувається на підставі рішення-повідомлення ДІЛ.

Основна відмінність використання з метою виправлення помилок Уточнюючого розрахунку від декларації про прибуток полягає в такому. Уточнюючий розрахунок може містити виправлення помилок, допущених в одному якомусь звітному періоді, тоді як в рядках 02.2 і 05.2 декларацій за один звітний період можна одночасно відображати помилки різних попередніх звітних періодів. При цьому суму 5 % "штрафу" необхідно розрахувати (і, відповідно, відобразити в рядку 22 декларації) по кожному конкретному випадку недоплати з урахуванням результатів всіх попередніх податкових періодів.