Вексельна справа - Демківський А.В. - Основні напрями вдосконалення вексельного права у Статуті 1832 р.

Другий вексельний Статут, підписаний князем Кочубеєм 25 червня 1832 р., виник на основі практики використання векселів у господарській діяльності та запозичення тогочасних досягнень західноєвропейських законодавств. Окремих змін та доповнень до Статуту 1729 р., а також інших законодавчих документів, що їх В. Фомін вмістив у "Звід узаконень про векселі", опублікований у

1826 р., за період 1729 — 1822 рр. налічувалось аж 172. Зокрема, це стосується векселездатності. Скажімо, якщо за Статутом 1729 р. право брати вексельні зобов'язання мали купці та інші особи, які вступали з ними у договірні відносини, то впродовж XVIII ст. векселездатність таких осіб була обмежена лише представниками торгового стану.

Головною рисою нового Статуту було те, що він містив положення німецького і французького вексельних законодавств, у тому числі:

• по-перше, було визначено дев'ять загальних обов'язкових реквізитів, а також чотири, що стосувалися лише переказ-ного векселя. Серед інших вимог були обов'язковість вексельної мітки й визначення валюти боргового зобов'язання;

• по-друге, було введено поняття безоборотного напису та допускався бланковий індосамент;

• no-трете, підкреслювалася необов'язковість для переказ-ного векселя відмінності між місцем видачі платежу і місцем платежу, тобто вексель став обслуговувати усі операції у тому ж самому місті.

Як і попередній, Статут складався з трьох глав і відображав значний прогрес вексельного законодавства. Але спільний, окремо не виділений, виклад правил обігу простих і переказних векселів утруднював практичне використання Статуту. Пересічному читачеві важко було розібратися, які правила стосуються простих векселів, які — переказних, а які поширюються на обидва типи векселів. Особливо гострою ця проблема була для судочинства, що мало справу переважно з простими векселями.

Ось чому досить швидко постала потреба у новому вексельному Статуті. Його проект було розроблено ще у 1860 р. й передано на попередній розгляд до біржових комітетів, відділень комерційної та мануфактурної рад, до комерційних судів та деяким особам, добре обізнаним із цією сферою економічних відносин. Загалом усі 55 років обговорення проекту характеризувалися подальшим удосконаленням вексельного законодавства. Зокрема, закон від З грудня 1862 р. вніс суттєві зміни у положення про векселездатність. Така дієздатність від купецтва була розширена до загальногромадянської. Виняток становили лише особи духовного звання усіх конфесій і нижчі військові чини (останнє було зняте законом від 5 червня 1875 р.).

Не мали права брати участь у вексельних операціях селяни, які не володіли нерухомістю і не мали торговельних свідоцтв, а також заміжні жінки без згоди їхніх чоловіків.

Характерними рисами російського вексельного обігу в період після скасування кріпацтва були:

• чинність векселів спочатку встановлювалася на термін три, шість, 12 місяців, а інколи й більше. З розвитком промисловості та широким застосуванням векселів підприємцями ці строки скорочувалися;

• значний розмір вексельних сум. Проте згодом і вони стали зменшуватися, оскільки векселі почали широко використовуватися у дрібнооптовій торгівлі;

• велика кількість векселів нетоварного походження ("дружніх", "дутих", "зустрічних", "домашніх"), що свідчило про порушення норм і вимог класичного векселя;

• переважання у вексельному обігу простих векселів. Пере-казні векселі використовувалися головним чином у зовнішньоекономічній сфері;

• висока питома вага вексельного обороту в загальнотовар-ному обороті країни і висока питома вага банківського капіталу у кредитуванні вексельного обороту.

Ці та інші економічні зрушення в Росії викликали появу третього вексельного Статуту.