Геоекономічні сценарії розвитку і Україна - Згуровський М.3. - Третій етап

На цьому етапі використовують емпіричну, дев'яти крокову процедуру побудови сценаріїв, показану на рис. 1.3, яка відома під назвою "метод написання сценаріїв", її розробив фахівець із Великої Британії (Манчестер) у галузі технологічного передбачення Д. Лоувирідж.

Рис. 1.3. Процедура побудови сценаріїв

Четвертий етап

На цьому етапі сценарії подають групі осіб, яка повинна приймати стратегічні рішення (рис. 1.4), і виконують всебічний аналіз цих сценаріїв згідно із такою процедурою:

- визначення рівня реалістичності та реалізації кожного сценарію;

- оцінювання ймовірностей подій, на яких ґрунтуються сценарії;

-оцінювання ризиків, пов'язаних із кожним сценарієм;

- імітаційне моделювання;

- вибір найприйнятніших сценаріїв з погляду зазначених раніше критеріїв.

Рис 1.4. Порядок подання сценаріїв групі осіб, яка приймає стратегічні рішення

Визначення рівня реалістичності і реалізації кожного сценарію (рівня довіри до нього) виконують з використанням пошуку до кожної події сценарію контр прикладу або антиподи, що виключає можливість здійснення розглянутої події. Якщо такі анти події вдається знайти, то рівень довіри до досліджуваного сценарію знижується. Процедуру здійснюють на основі застосування методів комбінаторної математики.

Оцінювання ймовірностей подій для кожного сценарію в методології сценарного аналізу виконують із застосуванням методу моделей Байєса, який полягає у визначенні умовних імовірностей здійснення певної події:

де Рс0 - умовні ймовірності здійснення сценарію С; Р°() - апріорна ймовірність виникнення кожного зі сценаріїв.

Застосування методу можна звести до таких кроків:

1) формулювання для конкретної проблеми з технологічного передбачення можливих сценаріїв майбутнього на деякому часовому інтервалі (Сj, j = 1,2n). Це формулювання або опис виконують або із застосуванням інших методів технологічного передбачення, або вербально. Причому цей опис повинен відповідати двом необхідним умовам:

а) розглянуті сценарії повинні взаємно виключати один одного, тобто виникнення одного з них обов'язково визначає неможливість виникнення інших;

б) усі можливі сценарії майбутнього повинні якомога повніше враховувати весь спектр того, що може відбутися в майбутньому, тобто бути максимально повними і вичерпними;

2) оцінювання, використовуючи всю наявну інформацію про можливі сценарії майбутнього, апріорні або вихідні ймовірності виникнення сценарію, Р0(Сj)), j = 1,2n. Це може бути зроблено, наприклад, застосуванням методу Делфі;

3) визначення переліку найважливіших подій Пi, і = 1,..., які можуть відбутися за умови здійснення сформульованих можливих сценаріїв майбутнього;

4) повторне оцінювання ймовірності виникнення кожного зі сформульованих сценаріїв з урахуванням визначених у пункті 3 найважливіших подій і з використанням розрахункових формул Байєса. Отримані ймовірності, які називають відкоригованими, мають характер умовних.

5) графічне зображення одержаних результатів для візуалізації тенденцій, пов'язаних із кожним можливим сценарієм майбутнього, і на підставі аналізу цих результатів із залученням експертів вироблення остаточних висновків щодо того, які з досліджуваних сценаріїв найреалістичніші.

Оцінювання ризиків, пов'язаних з кожним зі сценаріїв, виконують із використанням методів аналізу багатофакторних ризиків для різних комбінацій факторів і подій, що формують сценарій.

Імітаційне моделювання виконують з використанням широкого арсеналу методів та алгоритмів моделювання з метою всебічного дослідження кожного зі сценаріїв для різних поєднань зовнішніх факторів імовірностей здійснення подій, що формують сценарій.

Вибір найприйнятніших сценаріїв робить група осіб, що приймають стратегічні рішення, з урахуванням наведених раніше критеріїв і характеристик, а також інших міркувань, що належать винятково до компетенції і відповідальності цих осіб.