Геоекономічні сценарії розвитку і Україна - Згуровський М.3. - Системна теорія і геоекономічний простір

Процес віртуалізації економіки, що спостерігається протягом останніх десятиліть, і виникнення такого її різновиду як фінансоміка, зумовив формування нового категоріального апарату, який загалом відображає примат ідеальних, суб'єктивних основ над матеріальними, об'єктивними1. Змінюються домінуючі ціле покладання, які ставлять в центр господарської діяльності людину, а не результати її праці, тому першопричиною будь-якої економічної діяльності визнається людська сутність. Особливістю нового часу є усвідомлення антропоцентричності економіки, але вже в іншій психокультурологічній поведінковій інтерпретації, що, у свою чергу, потребує напрацювання відповідного інструментарію оцінювання ефективності господарської діяльності. Розв'язання цього завдання вимагає напрацювання теоретико-методологічних підходів, пов'язаних із системною теорією, яка охоплює знання з різних галузей - філософії і психології економіки, економіки поведінки капіталів і соціальної економіки, синергетичної економіки та ін.

Отже, відповіді і рішення на виникаючі питання перебувають у площині метапросторових пошуків. Метапростір як категорія бере свій початок з метафізики. Однак М. Хайдеггер зазначав, що питання про те, що таке метафізика, перетворюється на питання про те, що таке людина2. Причому у такій постановці для нього метафізичне мислення - це мислення в граничних поняттях, які охоплюють ціле та екзистенцію. Метафізику можна визначити як культуру, тобто як особливий спосіб трансформації трансцендентального в історично конкретне. У такій категоріальній архітектоніці метапростір займає нижній рівень метафізики, де відбувається процес формування змістового обґрунтування економічної діяльності, з усією складною сукупністю інтересів господарюючих суб'єктів.

У контексті метапросторового аналізу геоекономічний простір уявляється саме як задана певним чином система ієрархічно підпорядкованих господарюючих суб'єктів. Характерною ознакою цієї системи є те, що в ній мало місця вільному невизначеному економічному блуканню. Уявна незалежність поведінки суб'єктів геоекономічного простору визначається лише неповнотою знань про процеси, що відбуваються.

Із метапросторових позицій як центральну теорію, за допомогою якої видається можливим відслідкувати траєкторію розвитку геоекономічного простору новітнього часу, можна назвати системну теорію Н. Лумана, яка результативно, в узагальненому вигляді, подає досягнення західних дослідників в оцінюванні рушійних сил сучасного суспільства.

Ключовою ідеєю теорії Н. Лумана є диференціація, яка характеризує відмінності у станах системи і навколишнього середовища. Системна диференціація, відтворюючи розмежування системи і навколишнього середовища, забезпечує розв'язання проблем на рівні структурних припущень альтернативних можливостей. Теоретичні конструкти Н. Лумана стають особливо важливими у тій сфері розумової діяльності, де досліджуються сполучені поняття: "оперативна закритість", "самореференція" і "аутопойесис" системи. На його погляд, система здатна само відтворюватися, само організовуватися і співвідносити із собою свої елементи в процесі їх організації і в елементарних операціях (самореференція). Самовідтворення системи за змістом є її аутопойесисом. За теорією самореферентної системи диференціація може здійснюватися лише завдяки самореференції. Унаслідок цього питання про різницю між закритою і відкритою системами замінює питання про відкритість самореферентної замкнутості. Отже, за Луманом, аутопойетичність соціальної системи полягає в тому, що вона сама здатна встановлювати і змінювати свої елементи шляхом реляційних (відносних) процесів, що дає підстави для стабілізації суспільства загалом і різних його підсистем.

Оскільки поняття "аутопойесис" пов'язане з подоланням ціннісних орієнтирів та інших суб'єктивних настанов, то в цьому світлі і змістова спрямованість функціонування суспільства і його підсистем набуває надособистісного характеру. Тому Луман вважав суспільство не лише самореферентною, а й аутопойетичною системою, що означає його здатність не лише описувати, а й справді відтворювати самого себе. При цьому аутопойетичне відтворення систем не є точним повторенням вже існуючого, але передбачає постійне відтворення нових елементів, пов'язаних із попередніми.

Важливим моментом теорії Н. Лумана є його висновок про поліконтекстуальність змісту кожного соціального утворення, тобто змісти так само численні, як і відповідні їм соціальні системи, і жоден з них не володіє статусом єдиного, споконвічного. За такого підходу система не здатна заперечувати аутопойесис іншої системи, оскільки кожна система сприймає предмети лише відповідно до властивого їй і тільки їй змісту. На думку Лумана, світ взагалі не має центру, а також міцної основи, тому системи приречені на постійний розпад і нове самовідтворення. Дійсний результат діяльності систем він убачав у тому, що вони зумовлюють зв'язок розпаду з відтворенням.

Н. Луман прагнув до більш послідовної реалізації методології функціоналізму шляхом його своєрідної радикалізації. Він вважав, що необхідно, по-перше, відмовитися від будь-якого теологічного мислення, тобто від пошуку кінцевої мети, до якої спрямовані всі дії системи (навіть власне її існування). По-друге, облишити спроби встановити, з одного боку, детермінованість будь-яких подій, а з іншого - здатність певних структур виконувати певні дії. Замість вивчення казуальних (причинних) зв'язків Н. Луман запропонував пошук функціональних еквівалентів. Критикуючи Т. Парсонса, для якого структура щодо функції є первинною і основною1, Н. Луман визначав функцію як первинну. Він пропонував представляти структури у вигляді проблем, тобто з'ясовувати не якими є їх функції, а які структури могли б виконати певну функцію. Отже, кожна структура може бути замінена іншою структурою, еквівалентною цій функції; не структурний функціоналізм, а функціональний структуризм є основною методологічною вимогою його концепції.

Для оцінювання перспектив розвитку геоекономічного простору, ґрунтуючись на основних положеннях системної теорії Н. Лумана, слід враховувати певні тенденції. Геоеконо-мічний простір розвитку буде формуватися в контексті дотримання загальносистемного закону необхідного розмаїття. Вихідним положенням у цьому разі стає формування такої антропоцентричної економіки, яка ґрунтується на критерії людинорозмірності господарської діяльності. Процес формування необхідного розмаїття в геоекономічному просторі супроводжується Його системною диференціацією, тобто відмінностями національних економік, великих регіональних економічних систем, а також локальних територіальних економік. Віддиференційовані економічні системні утворення будуть всіляко намагатися розвивати свою природну властивість самовідтворення, яка і є змістом системної конкурентоспроможності, а отже, і конкурентної боротьби.