Геоекономічні сценарії розвитку і Україна - Згуровський М.3. - На шляху від регіонального до світового лідерства

Швидкий розвиток Китаю почався наприкінці 70-х років XX ст. За цей час ВВП країни зростав у середньому на 9,3% щорічно - з 147,3 млрд доларів США в 1978 р. до 1,7 трлн у 2004 р. Частка Китаю у світовій економіці збільшилася з менше ніж 1% до 4%. Рівень бідності знизився з 30% до 3%. Отже, в соціально-економічному житті Китаю досягнуто істотного прогресу завдяки реформам і відкритості зовнішньому світові. Особливою є роль Китаю, який називають "світовою фабрикою", на світовому споживчому ринку. Відповідно до статистики, за два десятиліття недорогі товари китайського виробництва дали змогу американським споживачам заощадити 100 млрд доларів США на покупках. Китай замість США став першим за обсягом експортним ринком Республіки Корея, Японії, Сінгапуру та інших азійських країн. Китай сьогодні зацікавлений у мирі, стабільності і співробітництві, необхідних для економічного будівництва.

Економічні успіхи Китаю стали можливими значною мірою завдяки його ефективному зовнішньополітичному курсу. КНР прагне мати дружні відносини з усіма країнами, перш за все з тими, що розвиваються. Найбільше уваги у Китаї приділяють сусіднім країнам.

Перетворення Китаю на світову державу неоднозначно сприймають у самому Китаї і за його межами. Для китайців це насамперед природний процес відродження давньої країни-цивілізації. Захід сприймає підйом Китаю як виклик. Багатьом китайцям важко зрозуміти, що їхнє прагнення зробити батьківщину настільки сильною і багатою, як інші розвинуті країни, може викликати у когось побоювання. Деякі західні дослідники великої стратегії Китаю розглядають його піднесення як загрозу існуючому світоустрою. Подібне зіткнення двох різних підходів часом породжує відчуження і ворожість. З огляду на цю обставину Китай до середини 90-х років XX ст. приховував свої можливості.

Приблизно з 1996 р. китайські керівники стали поступово відмовлятися від настанови на скритність і реалізовувати нову концепцію безпеки, основану на співробітництві і взаємодопомозі. Така лінія пояснюється тим, що Китай досяг значних успіхів у економічних реформах, а після вступу до СОТ почав швидко розширювати зовнішньоекономічні зв'язки.

З погляду деяких китайських дослідників стратегії Китаю, світ нині переживає перехідний етап, на якому єдина наддержава співіснує з багатьма сильними державами. Теорія багато полярності припускає, що дистанція між ними буде скорочуватися і кількість сильних держав з часом зросте. Серед сильних держав виділяться найсильніші, між якими пошириться тенденція до регіоналізації.

Відповідно до концепції багато полярності Китай зміцнює економічні, політичні і культурні позиції в Азії (у Східній, Південно-Східній Азії і в усьому Азійсько-Тихоокеанському регіоні), які є своєрідним плацдармом для перетворення Китаю з регіональної держави з глобальним впливом на державу світового значення.

Завдяки багатобічному співробітництву Китаю з азійськими державами формується зона стратегічного продовження китайської економіки. Політичне й економічне лідерство Китаю в Східній Азії може сприяти поширенню традиційної китайської культури й утворенню системи азійських цінностей на основі конфуціанської культури. Стаючи ядром інтеграції Східної Азії, Китай починає поступово заміщати Японію і Сполучені Штати Америки. Цей процес опирається на зростаючу китайську економіку. Одним із свідчень такої тенденції є можливість вільно купувати в деяких країнах Південно-Східної Азії товари за китайські юані.

Загострилася боротьба за лідерство в Азії між Китаєм і Японією, у т. ч. через територіальні претензії. Китайці побоюються відродження агресивних настроїв у Японії. Також Китай проти надання Японії місця постійного члена у Раді Безпеки ООН.

Складною залишається ситуація, яку США та КНР намагаються використати на свою користь, навколо ядерної зброї Північної Кореї.

Іншим регіоном, який також розглядають як плацдарм для зміцнення міжнародних позицій Китаю, є Центральна Азія. Китай став ініціатором створення нової міжнародної організації - Шанхайської організації співробітництва (ШОС), за якою більшість експертів вбачає велике майбутнє.

Заснування Фонду розвитку ШОС і Економічного форуму (Ділової ради), за визнанням учасників організації, сприятиме інтенсифікації переговорного процесу стосовно створення сприятливих умов у галузі торгівлі та інвестицій та прискоренню реалізації довгострокової програми. Саме Ділова рада у перспективі може стати для України своєрідним "вікном у Центральну Азію", сприяти налагодженню широкого діалогу з діловими колами країн регіону, формуванню міжнародного іміджу України, підвищенню авторитету українських компаній у світі.

За участю лише китайського капіталу на території Росії, Казахстану, Киргизстану, Таджикистану та Узбекистану зареєстровано понад 2500 підприємств. Здійснюються проекти у сферах видобування нафти, прокладання нафтогазопроводів, лісової промисловості, виробництва побутової електротехніки, зв'язку і перероблення сільськогосподарської продукції. За статистичними даними Держкомстату КНР, загальна сума китайських інвестицій у ці країни становила приблизно 900 млн доларів США. У Китаї діють 1382 підприємства за участю капіталу партнерів по ШОС, сума інвестицій яких становить понад 270 млн доларів США. За прогнозами фахівців, Китай і далі експортуватиме до центрально азійських країн і Росії товари споживання і капітал, а країни Центральної Азії і Росія до Китаю - ресурси, техніку і устаткування енергетичної промисловості. У разі вдосконалення інфраструктурних об'єктів транспорту і зв'язку, а також створення транснаціональних кредитних структур у межах ШОС очікують динамічне розширення інвестиційної співпраці між державами - учасницями організації в галузях енергетики, капітального будівництва, екології і обробної промисловості.

На початку 1981 р. деякі американські економісти запропонували зробити купівельну спроможність мірилом масштабів китайської економіки. На основі цих досліджень було проведено розрахунки середнього ВВП на душу населення Китаю. Вони визначили його ВВП у 2598 доларів США, що в 7 разів вище цифри Світового банку (370 доларів США). Однак ці розрахунки не викликали помітної реакції в міжнародному співтоваристві.

Після закінчення "холодної війни" економісти Світового банку і Міжнародного валютного фонду (МВФ) використовували ту саму методику для оцінювання купівельної спроможності в Китаї. У1992 р. вони виявили, що масштаби китайської економіки відповідають 45% американської. За підрахунками інших економістів, ця цифра є вищою і досягає 55-60% економіки США. Міжнародний валютний фонд вважає, що в 1991 р. середній дохід на душу населення у КНР дорівнював 1450 доларів США. Виходячи із чисельності населення Китаю в 1,2 млрд осіб, його національний дохід становив 1740 млрд доларів США. Методика підрахунку оцінної купівельної спроможності відразу збільшує масштаби економіки КНР у 4-5 разів. Наприклад, ВВП Китаю в 1995 р. становив 5 770 000 млрд юанів, або 695,2 млрд доларів США, а відповідно до купівельної спроможності може досягти 2800 млрд доларів США, що відповідає 38% американського ВВП за цей рік.

На Заході на початку 90-х років XX ст. все частіше почали порушувати питання про прірву, що розділяє КНР і більшість країн, які розвиваються, і в 1994 р. США офіційно оголосили, що Китай не є державою, що розвивається. Це рішення було зумовлене політичними причинами, адже чим багатшим стає Китай, тим більше підстав у США вимагати від його керівництва подальшої лібералізації торговельних норм. Цим пояснюються виняткові труднощі на переговорах про вступ КНР до СОТ, що тривали 15 років.

Політична ситуація в КНР за роки, що минули після Тяньаньменю (1989), значно стабілізувалася. Після приходу до влади керівників нового, вже четвертого, покоління проблема наступності влади, про яку багато говорили і писали на Заході, виявилася успішно розв'язаною. Нове покоління китайських лідерів закріпило свій керівний статус. Успіхи китайських реформ сприяють зростанню політичного і міжнародного впливу Китаю. Наприклад, нині у світі 30 млн осіб вивчають китайську мову. Жодне питання міжнародного значення не вирішується без участі Китаю. Ця тенденція, очевидно, буде зберігатися і посилюватися в майбутньому.

Отже, Китай став гравцем номер два у світовій політиці.