Геоекономічні сценарії розвитку і Україна - Згуровський М.3. - Перспективи розвитку господарства Японії

Вирішальною умовою економічного розвитку Японії є використання інтелектуального капіталу: кваліфікованої робочої сили, інформаційно-технологічних ресурсів, досягнень науково-технічного прогресу, мистецтва менеджменту як на мікро-, так і на макрорівні.

Структуру підприємництва в Японії визначають такі особливості:

1) економіка країни на макрорівні є впорядкованою системою, у якій оптимально поєднуються регулювальна і спрямувальна ролі держави з функціонуванням механізмів ринку, на якому основними дійовими особами є великі корпорації;

2) власність концентрується в руках юридичних осіб, переважно фінансово-банківських та виробничих корпорацій;

3) провідними формами володіння власністю є перехресне володіння акціонерним капіталом і утворення конгломератів спільної корпоративної власності заради забезпечення контролю над господарськими процесами;

4) основними засобами втручання держави в економічні процеси є системи державного регулювання, державного програмування, імплементація державних програм фінансової, промислової, зовнішньоторгової, регіональної та інших політик.

Основним економічним ресурсом господарства Японії є її трудові ресурси. Завдяки сприятливому перебігу демографічних процесів у другій половині XX ст. контингент економічно активного населення був найбільшим за всю історію країни. Однак на перспективу динаміка процесів відтворення та вікової структури населення складається несприятливо і вже в першій чверті XXI ст. національний ринок робочої сили зменшиться. Галузева структура зайнятості Японії (табл. 3.4) на межі XX-XXI ст. змінюється під впливом інформаційно-технічної революції.

Таблиця 3.4. Динаміка галузевої структури зайнятості в Японії (%)

У розвитку технологічних інновацій Японія пройшла етапи копіювання, удосконалення світової науково-технічної думки і наприкінці XX ст. перейшла до етапу творення, коли її науково-виробничий комплекс за всіма ключовими показниками став одним із лідерів у світовій науці та техніці. Це дає змогу Японії дотримуватися курсу на науково-технічну і технологічну незалежність, яка ґрунтується на існуючій фінансово-економічній незалежності.

Чинниками подальшого успішного науково-технічного розвитку Японії є такі явища й процеси:

- інформаційно-технологічна революція, що спирається на розвиток сучасної комп'ютерної техніки, оптико волоконних телекомунікаційних та світових інформаційних систем і потужних баз даних;

- "мехатронна" революція (японський термін "мехатроніка" - від термінів "механіка" та "електроніка"), що ґрунтується на всебічному впровадженні електронних чипів і мініатюрних процесорів у традиційні види машин і механізмів, а також розширенні сфери застосування роботів;

- розширення можливостей ринку конструкційних матеріалів, яке відбувається завдяки успіхам матеріалознавства;

- біотехнологічна революція, яка пов'язана з розвитком генної інженерії, дослідженням структури ДНК, розвитком нових технологій у сільському господарстві, медицині, фармацевтичній промисловості;

- перебудова світової енергетики, що ґрунтується на впровадженні енергозберігаючих технологій і розвитку альтернативних джерел енергії;

- освоєння Світового океану та космічного простору, що потребує нових рішень і витрат на розвиток машинобудування, матеріалознавства, приладобудування та ін.

Учені Японії вважають, що існуючі провідні групи товарів, з якими країна присутня на світових ринках, не можуть довго залишатися рушійною силою розвитку економіки і забезпечення експорту. Тому ведеться постійний пошук нової техніки і розробляються нові технології для перспективних галузей і виробництв.

Для господарства Японії часів інформаційно-технологічної революції характерна ресурсозберігаюча модель розвитку, однак проблеми організації раціонального місцевого природокористування та віднайдення можливостей імпорту сировини та енергоносіїв залишаються.

Обмежені можливості географічного середовища Японії змушують шукати найдоцільніші схеми використання територій, у т. ч. сільськогосподарських угідь, лісів, ресурсів будівельних матеріалів, прісних вод на островах і ресурсів вод навколишнього океану; джерела поповнення нестачі місцевих ресурсів (особливо мінеральних) імпортом палива, сировини для виробництва конструкційних матеріалів, необхідних сільськогосподарських продуктів.

Реалізуються заходи з мінімізації витрат господарства на сировинну складову: впровадження енерго- та матеріалозберігаючих технологій у всі види виробничої діяльності, організація повторного використання ресурсів шляхом глибшого перероблення сировини та утилізації відходів.

За умов, коли сотні мільйонів тон стратегічно важливої сировини країна змушена завозити з-за кордону, особливо гострими стають проблеми національної економічної безпеки. Заради її підтримання на належному рівні державні інституції захищають інтереси країни засобами "економічної" дипломатії, але найдійовішим засобом є диверсифікація ринків. Жодна країна не може вважати себе монополістом у поставках сировини, напівфабрикатів або готових товарів на ринок Японії. Широка географія ринків сировини дає змогу японським корпораціям у разі зміни політичної ситуації в певній країні покрити втрати розширенням використання інших джерел.

Важливою для Японії є необхідність забезпечення захисту навколишнього природного середовища, яке в деяких регіонах перебуває на межі екологічної катастрофи. Долати ці труднощі допомагають провідні риси менталітету японського народу: впевненість у тому, що земля є неперехідною цінністю і усвідомлення цінності території та її економіко-географічного розташування як економічного ресурсу.

В умовах наростання процесів глобалізації та переходу економіки деяких країн від індустріальної до постіндустріальної стадії розвитку в господарстві економічно розвинутих країн формуються транс галузеві та міжгалузеві господарські утворення, функціонування яких залежить від стану справ у відповідних глобальних функціонально-господарських системах або від успіхів у діяльності на національному ринку. Інтегрованими частинами світових систем в економіці Японії можна вважати енергетику, виробництво матеріалів, машинобудування, авіаційний і морський транспорт, індустрію туризму тощо. Серед функціонально-господарських утворень Японії, що найбільше пов'язані із національним ринком, особливо вирізняються система наукових досліджень і конструкторських робіт (НДКР), воєнно-промисловий та аерокосмічний комплекси, агро бізнес, залізничний та автомобільний транспорт.

У функціонуванні трансгалузевих та міжгалузевих господарських утворень відбуваються якісні зміни, спричинені інформаційно-технологічною революцією; закономірностями енерговиробничих циклів у конкретних умовах Японії з поширенням обслуговування та використання програмного продукту в усіх сферах господарства; дією системи перехресного володіння капіталом; впровадженням корпоративних угруповань (кейрецу) у трансгалузеві та міжгалузеві господарські системи (гьокай).

Серед функціонально-галузевих систем провідне місце займає система НДК, під впливом якої формується сучасний стан функціонально-господарської структури. Розміщення НДКР характеризується підвищеною концентрацією в найбільших агломераціях країни, але великі сподівання уряд Японії покладає на розвиток технополісів.

Виробництва із сировинною орієнтацією в Японії працюють на імпортній сировині, що визначає необхідність розроблення узгодженої геостратегії промислової зовнішньоекономічної політики держави та відповідних корпоративних угруповань на світових ринках сировини, активізації робіт з енерго- та матеріалозбереження, широкого застосування комбінування у виробництві. Значна частина виробничих потужностей важкої промисловості Японії зосереджена в межах територіально-виробничих комплексів, які мають назву "комбінато".

Машинобудування Японії випускає продукцію за всією відомою номенклатурою і займає одне з провідних місць на світовому ринку машин та устаткування. Основною формою організації його роботи стала діяльність потужних угруповань (кейрецу), ядрами яких є великі машинобудівні корпорації. Ці угруповання активно долучаються до процесів міжнародної кооперації, мають потужні підрозділи, що проводять НДКР, досягли високого рівня автоматизації та роботизації виробництва, завдяки розвитку т. зв. сервізації, тобто використання інформаційних мережевих систем, перетворюються на розгалужені виробничо-обслуговуючі системи з однаково сильними ланками як виробництва, так і збуту на національному та світовому ринках.

Провідною галуззю машинобудування Японії є наукоємні виробництва. їх розвиток забезпечує умови для впровадження в промисловість і господарство загалом найновіших методів організації і управління, підвищення високої якості продукції, активізації інноваційних процесів тощо. Більшість продукції машинобудування країни виробляється на території мегаполіса Токайдо. Однак завдяки розміщенню підприємств галузі, в т. ч. високотехнологічних, в периферійних районах з кінця XX ст. машинобудування стало визначати спеціалізацію промисловості всієї центральної частини Японії.

Агропромисловий комплекс Японії є інтегрованою частиною її господарства, яка забезпечує країну власним продовольством на 62%. За останні десятиліття в країні відбулася суттєва перебудова виробничої структури сільського господарства, виробництво зосередилось на таких галузях спеціалізації: рисівництві, яке застосовує високоврожайні сорти рису; плодоовочівництві, де використовують найновіші досягнення техніки будівництва теплиць, технології овочівництва та садівництва; тваринництві з використанням імпортних кормів. У забезпеченні потреб у продукції інших галузей країна значною мірою орієнтована на імпорт, де найбільше проявляється залежність від імпорту пшениці, кукурудзи, сої, цукру, яловичини та ін.

Отже, особливості розвитку господарства Японії на початку XXI ст. полягають у тому, що воно пройшло всі етапи розвитку індустріальної епохи і перебуває на початковому етапі постіндустріальної.