Геоекономічні сценарії розвитку і Україна - Згуровський М.3. - Державно-корпоративна структура господарства Японії

Основними взаємодіючими елементами сучасної економіки Японії є держава в особі різноманітних державних організацій і підприємств, корпорації, індивідуальні власники, різноманітні громадські та некомерційні організації

(університети, науково-дослідні установи тощо) та іноземні підприємства. Корпоративний сектор становить основу цієї структури: у 2006 р. 2591 тис. юридичних осіб (майже половина з них - акціонерні підприємства) контролювали приблизно 3/5 сукупних активів держави, у них було зайнято понад 55% економічно активного населення.

Важлива особливість формування системи власності у Японії полягає в тому, що власність концентрується переважно в юридичних осіб. Протягом усіх післявоєнних років відбувалося зростання ролі юридичних осіб і зменшення питомої ваги приватних осіб у володінні акціонерним капіталом. Частка приватних власників в Японії (табл. 3.3) із середини XX ст. знизилась із понад 3/5 (69% - в перші повоєнні роки, 61,3% - в 1950) до 1/4 наприкінці XX ст., а частка юридичних осіб зросла з 1/3 до майже 3/4 (з урахуванням капіталу іноземних фірм). Такий напрям структурних змін у господарстві країни з ринковою економікою сьогодні - інтернаціональне явище, але в Японії він зайшов особливо далеко.

Таблиця 3.3. Динаміка питомої ваги акцій, які належали різним типам власників у Японії (%)

Юридичні особи в Японії володіють акціями для забезпечення й установлення між фірмових зв'язків. Акції в Японії насамперед є цінними паперами, які дають змогу контролювати ситуацію в економічних процесах (це не позбавляє їх функції засобу отримання прибутку або функції товару на фондовому ринку), сприяти процесам комбінування і кооперування, будувати різноманітні між фірмові утворення, які ґрунтуються на закономірностях побудови фінансово-виробничих, різноманітних технологічних (енерго-виробничих) та маркетингових систем. Володіння акціями юридичними особами може бути одноосібним або спільним, а реали економічного життя Японії полягають у тому, що провідною формою концентрації акціонерної власності є утворення конгломератів на основі спільної акціонерної власності. Причому значною мірою це - перехресна спільна акціонерна власність великої кількості юридичних осіб.

Перехресне спільне володіння акціями практикують угруповання виробничих, обслуговуючих, страхових фірм, банків та ін. для того, щоб забезпечити взаємний контроль і підтримку в ділових відносинах. Воно є важливою складовою мережі "сталих акціонерів", яку цілеспрямовано плекають японські фірми для забезпечення сталого і сприятливого середовища своєї господарської діяльності.

Після Другої світової війни дзайбацу згідно з анти-трестівським законом були розпорошені, але натомість, частково на основі реанімації горизонтальних між фірмових і міжбанківських взаємозв'язків, виникли нові типи корпоративних угруповань - кейрецу, сюдан тощо.

Угруповання типу кейрецу, у яких переважають схеми двостороннього спільного володіння акціонерним капіталом, сформувалися навколо комерційних (т. зв. міських) банків, комплексних торгових фірм або великих промислових концернів. Вони використовують спільне володіння акціями для зміцнення внугрігрупових зв'язків, головна корпорація угруповання використовує їх також для організації системи дочірніх фірм. Практика останньої чверті XX ст. показує, що для контролю над угрупованням пакет спільної акціонерної власності має становити І/А-1/5 сумарного акціонерного капіталу групи.

В угрупованнях типу сюдан спільне володіння акціями має переважно матричну форму, коли кожен із учасників системи володіє акціями інших учасників.

Перехресне спільне володіння акціями широко практикують фірми, які мають регулярні бізнесові відносини одна з одною, наприклад фірми оптової торгівлі та фірми-посередники, банки та страхові агенції, навіть у тому разі, коли вони формально не належать до певного угруповання. Це необхідно для організації взаємної підтримки, щоб продовжити старі або зорганізувати нові ділові зв'язки. У формуванні мереж спільного володіння акціями беруть участь й інституційні інвестори, такі як трастові, пенсійні фонди, страхові фірми, - вони формують портфелі для забезпечення виконання своїх довгострокових фінансових проектів.

Своєрідною є між фірмова конкуренція в умовах японської економіки. За однаково високого технологічного рівня виробництва і продукції провідних фірм певної галузі, за незначних можливостей маневру в ціноутворенні і в умовах функціонування економіки, у якій діють потужні конгломерати колективної акціонерної власності, мають переважати монопольні форми організації підприємництва. Однак насправді в сучасному господарстві країни підприємницька діяльність здійснюється на конкурентних засадах.

В організації життєдіяльності господарства та підприємництва в Японії велику роль відіграє держава. Частка державної власності в господарстві незначна, але в країні склалися сталі системи державного регулювання та програмування, які дають змогу проводити послідовну економічну політику, націлену на забезпечення національної безпеки та національних інтересів.

Система державного регулювання має не тільки необхідні урядові інститути, а й багатий допоміжний арсенал дорадчих бюрократичних служб національного та місцевого рівнів. Держава через міністерства зовнішньої торгівлі й промисловості, сільського господарства, фінансів, управління економічного планування, різноманітні спеціальні комісії та комітети активно впливає на різні сфери економічного життя. Насамперед це регулювання економічного зростання (темпи, структурні пропорції, віднайдення фінансових можливостей фінансування тощо), контроль над процесами конкуренції та формуванням структур власності, проведення певної регіональної політики, сприяння розвитку освіти і науки, проведення кредитної та грошової політики, розроблення стратегії зовнішньоекономічних зв'язків та ін. Вплив держави здійснюється шляхом опосередкованих, переважно економічних засобів (регулювання податків, позик, кредитів, відсоткових ставок, пільг), встановленням систем пріоритетів, митної політики тощо. Важливу роль відіграє і власне адміністрування, японський стиль якого полягає в наданні рекомендацій, порад, усних розпоряджень корпораціям заради проведення певної економічної політики держави.

Японія має одну з найефективніших систем державного програмування серед економічно розвинутих країн. Починаючи з перших повоєнних років, тут втілено в життя серію довгострокових планів економічного розвитку. Нині державне програмування діє на трьох рівнях: комплексні плани, тобто довгострокові програми-прогнози, які окреслюють параметри перспективного стану господарства Японії на певний період (у таких планах прогнози регіонального розвитку займають чільне місце); середньострокові плани, у яких уряд визначає конкретні завдання економічної політики (промислової, аграрної, фінансової і т. д.) на термін 5-10 років; щорічне бюджетне планування, в основі якого лежать реалізація конкретних економічних програм і планування руху фінансів у системі спеціальних рахунків держави. Відповідальність за складання і реалізацію економічних планів несуть державне управління економічного планування, всі міністерства (особливо міністерство фінансів).

Важливим інструментом керування підприємницькою діяльністю в Японії протягом другої половини XX ст. була послідовно здійснювана державна економічна політика, яка мала протекціоністський характер. Особливо активно вона проводилася у фінансовій, промисловій і зовнішньоторговій сферах. Країна також завжди проводила цілеспрямовані регіональну, аграрну, екологічну політики.

Фінансово-корпоративні кола як компонент державно-корпоративної системи відіграють об'єднувальну і координувальну ролі у взаємодії функціонерів обох блоків (тобто урядовців різних рівнів і підприємців). Саме в їх середовищі координується діяльність держави і корпоративного капіталу.

Об'єднані фінансово-корпоративні кола суттєво впливають на дії уряду і водночас є посередниками впливу всього корпоративного комплексу на уряд і парламент. Зворотний вплив виглядає дещо опосередковано - він проявляється через розгалужену систему державних бюрократичних установ, яка впливає на дії фінансових кіл, а через них - і на весь корпоративний блок. Прямий же вплив уряду на дії корпорацій незначний: контакти державного блоку з корпоративним перебувають під пильним контролем фінансового ядра.

Діяльність сучасного корпоративного комплексу являє собою сукупну взаємодію господарських утворень, принципові відмінності між якими полягають у тому, що їх формування і функціонування ґрунтуються на різних відносинах і процесах. Це не тільки різновиди володіння власністю, а й різновиди зв'язків між елементами системи, відмінності в масштабах цих елементів, а також сила і спрямованість зв'язків між ними. Найпоширенішими є такі системи: пірамідальні багатоярусних субпідрядів, вертикально-горизонтальні підприємницькі (кейрецу), фінансово-монополістичні групи (кьодайкігьо сюдан), галузеві та міжгалузеві системи (гьокай).