Геоекономічні сценарії розвитку і Україна - Згуровський М.3. - 4.3. Геоекономічний аспект енергетичної безпеки України

Обмеженість ресурсів за необмеженості потреб є основою всіх економічних моделей на мікро- і макрорівнях. У світі мало держав, здатних забезпечити своє існування за рахунок власних ресурсів. Тому контроль над ресурсами є основною причиною виникнення конфліктів і протистоянь. Відсутність або недостатня забезпеченість ресурсами спричиняє значні збитки національному господарству держави.

Глобалізація посилює політичну та економічну конкуренцію у залученні інвестицій, фінансовій допомозі, привабливості бізнесу та його збереженні на національному і регіональному рівнях. Окрім безперечних вигод, пов'язаних, насамперед з інтенсифікацією зовнішньоекономічних зв'язків, глобалізація загрожує економікам тих країн, які не проявляють достатньої флексибільності та не встигають адекватно відповідати на нові зовнішні і внутрішні виклики.

Розвиток національного господарства України відбувається у складний період, який характеризується зростанням цін на паливно-енергетичні ресурси. Актуальне якщо не набуття вітчизняною економікою енергетичної автономії, то хоча б диверсифікація постачальників. Для успішної інтеграції у світову спільноту Україні необхідні науково обґрунтоване розроблення і цілеспрямоване здійснення політики захисту її інтересів у сфері енергетичної безпеки.

Провідною тенденцією новітньої соціоекономічної парадигми світового господарства є економізація політики. Експансії у XXI ст. матимуть економічний характер не лише через причини виникнення, а й через свої методи. Пряма інтервенція в умовах глобальних систем безпеки не настільки ефективна, як єдиний світовий простір, що дасть змогу домінуючим державам підпорядкувати національне господарство менш розвинутих країн своїм інтересам шляхом значних інвестицій у галузі спеціалізації країн-реципіентів. Це уможливить скеровування функціонування національного господарства країни, що приймає, згідно із цілями та інтересами країни-донора.

Значний вплив на розвиток світової економіки здійснюють енергоресурси. Прогрес зумовив зростання обсягів використання енергоносіїв, яких потребують виробництво і життєдіяльність окремих індивідів. Зростання ВВП на 1% спричиняє збільшення енергопотужностей на 0,5%. Світових запасів нафти може вистачити на 60-100 років за сучасного рівня видобутку. За темпів збільшення видобутку нафти приблизно на 2% на рік глобальна нафтова криза може настати вже до 2040 р. Обмеженість видобутку призвела до підвищення ціни і значущості енергоносіїв, що особливо відобразилось на молодих і економічно слабких державах.

На світовому ринку енергоресурсів Україна відіграє особливу геоекономічну роль, враховуючи транзитний потенціал її території. Перевагами вітчизняної енергетики є значні запаси окремих видів палива, а саме вугілля, урану і цирконію, наявність трубопроводів для транспортування газу та нафти, розвинута інфраструктура енергетики, високопрофесійний кадровий потенціал. Проте паливно-енергетичний комплекс України має нагальні проблеми:

- недостатній рівень забезпечення власними паливно-енергетичними ресурсами (ПЕР), значна кількість імпортованих у паливно-енергетичному балансі країни та майже монопольна залежність від одного постачальника;

- необхідність диверсифікації джерел постачання ПЕР та створення стратегічних запасів для забезпечення енергетичної незалежності країни;

- високий рівень зношеності енергетичної інфраструктури і необхідність модернізації та реконструкції основних фондів;

- недостатній рівень використання нетрадиційних, поновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива;

- високий рівень питомих витрат енергоресурсів під час їх виробництва (видобування), транспортування та споживання і необхідність їх зниження за рахунок раціонального використання, впровадження енергозберігаючих технологій та обладнання, раціоналізації структури суспільного виробництва з відповідним зниженням питомої ваги енергоємних технологій.

Енергетична незалежність держави передбачає або покриття потреб в енергоносіях власними ресурсами, або спроможність оперативно переорієнтуватися на альтернативних постачальників енергоресурсів. Стратегічним пріоритетом України, визначеним Стратегією національної безпеки України, є гарантування енергетичної безпеки країни, насамперед шляхом підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів. Енергетична залежність

України від поставок органічного палива, з урахуванням умовно первинної ядерної енергії, у 2000 та 2005 рр. становила 60,7%, тоді як країн ЄС - 51%. Подібною або наближеною до української є енергозалежність таких розвинутих країн Європи, як Німеччина-61,4%, Франція - 50%, Австрія - 64,7%. (рис. 4.1).

Рис.4.1. Енергетична залежність України та інших країн у 2000-2004 рр., %

Актуальність енергетичної незалежності зростає за рахунок украй енергоємного виробництва, успадкованого від Радянського Союзу (рис. 4.2,4.3). Також на це впливають такі чинники:

- низький рівень інвестування у галузь, який зумовив значну застарілість виробничих фондів паливно-енергетичного комплексу, що майже не оновлювалися з часів Радянського Союзу;

- неефективна політика енергозбереження, яка характеризується переважанням адміністративно-організаційних та контролювальних заходів за наявності неефективної цінової політики в енергетичному секторі, яка не стимулює суб'єкти господарювання та населення до зниження енергоспоживання;

- скорочення рівня виробництва, яке призвело до зростання енергоємності одиниці продукції;

- можливість встановлення постачальниками монопольно високих цін завдяки обмеженій конкуренції на ринках (зокрема, постачання електроенергії населенню).

Енергоємність ВВП України значно скоротилась, проте її показник набагато вищий за аналогічні показники у світі.

Рис. 4.2. Енергоємність ВВП окремих країн, кг у.

Рис. 4.3. Споживання первинних ПЕР, млн т у. п та енергоємність ВВП України, кг у. п./г] в цінах 2002 р. (права шкала)

Для зменшення енергоємності виробництва та енергетичної залежності країни застосовують такі заходи:

а) створення умов для залучення інвестицій в енергоефективні проекти (інвестиційне спрямування коштів, отриманих від штрафів за марнотратство й забруднення довкілля; надання цільових державних субсидій на тендерних засадах для виконання енергозберігаючих проектів загальнодержавного значення; застосування механізмів Кіотського протоколу тощо);

б) надання податкових пільг підприємствам, які впроваджують енергоефективне устаткування, використовують вторинні енергоресурси, побутові відходи та нетрадиційні й відновлювані джерела енергії;

в) забезпечення ринкового ціноутворення та вдосконалення механізмів тарифоутворення шляхом встановлення прямих грошових розрахунків між постачальниками та споживачами енергоресурсів, відмови від субсидій і дотацій постачальникам енергоресурсів та послуг з боку держави (за необхідності забезпечення адресних субсидій споживачу), зміни методології тарифоутворення на послуги комунальних підприємств з енергопостачання;

г) удосконалення нормативно-правового забезпечення заходів з енергозбереження через систему стандартів, енергетичного аудиту, державної експертизи, контролю за використанням енергоресурсів, паспортизації енергоємних виробництв і технологій;

д) пошук шляхів поступової диверсифікації зовнішніх джерел надходження енергоносіїв і подолання монопольної залежності від імпорту шляхом розширення кола постачальників, прокладання альтернативних маршрутів надходження природного газу і нафти тощо.

На шляху до подолання ситуації, що склалася, позитивним кроком стало затвердження у березні 2006 року Енергетичної стратегії України до 2030 р. її метою було:

- створення умов для постійного та якісного задоволення попиту на енергетичні продукти;

- визначення шляхів і створення умов для безпечного, надійного та сталого функціонування енергетики та її максимально ефективного розвитку;

- гарантування енергетичної безпеки держави;

- зменшення техногенного навантаження на довкілля та забезпечення цивільного захисту у сфері техногенної безпеки ПЕК;

- зниження питомих витрат у виробництві та використання енергопродуктів за рахунок раціонального їх споживання, впровадження енергозберігаючих технологій та обладнання, раціоналізації структури суспільного виробництва і зниження питомої ваги енергоємних технологій;

- інтеграція Об'єднаної енергетичної системи (ОЕС) України до європейської з послідовним збільшенням експорту електроенергії, зміцнення позицій України як транзитної держави нафти і газу.

Енергетична стратегія України до 2030 р. є найбільш комплексним й опрацьованим документом з усіх нормативно-правових актів галузі. На шляху її реалізації можна виокремити такі проблеми:

- національне законодавство у паливно-енергетичній сфері не характеризується системністю, залишається пакетом нормативно-правових актів, які направлені на розв'язання поточних проблем;

- відсутня комплексна стратегія соціально-економічного розвитку у короткостроковому і довгостроковому періодах, за допомогою якої можна координувати розвиток паливно-енергетичного комплексу з діяльністю інших сфер та галузей національного господарства;

- тривала політична криза зумовила часті зміни керівників у центрі галузі і на периферії. Унаслідок цього неналежно контролювали виконання ними обов'язків та повноважень, що призвело до відсутності спадкоємності у провадженні стратегії розвитку як національного господарства загалом, так і паливно-енергетичної галузі зокрема, ускладнення послідовної й чіткої реалізації будь-яких стратегій, програм і проектів.

Енергетичні кризи в Японії, США і країнах Західної Європи виявили уразливість країн і чутливість їх економік до недостатнього забезпечення енергоносіями. В одній зі своїх щорічних промов перед сенатом про стан справ у країні (лютий 2006) президент США Дж. Буш заявив про плани скорочення до 2025 р. імпорту нафти із країн Близького Сходу на 75% і різке збільшення витрат на НДОКР у сфері чистих енергетичних технологій, на які вже витрачено 25 млрд доларів США. З цієї причини багато країн підписали хартії про енергетичну безпеку, у яких узгодили свої позиції на ринку енергоресурсів. Особливістю країн ЄС є обмеженість власних енергоресурсів, тому пріоритетними напрямами стратегії енергетичної безпеки Європи є: завершення створення внутрішніх європейських ринків електроенергії та газу; гарантування безпеки енергопостачань та солідарності між країнами - учасницями ЄС; диверсифікація енерговиробництва з метою гарантованого енергозабезпечення, конкурентоспроможності і сталого розвитку; урахування проблем, пов'язаних зі зміною клімату; розроблення стратегічного плану енергетичних технологій, що має на увазі оптимальне використання європейських ресурсів та заохочення інновацій; спільна зовнішня енергетична політика.

Внутрішній видобуток енергоносіїв в Україні не задовольняє потреб національної економіки. Передусім це стосується нафтогазової сфери. Внутрішній видобуток нафти не перевищує 4 млн т, коли потреби становлять 18- 20 млн т на рік, газу 18-19 млрд куб. м за потреб у 72- 75 млрд куб. м (рис. 4.4)- Водночас в Україні є значні запаси кам'яного вугілля. Згідно з прогнозами, його запаси на території України становлять 117,5 млрд т, з яких розвідані - 56,7 млрд т, придатні для використання в енергетиці - 39,3 млрд т.

Відбувається активний розвиток атомної енергетики, для якої Україна має значний потенціал:

- посідає шосте місце у світі і перше в Європі за розвіданими запасами урану (1,8% світових розвіданих запасів);

- володіє унікальними родовищами цирконію, найбільшими в Європі; українські підприємства є фактично монополістами в постачанні цирконієвої сировини на світовий ринок;

- має підприємства з переробки уранової і цирконієвої руди;

Рис 4.4. Динаміка видобутку нафти та газу в Україні у 1990-2007 рр.

- володіє дослідно-промисловою базою і найновішими технологіями виробництва ядерно чистих цирконію, гафнію та цирконієвого прокату;

- є третьою країною у світі, після США і Франції, що виробляє чистий гафній;

- посідає сьоме місце у світі і п'яте в Європі за обсягами виробництва електроенергії на АЕС;

- має реальні шанси створення у перспективі власного ядерного палива, залучаючи зарубіжні потужності лише щодо збагачення урану.

Нині Україна залежить від країн - постачальників енергоносіїв (Росії, Туркменії, Казахстану) і не дотримується правила диференціації постачань енергоресурсів, згідно з яким один постачальник не може займати на ринку сегмент, який перевищує 25%.

За дефіциту енергоресурсів енергетичної безпеки можна досягнути за умови переходу національної економіки на нетрадиційні джерела енергії. Загальний обсяг енергоресурсів, які економічно доцільно використовувати, дорівнює 454,4 млрд кВт/год., або 59,2 млн т у. п. Однак розвиток нетрадиційних джерел енергії і атомної енергетики не знімає потреби в рідкому, заснованому на нафтопродуктах паливі для мобільного транспорту. Перехід на нетрадиційні джерела енергії потребує значних коштів на переозброєння промисловості і призведе до занепаду певних галузей економіки, насамперед вуглевидобувної.

Отже, становище вітчизняної енергетичної безпеки нині незадовільне, що спричинено підвищеною енергоємністю національного виробництва, яка характеризується значною імпортною залежністю і нераціональним розподілом вітчизняного паливно-енергетичного балансу. Розвиток енергозберігаючих технологій дасть змогу знизити потребу в енергоресурсах, а отже, і потребу в імпорті.

Енергетичної безпеки України можна досягти за умови незалежності національної економіки від постачальників енергоносіїв, розширення обсягів використання вітчизняних енергоресурсів, а також впровадження енергозберігаючих технологій.

Кам'яне вугілля - основа вітчизняного балансу енергоресурсів, зважаючи на значні його запаси. Однак слід збільшувати ефективність його використання й видобутку. Вітчизняна сировина забезпечує незалежність в електроенергетиці. Існують перспективи розвитку атомної промисловості. Розширення національної трубопровідної системи надасть вітчизняній економіці додаткові валютні кошти, посилить коопераційні зв'язки із сусідніми державами, уможливить реалізацію потенціалу національного господарства, підвищить рівень інтеграції у світогосподар-ських зв'язках, дасть змогу розробляти і запроваджувати високотехнологічні проекти, необхідні для становлення національної системи енергетичної безпеки.