Державне регулювання економіки - Гриньова В.М. - 12.2. Формування завдань та показників соціального розвитку

Соціальний розвиток - це якісне поліпшення показників, що характеризують соціальну сферу, насамперед доходів населення, в тому числі заробітної плати; стану соціальних галузей: освіти, охорони здоров'я, культури.

До сукупності показників, що характеризують соціальну сферу, належать такі:

- мінімальні соціальні гарантії, які забезпечують нижчий рівень соціальних показників: мінімальний споживчий бюджет; мінімальна заробітна плата та пенсія; прожитковий мінімум; мінімальний споживчий кошик;

- доходи населення, їх структура, що визначають рівень життя населення;

- витрати населення та їх структура, що визначають якість життя населення;

- рівень заробітної плати та темпи її зростання;

- рівень пенсій за віком та рівень їх зростання;

- доступність послуг освіти та охорони здоров'я;

- доступність закладів культури.

Тому соціальний розвиток має бути адекватним стану економіки, сприяти виходу зі соціальної кризи, забезпечити обґрунтований рівень мінімальних соціальних гарантій та соціальних стандартів життя.

Основними завданнями соціального розвитку є:

- створення сприятливих умов для поліпшення добробуту працівників за рахунок особистого трудового внеску, підприємництва та ділової активності;

- розробка та впровадження прогресивної моделі організації заробітної плати, яка заснована на об'єктивній вартості робочої сили за рахунок зростання частки оплати праці у фонді оплати праці за рахунок зниження частки матеріальних витрат у структурі собівартості продукції;

- забезпечення прогресивних змін у співвідношенні між тарифною та надтарифною частинами оплати праці. Це сприятиме підвищенню продуктивності праці та забезпечуватиме оптимальну, обґрунтовану міжгалузеву, міжкваліфікаційну, міжпосадову диференціацію заробітної плати;

- нагромадження необхідних фінансових ресурсів для надання відповідної допомоги у зв'язку з безробіттям, для збереження робочих місць у процесі роздержавлення та приватизації, стимулювання розвитку малих підприємств, запровадження системи громадських робіт, фахової перепідготовки осіб, що втратили роботу, для виконання програми захисту малозабезпечених багатодітних і неповних сімей, непрацюючих пенсіонерів, інвалідів із щомісячним індексуванням грошових виплат зазначеним категоріям населення відповідно до фактичних темпів інфляції;

- відшкодування витрат на оплату житла з урахуванням матеріального розшарування населення у зв'язку з лібералізацією квартирної плати та комунальних платежів;

- забезпечення справедливої системи пенсійних виплат з урахуванням трудового внеску кожної окремої особи;

- запровадження моральних та фіскальних стимулів щодо утворення та розширення сфери діяльності територіальних фондів соціальної підтримки населення, розвитку благодійних організацій;

- захист інтелектуального потенціалу суспільства, його ефективне використання та примноження, сприяння неухильному зростанню ролі, престижу та оплати праці інженерно-технічних кадрів, менеджерів, наукової та творчої інтелігенції - вчених, діячів літератури та мистецтва, медиків, учителів, працівників закладів культури;

- підтримка розвитку духовної сфери, освіти, науки та культури; стимулювання створення недержавних закладів науки, культури, освіти, становлення страхової медицини, здійснення партнерства держави з приватними інституціями у вирішенні питань соціальної політики;

- здійснення заходів із соціальної адаптації молоді до умов ринкової економіки, надання молоді гарантованих можливостей щодо отримання освіти, професійної підготовки та працевлаштування;

- збереження у процесі приватизації профілю установ соціального призначення, що перебувають на балансі державних підприємств і організацій, та їх передача місцевим органам влади. Стимулювання засобами фіскальної політики соціальних інвестицій підприємств та організацій недержавного сектору. Сприяння будівництву об'єктів соціальної сфери, що передбачені національними програмами;

- проведення активної економічної політики. Розробка програми охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів.

Показниками результативності соціальної політики є рівень і якість життя населення. Під рівнем життя населення слід розуміти ступінь задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб людини, який забезпечує сукупність матеріальних і соціальних показників рівня життя. Основними елементами рівня життя е: рівень і структура споживання матеріальних благ (продуктів харчування та непродовольчих товарів); рівень споживання послуг установ побутового обслуговування, охорони здоров'я, освіти, культури, соціального забезпечення, фізкультури; рівень забезпечення житлом. Для оцінки рівня життя населення використовуються такі показники, як прожитковий мінімум, величина вартості прожиткового мінімуму, вартісна величина споживчого кошика продуктів харчування; межа малозабезпеченості; мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія тощо. Соціальний захист населення слід розглядати як систему законодавчих, економічних, соціальних і соціально-психологічних гарантій. Механізм соціального захисту населення ґрунтується на таких головних принципах, як забезпечення соціальної справедливості у розподілі створеного національного продукту на основі реалізації принципу оплати за результатами праці; визнання особистих доходів головним джерелом підвищення соціального добробуту; надання економічної та моральної допомоги соціально уразливим верствам населення з урахуванням бюджетних можливостей державних і місцевих органів влади.

Елементами системи соціального захисту є: державні гарантії щодо оплати праці найманих робітників; державні гарантії у сфері зайнятості, підготовки та перепідготовки кадрів; захист інтересів споживача за допомогою різноманітних соціально-економічних інновацій; утримання непрацездатних і підтримка життєвого рівня малозабезпечених громадян та сімей з дітьми; індексація грошових доходів населення у разі перманентного підвищення цін на товари й послуги та впровадження механізму формування рівня мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій; індексація вкладів населення в Ощадбанках у зв'язку зі зростанням цін та інфляційними процесами; компенсація населенню збитків у зв'язку з разовим підвищенням цін на товари та послуги під час проведення комплексної реформи цін.

Рівень життя людей, які позбавлені можливості брати участь у суспільному виробництві, повністю або суттєво залежить від держави. До цієї категорії належать: особи, що не досягли працездатного віку, серед яких більшість становлять діти в сім'ях, а також діти, що перебувають у спеціальних дитячих закладах; інваліди дитинства; особи, які досягли непрацездатного віку (пенсіонери, а також особи, що з різних причин не мають права на пенсійне забезпечення); тимчасово непрацездатну зв'язку з захворюванням, вагітністю та пологами, або такі, що доглядають дітей та хворих членів сім'ї. За функціонування ринкової економіки складовими соціальної допомоги непрацездатним, а також малозабезпеченим громадянам крім пенсійного забезпечення є:

- надання грошової допомоги та пільг сім'ям, які виховують дітей; надання натуральної допомоги малозабезпеченим громадянам (безплатні обіди, безплатний проїзд у транспорті, одяг, оплата житла тощо);

- обслуговування пенсіонерів, інвалідів, самотніх непрацездатних громадян у будинках-інтернатах, територіальних центрах соціального обслуговування, а також удома.

Першочерговим є питання забезпечення зайнятості працездатного населення і держава зобов'язана надати робочі місця всім, хто бажає працювати; забезпечити матеріальну допомогу для переселення в іншу місцевість, де є робочі місця; уживати спеціальних заходів захисту та матеріальної підтримки звільнених у результаті конверсії; виплачувати стипендії за час перепідготовки та грошову допомогу у зв'язку з безробіттям гарантувати збереження безперервного та спеціального стажу в цей період; організувати розгалужену державну службу зайнятості; надавати пільги підприємствам, які створюють нові робочі місця.

Реалізація соціальної політики щодо розвитку соціальної сфери згідно з пріоритетами національного, суспільного, культурного й духовного відродження зумовлює необхідність державного регулювання розвитку соціальної сфери та рівня життя населення. У зв'язку з процесами роздержавлення і приватизації уряд та інші державні структури повинні регулювати виробництво товарів та послуг першої необхідності. З цією метою проводиться структурна перебудова економіки, здійснюється конверсія оборонних галузей, їх переорієнтація на створення сучасних технологій, на переоснащення виробництва, а також на безпосередній випуск товарів за запитами споживачів. У процесі формування ринкової економіки на державу покладається обов'язок розвитку соціальної інфраструктури, яка створює можливості для соціального обслуговування населення, забезпечує економію суспільної праці, збільшує фонд вільного часу людей, поліпшує використання бюджету сім'ї, узгоджує доходи з попитом населення, забезпечує комфортність навколишнього середовища.

Зусилля та кошти держави обов'язково повинні спрямовуватись на створення умов для розвитку галузей освіти, охорони здоров'я, науки, культури, що є вкрай необхідним для зміцнення фізичного та духовного стану громадян нашого суспільства. Стан економіки України потребує активнішої політики щодо заходів соціальної підтримки населення, насамперед пенсіонерів, малозабезпечених непрацездатних громадян і їхніх сімей, а також удосконалення системи оплати праці. Такими заходами є прийняття законодавчих актів, спрямованих на соціальний захист населення, розробка соціальних прогнозів та показників соціального захисту і рівня життя в державних індикативних планах та способів їх досягнення, запровадження системи фіксованих цін на певні товари та послуги населенню; коригування рівня відсоткових ставок на вклади населення.

На макрорівні функції державного регулювання рівня життя й соціального захисту населення здійснюють Міністерство економіки, Міністерство праці та соціальної політики. Через недосконалість ринкових механізмів основною формою державного регулювання є планові прогнози рівня життя населення. Для характеристики матеріальних засад, сучасного стану та напрямів розвитку народного добробуту необхідно розглянути: рівні та структуру доходів, витрат на споживання населенням матеріальних благ і послуг, стан споживчого ринку, стан ринку праці та зайнятості, стан соціальних гарантій малозабезпеченим верствам населення.