Державне регулювання економіки - Калетнік Г.М. - 7.5. Засоби та заходи грошово-кредитної політики

Основні регулятори (засоби) грошово-кредитної політики:

1) засоби прямого впливу: грошова емісія; встановлення межі кредиту НБУ, який надається урядові та банківським установам; пряме регулювання позичкових операцій банків; операції з ОВДП (тут як засіб прямого впливу на стан грошового обігу) тощо;

2) засоби опосередкованого впливу: ставка міжбанківського кредиту, рефінансування комерційних банків, відсоткова політика; норма обов'язкових резервів; операції Нацбанку з держоблігаціями на ринку цінних паперів (тут як засіб опосередкованого впливу на інвестиційний попит через зміну пропозиції грошей і % ставки); дисконтна валютна політика, валютні інтервенції.

Грошова емісія становить комплекс заходів Національного банку стосовно випуску в обіг додаткових грошей, що призводить до збільшення грошової маси і підвищення ділової активності в економіці. Але надмірна емісія здатна породити інфляцію. Через емісію держава в особі НБ безпосередньо втручається у ринок грошей.

До заходів прямого регулювання позичкових операцій банків можна віднести: визначення (встановлення) маржі; визначення вартості кредитних ресурсів, що виділяються згідно з пріоритетами макроекономічної політики для фінансування окремих галузей економіки (наприклад, для АПК); кількісні обмеження кредитів комерційними банками клієнтам, у т. ч. обмеження споживчого кредиту, валютні обмеження тощо.

Ставка міжбанківського кредиту, облікова ставка (% за кредит, який НБ надає всім іншим банкам для поповнення їх надлишкових резервів) застосовується для регулювання інфляційного процесу, сповільнення приросту обсягу грошової маси та для впливу на курс акцій і рівень інвестиційної та ділової активності за такою схемою: якщо прискорюється інфляційний процес, то НБУ зобов'язаний йому протидіяти, піднімаючи облікову ставку, що веде до скорочення попиту на гроші з боку фінансових активів і, таким чином, до більш повільного нарощування обсягів грошової маси.

Норма обов'язкових резервів. Відповідно до неї розраховується грошова сума, яку комерційній банк не має права давати у борг і зобов'язаний тримати на своєму рахунку в НБ для забезпечення ліквідності своїх боргових зобов'язань. Для різних видів зобов'язань встановлюються різні норми обов'язкових резервів. Диференціація ставок залежить від виду валюти, виду залучених коштів (джерел їх формування): кошти державних і позабюджетних фондів, кошти місцевих бюджетів і державних страхових організацій, кошти розрахункових і поточних рахунків юридичних осіб, вклади населення й депозити, залучені на строк до 6 місяців (подано в порядку зменшення розміру ставки обов'язкових мінімальних резервів).

Операції з державними борговими зобов'язаннями, облігаціями внутрішньої державної позики (ОВДП), емітованими урядом в умовах дефіцитного фінансування держаних витрат - ще один регулятор грошової маси і рівня ділової активності. Купівля НБУ ОВДП є засобом збільшення обсягу грошей в обігу і пожвавлення інвестиційного попиту та ділової активності. Продаж - зменшення обсягу грошей в обігу та гальмування інфляційних тенденцій. Крім інструменту монетарної політики, операції з ОВДП виконують функцію обслуговування державного боргу, пов'язаного з дефіцитним фінансуванням державних витрат. Власне, регулювання грошового обігу через операції з ОВДП на відкритому ринку є продовженням функції фінансування державних витрат та обслуговування державного боргу.

Окрім ОВДП, НБУ на відкритому ринку може здійснювати операції з іншими ЦП: казначейськими зобов'язаннями, власними зобов'язаннями (депозитними сертифікатами), комерційними векселями, визнаними Правлінням НБУ, іншими ЦП та борговими зобов'язаннями, регламентованими чинним законодавством і визнаними НБУ.

Такі основні регулятори, які використовуються НБ для контролю над грошовою масою. Причому перший і другий запускають механізм непрямої дії, в роботі яких беруть участь як НБ, так і інші елементи банківської системи. Змінюючи облікову ставку і норму обов'язкових резервів, НБ визначає банківській системі лінію поведінки, залучаючи її до вирішення макроекономічних проблем, насамперед інфляції, інвестиційної та ділової активності, зайнятості тощо і таким чином керує цими процесами.

Використовуючи третій регулятор, НБ безпосередньо впливає на стан грошового обігу. Він має найбільшу силу впливу на грошову масу.

Особливе місце в контексті грошово-кредитної політики займає валютне регулювання, зміст якого полягає у відповідній корекції курсу національної грошової одиниці.

Поряд з НБУ валютне регулювання здійснює КМ України: визначає ліміт зовнішнього боргу, бере участь у розробці платіжного балансу, забезпечує формування і розпоряджається Державним валютним фондом.

Слід зазначити, що курсова політика в Україні грунтується на застосуванні плаваючого валютного курсу. Офіційний курс національної валюти визначається на підставі торгів на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ). А для впливу на валютний курс з боку НБУ, залежно від моделі валютної політики, застосовують методи девальвації та ревальвації національної валюти.

Девальвація стосується дій, спрямованих на зниження обмінних курсів національної країни щодо іноземних валют. Ревальвація пов'язана з діями щодо підвищенням курсу національної валюти щодо іноземних валют. Девальвацією стимулюється експорт та споживчий попит на внутрішньому ринку. Ревальвацією стимулюється імпорт і приплив іноземних інвестицій.

Для регулювання курсу національної валюти у бік девальвації чи ревальвації (найоптимальніший варіант валютної політики передбачає підтримку стабільного курсу національної валюти) застосовують засоби дисконтної валютної політики, девізної валютної політики та адміністративні засоби валютних обмежень.

Дисконтна валютна політика (це опосередкований метод впливу на валютний курс) полягає у зміні Н В % ставок за кредит з метою регулювання попиту на позичковий капітал. Підвищення % ставок завдяки збільшенню попиту на іноземну валюту зумовлює зростання її курсу; зниження % ставок веде до зменшення курсу іноземних валют завдяки збільшенню попиту на позичковий капітал.

Девізна валютна політика (прямий метод економічного впливу на валютний курс) полягає у регулюванні валютного курсу національної валюти через купівлю та продаж власної або іноземної валюти (валютну інтервенцію) на фінансових ринках, що впливає на зміну попиту і пропозиції на валютному ринку певної грошової одиниці.

Валютна інтервенція здійснюється за рахунок використання золотовалютних резервів НБУ: банківського золота, іноземної валюти або коштів на рахунках за кордоном, цінних паперів в іноземній валюті, спеціальних прав запозичення, резервної позиції тощо.

Вплив на валютні курси НБУ може здійснювати і за допомогою адміністративного запровадження валютних обмежень, що регламентують порядок й умови здійснення валютних операцій фізичними та юридичними особами з метою контролю за рухом капіталу, формування валютних резервів, блокування валютного виторгу, регламентації вивезення валюти за кордон тощо.