Економіка підприємства - Гринчуцький В.І. - ТЕМА 6. ПЛАНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

План

6.1. Методи та види планування

6.2. Бізнес-план

6.3. Маркетингова діяльність на підприємстві

6.1. Методи та види планування

Планування - це розроблення і встановлення керівництвом підприємства системи кількісних і якісних показників його розвитку, в яких визначаються темпи, пропорції і тенденції розвитку підприємства як у поточному періоді, так і на перспективу. Планування є центральною ланкою господарського механізму управління та регулювання виробництва. Планування, адміністративне управління та контроль за діяльністю підприємства в зарубіжній практиці визначають одним поняттям "менеджмент". Взаємозв'язок планування й управління можна уявити у вигляді схеми (рис. 6.1).

Рис. 6.1. Взаємозв'язок планування й управління виробничою діяльністю підприємства

Існує декілька методів планування: балансовий, розрахунково-аналітичний, економіко-математичний, графоаналітичний і програмно-цільовий (рис. 6.2). Балансовий метод планування забезпечує встановлення зв'язків між потребами в ресурсах і джерелами їх покриття, а також між розділами плану. Наприклад, балансовий метод пов'язує виробничу програму з виробничою потужністю підприємства, трудомісткість виробничої програми - з чисельністю тих, хто працює. На підприємстві складаються баланси виробничої потужності, робочого часу, матеріальний, енергетичний, фінансовий тощо.

Розрахунково-аналітичний метод використовується для розрахунку показників плану, аналізу їхньої динаміки та факторів, які забезпечують необхідний кількісний рівень. У рамках цього методу визначається базисний рівень основних показників плану та їх зміни в плановому періоді за рахунок кількісного впливу основних факторів, розраховуються індекси зміни планових показників порівняно з базисним рівнем.

Економіко-математичні методи дають змогу розробити економічні моделі залежності показників на основі виявлення зміни їх кількісних параметрів порівняно з основними факторами, підготувати декілька варіантів плану і обрати оптимальний.

Рис. 6.2. Методи планування

Графоаналітичний метод дає можливість подати результати економічного аналізу графічними засобами. За допомогою графіків виявляється кількісна залежність між взаємопов'язаними показниками, наприклад, між темпами зміни фондовіддачі, фондоозброєності та продуктивності праці. За допомогою графіків моделюється паралельне виконання робіт у просторі та часі за складними об'єктами (наприклад, реконструкція цеху, розроблення й освоєння нової техніки тощо).

Програмно-цільові методи дозволяють складати план у вигляді програми, тобто комплексу завдань і заходів, об'єднаних однією метою та наближених до певних термінів. Характерна мета програми - її націленість на досягнення кінцевих результатів. Основою програми є генеральна мета, що конкретизується в ряді під цілей і завдань. Цілі досягаються конкретними виконавцями, які наділяються необхідними ресурсами. На основі ранжування цілей (генеральна мета - стратегічні та тактичні цілі - програми робіт) складається "дерево цілей" - початкова база для формування системи показників програми й організаційної структури управління нею.

За термінами розрізняють такі види планування: перспективне (довгострокове), поточне й оперативно-виробниче (рис. 6.3).

Перспективне планування традиційно поділяється на довгострокове (10-15 років) і середньострокове (3-5 років).

Довгостроковий план має програмно-цільовий характер. В ньому формулюється економічна стратегія діяльності підприємства на тривалий період з урахуванням розширення й освоєння нових меж ринків збуту. Кількість показників у плані обмежена. Мета та завдання перспективного довгострокового плану конкретизуються в середньостроковому плані. Об'єктами середньострокового планування є організаційна структура, виробничі потужності, капітальні вкладення, потреби у фінансових коштах, дослідження та розробки, частка ринку тощо. Терміни виконання (розробки) планів не мають обов'язкового характеру, і низка підприємств розробляють довгострокові плани строком на 5 років, середньострокові - на 2-3 роки.

Рис. 6.3. Види планування на підприємстві (фірмі)

Поточне (річне) планування розробляється в розрізі середньострокового плану й уточнює його показники. Структура й показники річного планування розрізняються залежно від об'єкта та поділяються на заводські, цехові й бригадні. Основні розділи і показники річного плану подані в табл. 6.1.

Оперативно-виробниче планування уточнює завдання поточного річного плану на більш короткі відрізки часу (місяць, декада, зміна, година) і за окремими виробничими підрозділами (цех, дільниця, бригада, робоче місце). Такий план є засобом забезпечення ритмічного випуску продукції та рівномірної роботи підприємства і доводить планові завдання до безпосередніх виконавців (робітників). Оперативно-виробниче планування поділяється на міжцехове, внутрішньо-цехове та диспетчеризацію. Кінцевим етапом заводського оперативно-виробничого планування є змінно-добове планування.

Таблиця 6.1. Основні розділи та показники річного плану

У цілому перспективне, поточне й оперативно-виробниче планування взаємопов'язані й утворюють єдину систему. Основні параметри і показники за видами планування подано в табл. 6.2.

Таблиця 6.2. Основні параметри та показники планування

Є різні ознаки класифікації планування за видами, термінами, формами та іншими ознаками. З погляду обов'язковості прийняття і виконання планових завдань воно поділяється на директивне й індикативне планування. Директивне планування характеризується обов'язковим прийняттям і виконанням планових завдань, встановлених вищестоящою організацією для підлеглих та підприємств. Директивне планування пронизувало всі рівні системи соціалістичного, централізованого планування (підприємства, галузі, регіони, економіку в цілому) обмежувало ініціативу підприємств. У ринковій економіці директивне планування використовується на рівні підприємств у процесі розроблення їхніх поточних планів.

Індикативне планування - це форма державного регулювання виробництва через регулювання цін і тарифів, ставок податків, банківських відсоткових ставок за кредит, мінімального рівня заробітної плати та інших показників. Елементи індикативного плану називаються індикаторами. Індикатори - це параметри, які характеризують стан і напрями розвитку економіки, вироблені органами державного управління. У складі індикативного плану можуть бути і обов'язкові завдання, але їхня кількість дуже обмежена. Тому в цілому план має спрямовуючий, рекомендаційний характер. Стосовно підприємств (організацій) індикативне планування частіше застосовується під час розроблення перспективних планів.

Необхідно розрізняти перспективне планування, прогнозування, стратегічне планування, тактичне планування та бізнес-планування, які взаємопов'язані, утворюють єдину систему і виконують різні функції та можуть застосовуватися самостійно. Перспективне планування засноване на прогнозуванні. Прогнозування є базисом, фундаментом перспективного планування та, на відміну від нього, засноване на економіко-математичному, науково-обґрунтованому аналізі перспектив розвитку підприємства в майбутньому.

Стратегічне планування ставить перспективні цілі, виробляє засоби їх досягнення, визначає основні напрями розвитку підприємства (організації), що особливо важливо, формує місію підприємства, спрямовану на реалізацію його загальної мети. Місія деталізує статус підприємства (організації) та забезпечує напрями, орієнтири для визначення цілей і стратегій на різних рівнях розвитку. Тактичне планування, на відміну від перспективного і стратегічного, охоплює короткостроковий та середньостроковий періоди й спрямоване на реалізацію виконання цих планів, які конкретизуються в комплексних планах соціально-економічного розвитку підприємства.

Бізнес-планування є різновидом техніко-економічного планування, проте в умовах ринкової економіки його функції значно розширилися і воно стало самостійним видом планування. Існують і інші класифікації видів планування.

Планування на підприємстві (фірмі) є важливим елементом ринкової системи, її базисом і регулятором.