Економіка підприємства - Ковальчук І.В. - 1.1. Поняття підприємства, цілі та напрямки його діяльності

Нормативна база

1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-ІУ.

2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436-ІУ.

3. Закон України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. № 887-ХІІ (зі змінами і доповненнями) (втратив чинність з 1 січня 2004 р.).

4. Закон України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ (зі змінами і доповненнями) (втратив чинність з 1 січня 2004 р., крім ст. 4).

5. Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХП (зі змінами і доповненнями).

6. Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15 травня 2003 р. № 755-ІУ.

7. Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 р. № 1775-ПІ.

8. Закон України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" від 6 вересня 2005 р. № 2806-ГУ.

9. Закон України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 23 травня 1996 р. № 98/96-ВР.

10. Закон України "Про промислово-фінансові групи в Україні" від 21 листопада 1995 р. № 437/95-ВР.

11. Закон України "Про державну підтримку малого підприємництва" від 19 жовтня 2000 р. № 2063-Ш.

12. Закон України "Про холдингові компанії в Україні" від 15 березня 2006 р. № 3528-ІУ.

13. Указ Президента України "Про державну підтримку малого підприємництва" від 12 травня 1998 р. № 456/98.

14. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку органів ліцензування" від 14 листопада 2000 р. № 1698.

15. Положення "Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації і приватизації", затверджене указом Президента України від 11 травня 1994 р. № 224/94.

16. Положення "Про порядок подання заяви до органів АМКУ про надання дозволу на погоджені дії суб'єктам господарювання" від 12 лютого 2002 р. № 26.

17. Державний класифікатор (ДК) 001:2004 "Класифікація форм власності", затверджений наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 р. № 97.

18. Державний класифікатор (ДК) 002:2004 "Класифікація організаційно-правових форм господарювання", затверджений наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 р. МЬ 97.

1.1. Поняття підприємства, цілі та напрямки його діяльності

Господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг, які мають цінову визначеність, що може здійснюватися в Україні окремою фізичною особою, зареєстрованою як приватний підприємець, або господарською організацією, яка є юридичною особою.

Перехід від індустріальної до постіндустріальної цивілізації супроводжувався суттєвим ускладненням зовнішнього середовища та структури економічних організацій. Поняття "організація" означає "групу людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення спільної мети або цілей". В економічному просторі України нині функціонує велика кількість приватних підприємців і різних видів господарських організацій (зокрема підприємств і їхніх об'єднань), тобто суб'єктів господарювання (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Класифікація суб'єктів господарювання

Фізична особа, котра реєструється як приватний підприємець, є власником результатів своєї діяльності, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, всім своїм майном, на яке, відповідно до закону, може бути накладене стягнення на вимогу кредиторів.

Юридична особа - організація, створена і зареєстрована в установленому законом порядку, яка володіє відокремленим майном, може від свого імені купувати майнові або інші немайнові права і мати зобов'язання, бути позивачем або відповідачем у судових органах. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями майном, яке належить їй на правах власності (закріплено за нею), якщо інше не встановлено законодавчими актами. Засновник або власник майна юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями цієї особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями засновника або власника, крім випадків, передбачених законодавчими актами або статутними документами юридичної особи. Цілі господарської діяльності подано на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Класифікація господарської діяльності

Діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснюється відповідно до Закону України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів".

Діяльність, пов'язана з охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається в установленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками з будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій - також і повними товариствами.

Діяльність, пов'язана з виробництвом бензинів моторних сумішевих з добавками на основі біоетанолу, виготовленого з біологічно відновлюваної сировини, вміст якого в зазначених бензинах становить від 2 об'ємних відсотків або із вмістом ефіру етил трет-бутилового (ЕТББ) від 5 об'ємних відсотків, здійснюється підприємствами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Діяльність, пов'язана з виробництвом біоетанолу, здійснюється державними спиртовими заводами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до цілей господарської діяльності серед юридичних осіб, що виконують ту чи іншу місію, можна виділити дві групи:

- підприємницькі (комерційні) - юридичні особи, які функціонують за рахунок власних або запозичених коштів, здійснюють діяльність з метою отримання прибутку;

- непідприємницькі, неприбуткові установи та організації - юридичні особи, існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням з боку держави або іншим чином.

До не підприємницьких (неприбуткових) установ і організацій належать:

а) установи, які є органами державної влади України, організаціями місцевого самоврядування і створеними ними закладами, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів;

б) благодійні фонди й організації, створені для здійснення благодійної діяльності, в тому числі громадськими організаціями, з метою проведення екологічної, оздоровчої, культурної, наукової та інших видів діяльності, а також творчими спілками і політичними партіями, науково-дослідними установами і вищими навчальними закладами;

в) пенсійні фонди, кредитні спілки, релігійні організації;

г) спілки, асоціації та інші об'єднання юридичних осіб, житлово-будівельні кооперативи, які утримуються за рахунок внесків засновників і не здійснюють підприємницьку діяльність.

Серед організацій, що здійснюють господарську діяльність в економічному середовищі, виділяють підприємства. Підприємство є основною організаційною і виробничою ланкою економіки країни, яка технологічно, територіально та економічно відокремлена, характеризується сукупністю засобів виробництва і робочої сили. Підприємство з погляду суспільства - це основний суб'єкт господарювання, результат діяльності якого спрямований на задоволення потреб громадян у товарах, роботах та послугах. Із позиції власників інвестованого у підприємство капіталу підприємство - це організація, що здійснює господарську діяльність, яка забезпечує отримання доходу на інвестований капітал.

Можлива ситуація, за якої все майно підприємства є власністю фірми, що володіє цим підприємством. Фірма - це організація, яка здійснює діяльність на одному або декількох підприємствах із метою отримання прибутку.

Прихильники системного підходу до аналізу функціонування суб'єктів господарювання характеризують підприємство як комплекс взаємопов'язаних та взаємозалежних частин, організованих так, що продукує єдине ціле, тобто розглядають підприємство як відкриту систему, яка взаємодіє з зовнішнім середовищем і залежить від нього (рис. 1.3).

Закон України "Про підприємства в Україні", який втратив чинність з 1 січня 2004 р., містив таке визначення підприємства. Підприємство - самостійний статутний суб'єкт господарювання, який має права юридичної особи; здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою отримання прибутку; має свою печатку, поточні рахунки в банках, власну назву, самостійний баланс і, можливо, товарний знак. У зв'язку із втратою чинності зазначеного закону маємо користуватися визначенням підприємства, яке наведено в Госпо

Рис. 1.3. Підприємство як суб'єкт господарювання

дарському кодексі, де підприємство визначається як самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Тобто відповідно до Господарського кодексу України підприємства можуть створюватися як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Отже, основам побудови економіки підприємств, які здійснюють підприємницьку діяльність, приділено особливу увагу в цьому дослідженні. Підприємства в умовах ринкового середовища самостійно визначають основні цілі та напрямки своєї діяльності, розпоряджаються ресурсами і результатами на свій розсуд, з метою ефективного ведення господарської діяльності підприємство має розробити стратегію щодо оптимізації пропорцій економічної системи, якою воно є, за критерієм максимізації конкурентного статусу. Жодне підприємство не може досягти переваги над конкурентами за всіма комерційними характеристиками товарів і послуг та засобами їх просування на ринку. Необхідно обрати пріоритети і виробити таку стратегію, що найбільшою мірою відповідатиме тенденціям розвитку ринкової ситуації і найкраще використовуватиме сильні сторони підприємства. Стратегія розвитку підприємства має передбачати максимально повне використання наявних конкурентних переваг і створення нових. Конкурентна перевага - це переважання, висока компетентність підприємства в будь-якій сфері діяльності або у випуску продукції порівняно з конкурентами. Чинник конкурентної переваги - конкретний компонент зовнішнього або внутрішнього середовища підприємства, за яким воно матиме перевагу над конкурентами у найближчому майбутньому або у довгостроковій перспективі.

Стратегія розвитку підприємства реалізується на практиці в межах складної ієрархії "місія - цілі - завдання - програми". Структуроформуючим елементом цієї ієрархії є генеральна мета підприємства, або його місія. Кожне підприємство формулює свою місію, визначає мету і відповідає на питання щодо характеру бізнесу, яким воно прагне займатися. По суті, місія є концентрованим вираженням розуміння підприємством сенсу існування з погляду самого підприємства, бачення свого місця в ринковому просторі та перспектив власного розвитку. Можна сказати, що місія втілює філософію діяльності підприємства протягом періоду, на який розробляється економічна стратегія, та її визначення є вихідною точкою формування останньої. Місія деталізує статус підприємства, надає орієнтири для визначення його завдань (цілей). Визначення місії і ретельне дослідження зовнішнього середовища дають змогу позиціонувати підприємство на ринку. Аналізуючи зовнішнє середовище, підприємство має змогу чіткіше визначити стратегію, що найкраще узгоджується з його оточенням.

Конкретизація місії відбувається шляхом визначення цілей господарської діяльності. Як і місія, вони мають позачасовий характер (тобто не локалізовані в межах періоду, на який розробляється стратегія, а мають бути досягнуті до його закінчення), можуть бути як якісними, такі кількісними. Цілі можна розглядати як мотиви та стимули для груп, що існують в самому підприємстві, як основу побудови критеріїв оцінки результатів діяльності, виявлення проблем та прийняття рішень, а також формування організаційних структур та процесів. Формування цілей підприємства стає можливим після ретельного вивчення його конкурентних переваг. Будь-яке підприємство має багато різноманітних цілей, сукупність яких утворює складну структуру, відповідно виникає необхідність класифікації цілей за кількома критеріями (табл. 1.1).

Таблиця 1.1. Класифікація цілей підприємства

Слід розрізняти цілі в довго - і короткостроковому періодах. Домінуючою метою довгострокової діяльності підприємства є завоювання та збереження стійкого стану на ринку та максимізація прибутку. В короткостроковому періоді підприємство може мати певні збитки при вирішенні, наприклад, таких проблем, як освоєння нової продукції, ведення боротьби за захоплення ринку тощо.

Ключова відмінність завдань від цілей полягає у їх жорсткій прив'язці до певних строків. Як правило, вирішення завдань передбачає досягнення відповідних кількісних планових показників протягом заздалегідь визначеного періоду. Конкретні заходи, шляхом здійснення яких стратегія втілюється в життя, об'єднуються в програми за ознакою єдності мети. Кожна з таких стратегічних програм забезпечується відповідними ресурсами і реалізується в межах однієї або декількох функціональних сфер підприємства.

З метою реалізації поставлених завдань підприємство здійснює господарську діяльність у таких напрямках: вивчення ринку товарів (маркетингове дослідження ринку); виробнича діяльність; економічна діяльність; комерційна діяльність; інноваційна діяльність; сервіс після продажу; зовнішньоекономічна діяльність; соціальна діяльність.

Розглянемо основні напрямки діяльності підприємства.

Вивчення ринку товарів (маркетингове дослідження ринку): проводиться маркетинговим відділом на етапі, що передує розробці виробничої програми підприємства, і передбачає збирання та аналіз інформації стосовно аналогів продукції на ринку, конкурентів, рівня цін і попиту, існуючих і можливих каналів збуту продукції тощо. На основі маркетингових досліджень формується портфель замовлень на продукцію підприємства.

Маркетингова діяльність виконує такі завдання:

- дослідження ринку товарів (послуг);

- здійснення рекламних кампаній;

- формування обґрунтованої цінової політики;

- формування платоспроможного попиту та системи стимулювання збуту;

- розробка досконалої асортиментної політики;

- вибір каналів реалізації продукції;

- визначення дизайну товарів;

- формування позитивного іміджу товарів (послуг) тощо. Виробнича діяльність здійснюється на основі розробленої виробничої програми та передбачає поєднання в єдиному процесі та ефективне використання ресурсів підприємства. Має бути організована належним чином, щоб забезпечити виробництво продукції заданого асортименту та якості відповідно до розробленого графіка.

Здійснення виробничої діяльності передбачає:

- розробку програми випуску продукції;

- збалансування виробничих потужностей підприємства;

- обґрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури й асортименту відповідно до потреб ринку;

- безперервне матеріально-технічне забезпечення виробництва необхідними ресурсами;

- розробку узгоджених у часі і просторі оперативно-календарних графіків виготовлення продукції (надання послуг);

- впровадження оптимізаційних програм щодо раціонального використання наявних у підприємства ресурсів.

Економічна діяльність включає планування, ресурсне забезпечення, ціноутворення, облік і звітність, оцінку ефективності господарювання, розробку системи мотивації персоналу тощо.

Економічна діяльність здійснюється в таких напрямах:

- стратегічне, тактичне й операційне планування діяльності підприємства;

- складання бізнес-планів та формування бізнес-портфелів;

- здійснення належного обліку всіх виробничо-фінансових операцій;

- оформлення звітності за результатами господарської діяльності у визначеному періоді;

- вибір методу і стратегії ціноутворення;

- вибір адекватної умовам господарювання системи оплати праці та формування належної системи стимулювання працівників;

- ресурсне обґрунтування виробничої програми підприємства;

- забезпечення належної підготовки персоналу та створення відповідної техніко-технологічної бази підприємства.

Під комерційною діяльністю мають на увазі сукупність комерційних і торговельно-технологічних заходів підприємства з доведенням виготовленої ним продукції до споживачів, що включає:

- активний пошук ринків збуту продукції;

- знаходження потенційних клієнтів;

- вибір каналів розповсюдження товарів (послуг);

-- встановлення тривалих добропорядних взаємин із клієнтами;

- документальне оформлення господарських зв'язків з укладенням договорів постачання.

Інноваційна діяльність підприємства - це процес, який здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою впровадження технологічних, технічних, організаторських та управлінських інновацій, розробки принципово нових продуктів чи послуг.

Основними напрямами інноваційної діяльності є:

- реалізація науково-технічних розробок і випробувань;

- ефективна технологічна і конструкторська діяльність;

- впровадження технічних, організаційних та інших нововведень;

- розробка нових систем організації, управління і регулювання діяльності підприємства;

- формування ефективної інноваційно-інвестиційної політики підприємства.

Сервіс після продажу передбачає забезпечення гарантійного технічного обслуговування реалізованого товару протягом визначеного умовами експлуатації строку та експлуатаційне супроводження впродовж нормативного строку служби реалізованого товару (монтажні чи пусконалагоджувальні роботи, комп'ютерна та інформаційна підтримка, постачання запасних частин, ремонтне обслуговування, консультаційне забезпечення тощо).

Вдала організація сервісу після продажу значно підвищує рівень конкурентоспроможності підприємства. Крім того, цей напрям діяльності забезпечує зворотній зв'язок між споживачем і підприємством з питань якості його продукції і доцільності Ті удосконалення.

Зовнішньоекономічна діяльність проводиться підприємствами, продукція яких є конкурентоспроможною на зовнішньому ринку. Забезпечує розширення сфери збуту продукції, проте потребує додаткових зусиль і знань щодо просування товарів.

Соціальна діяльність має бути спрямована на забезпечення додаткових стимулів працівникам підприємства через отримання ними певних соціальних благ.

Відповідно до цілей і напрямів діяльності підприємства формується його структура, тобто внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів, послідовність зв'язків між ними, систему їх підпорядкованості (рис. 1.4) і має щонайкраще сприяти досягненню поставлених цілей.

Рис. 1.4. Структурно-логічна схема підприємства (загальна структура підприємства)

Підприємство як виробнича система може складатися з трьох підсистем:

- виробничої, яка включає:

а) структурні підрозділи основного виробництва;

б) допоміжні виробничі цехи і підрозділи;

в) обслуговуюче господарство;

- системи управління (апарат управління);

- системи, що забезпечує обслуговування персоналу підприємства (сприяє задоволенню соціальних потреб персоналу).

Допоміжні цехи і підрозділи підприємства разом з обслуговуючим господарством і об'єктами соціального спрямування становлять інфраструктуру підприємства. Загальну схему виробничих підрозділів підприємства (на прикладі цукрового заводу) подано на рис. 1.5.

Рис. 1.5. Виробнича структура підприємства

Завдання досягнення конкурентних переваг може бути успішно виконане за умов безперервного постійного розвитку підприємства. Теорія і практика менеджменту довели доцільність застосування концепції "життєвого циклу" підприємства при визначенні загальних стратегій та прогнозуванні його розвитку. Життєвий цикл підприємства може тривати від кількох місяців до десятків років. Основні фази розвитку підприємства на основі концепції життєвого циклу наведені на рис. 1.6. Управління підприємством на основі концепції "життєвого циклу" дає змогу топ-менеджменту приймати зважені та обґрунтовані рішення, характерні саме для певної стадії розвитку підприємства. У точках прийняття рішення керівники мають змогу спрогнозувати подальшу долю підприємства. Управління на основі концепції "життєвого циклу" підприємства потребує дослідження внутрішніх та зовнішніх процесів, що відбуваються у підприємстві та за його межами. Життєвий цикл підприємства формується під впливом життєвого циклу галузі, технології, продукції, організаційної форми, персоналу тощо. Згідно з теорією життєвого циклу реальних систем, фази життєвого циклу проходять послідовно, що треба враховувати, розробляючи стратегії.

На стадії створення підприємства його власники мають забезпечити такі дії:

- формулювання стратегій і цілей діяльності;

- вибір організаційно-правової форми підприємства;

- ознайомлення з законодавчими обмеженнями щодо господарювання в певній сфері діяльності;

- реєстрацію підприємства у відповідних органах державної влади;

- вибір технологічного способу виготовлення продукції;

- формування виробничої структури підприємства та побудову ефективної системи управління;

- формування ресурсів підприємства.

Фаза становлення характеризується тим, що в цей період підприємство налагоджує зв'язки як у виробничій і керівній системах, так і з зовнішнім середовищем - інститутами ринку. Вдало підібраний асортимент товару, його конкуренто-

Рис. 1.6. Динаміка розвитку підприємства залежно від етапів життєвого циклу

спроможність, активна маркетингова та збутова діяльність та агресивна позиція дають змогу закріпитися на ринку.

На стадіях зростання і зрілості підприємство досить впевнено почувається на ринку завдяки стабільним темпам зростання обсягів продажу, отриманню прибутку. Супроводжується такий процес стабільністю або збільшенням кількості працівників, виробничих площ, розширенням ринків збуту тощо.

На заключній стадії деякі підприємства зазнають спаду виробництва, погіршення показників функціонування, що призводить до ліквідації одних та реорганізації інших. Загальна криза у діяльності підприємства настає у випадку, коди період занепаду одночасно відбувається і у життєвому циклі товару, й у виробничих потужностях, й у кадровому потенціалі та інших складових.