Економіка праці та соціально-трудові відносини - Гриньова B.M. - Тема 8. МОНІТОРИНГ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВОЇ СФЕРИ ЯК ІНСТРУМЕНТ РЕГУЛЮВАННЯ Й УДОСКОНАЛЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН

8.1. Загальні положення і принципи моніторингу соціально-трудової сфери.

8.2. Методи і моделі соціально-економічних досліджень.

8.1. Загальні положення і принципи моніторингу соціально-трудової сфери

Моніторинг соціально-трудових відносин — це система періодичного збору, узагальнення та аналізу соціальної інформації і подання визначених даних для прийняття стратегічних і тактичних рішень на державному, регіональному і місцевому рівнях.

Комплексна оцінка стану соціально-трудових відносин повинна включати ряд показників, які відображають їх рівень розвитку. Доцільним вважається групування цих показників за індикаторами (рис. 8.1).

Система індикаторів складається з чотирьох розділів відповідно до змісту та структури Генеральної угоди. Проте інформаційне наповнення такої системи суттєво обмежується можливостями офіційної статистики.

Державна статистична звітність надає досить повну інформацію лише щодо великих і середніх підприємств. Малі підприємства ведуть спрощену систему обліку і подають статистичну звітність тільки за окремими формами. Діяльність підприємців-фізичних осіб зовсім не охоплюється статистичною звітністю. Вибіркові обстеження підприємств поки що не набули достатнього поширення, вони проводяться нерегулярно, за досить вузьким колом одиниць і, як правило, охоплюють лише певну сферу чи галузь економіки.

Через відмінності у сукупності звітних одиниць за багатьма показниками статистика підприємств не може забезпечити повноту інформації. Зокрема, дані про рух робочої сили, використання робочого часу, розмір і стан виплат заробітної плати, умови праці можуть бути одержані лише за великими та середніми підприємствами. Хоча в Україні на цих підприємствах зосереджена переважна більшість найманих працівників і зайнятого населення в цілому, проте на малих підприємствах і у сфері індивідуальної підприємницької діяльності умови зайнятості можуть істотно відрізнятися.

Дані вибіркових обстежень домашніх господарств, одержані безпосередньо від населення, є яскравим свідченням результативності та ефективності соціально-трудової політики в країні. Державним комітетом статистики України на постійній основі здійснюються два обстеження: умов життя домогосподарств та з питань економічної активності населення. їх дані про рівень доходів населення, зайнятість та безробіття включені до системи показників оцінки соціально-трудового стану країни. Але для малих регіонів (зокрема м. Севастополь) рівень надійності цих показників може виявитися недостатнім.

Доступ до адміністративних даних, зокрема податкової адміністрації, фондів обов'язкового державного соціального страхування, досить обмежений, і вони майже не публікуються. Проте дані про динаміку зареєстрованого ринку праці регулярно і досить широко публікуються.

Оскільки методика передбачає одержання оцінок на регіональному рівні та в цілому по країні, відбір статистичних показників має здійснюватися за такими принципами:

— система індикаторів може містити тільки відносні або середні величини. Рівень показника по Україні має визначатися як середня зважена величина, а не як сума рівнів цього показника по регіонах. Абсолютні значення показників мають бути зіставлені або із загальною чисельністю населення, або з певною його категорією, або з якимось іншим показником, що може служити базою для порівняння;

— значення показника не має бути однаковим для всіх регіонів. Зокрема, не слід включати ставки централізованих податків, індекс споживчих цін, реальної заробітної плати, оскільки вони однакові по всій країні;

— статистичні дані по регіонах повинні розроблятися з достатньою періодичністю і бути репрезентативними.

Крім того, показники мають бути нечутливими до випадкових коливань і не мати надто різких змін у динаміці.

Розглянемо складові наведених індикаторів більш детально.