Економіка праці та соціально-трудові відносини - Гриньова B.M. - Індикатор 4. Соціальний захист та задоволення духовних потреб

Рівень безробіття — основний показник стану ринку праці, який характеризує співвідношення кількості безробітних до чисельності тих, хто пропонує свою працю, тобто економічно активного населення.

Рівень зайнятості — участь населення в економічній діяльності, співвідношення кількості зайнятих до чисельності всього населення.

Вимушена неповна зайнятість (часткове безробіття) вимірюється двома статистичними показниками: чисельністю працівників, які працювали в режимі неповного робочого часу, і працівників, які перебували в неоплачуваних відпустках з ініціативи адміністрації підприємств.

Ефективність діяльності Державної служби зайнятості є головним показником, який характеризує результативність активної державної політики зайнятості, тобто частку працевлаштованих серед незайнятих осіб, зареєстрованих Державною службою зайнятості.

Індикатор 2. Оплата праці, підвищення рівня дохідності

Відповідність оплати праці встановленим мінімальним гарантіям визначається через частку працівників, заробітна плата яких нижча від законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати.

Доходи населення — сукупні витрати домогосподарств. Вагомість оплати праці для забезпечення домогосподарств — частка оплати праці в сукупних ресурсах домогосподарств.

Щодо заборгованості з виплати заробітної плати, більш важливо визначити не грошовий обсяг заборгованості, а кількість випадків ЇЇ виникнення, тому обрано показник частки працівників, яким своєчасно не виплачено заробітну плату, в загальній кількості штатних працівників.

Індикатор 3. Умови праці та відпочинку

Зайнятість у шкідливих умовах — частка працівників, які працюють в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, в загальній кількості — штатних працівників.

Виробничий травматизм — кількість потерпілих на виробництві в розрахунку на 1000 працюючих.

Відпустки — середня тривалість щорічної відпустки одного штатного працівника (в годинах).

Індикатор 4. Соціальний захист та задоволення духовних потреб

Розвиток державного загальнообов'язкового соціального страхування — рівень охоплення працюючих різними видами страхування. Внаслідок того, що страхові фонди надають переважно відомості про обсяги сплачених внесків та розміри страхових виплат, але інформації про чисельність працівників, які включені в систему державного соціального страхування, немає, використовувати цей показник неможливо.

Підвищення кваліфікації, професійне навчання — частка працівників, яких навчили нових професій або які підвищили кваліфікацію, в загальній кількості — штатних працівників.

Одержання пільг, компенсацій, субсидій за місцем роботи — витрати підприємств на соціальні пільги, встановлені колективними договорами понад розміри, передбачено законодавством, у середньому на одного працівника, на якого поширюється дія колективного договору.

Аналіз проводиться за допомогою розрахунку інтегрального показника. Алгоритм розрахунку наведено на рис. 8.2.

Рис. 8.2. Алгоритм визначення рівня соціально-трудового стану країни або регіону

Блок 1. Формується матриця початкових даних для багатовимірного аналізу, тобто X=(х_yj)*m*n , де m — кількісних інтервалів функціонування системи; n — кількість показників. Стовпчиками матриці є тимчасові ряди показників, а рядки матриці відповідають перебуванню вихідних характеристик на певних тимчасових інтервалах індикаторів системи. Завдання початкових даних у вигляді такої матриці дає змогу досліджувати зміну значень показників (вихідних характеристик) у часі.

Блок 2. Визначається список показників, які найбільш істотно впливають на якісні характеристики кожного індикатора. При встановленні попереднього списку показників необхідно керуватися такими міркуваннями:

— кількість показників може бути теоретично необмеженою. Проте для здійснення комплексного аналізу вони повинні бути корисними, внаслідок чого їх кількість практично незначна;

— показники мають охоплювати соціальні та економічні характеристики індикатора;

— статистичні дані за вибраними показниками повинні бути точними, зібраними достатньо просто і дешево;

— показники мають утворювати взаємопов'язані системи, мати велику внутрішню мінливість;

— показники не можуть бути сильно корегованими між собою, оскільки це призводить до багатократного повторення інформації.

Для виключення з попереднього списку неістотних показників, можна скористатися коефіцієнтом (V_j), значення якого визначається за такою формулою:

Якщо значення Vj < 0,1, то показники вважаються квазі-постійними і виключаються з подальшого дослідження. Усі показники, що залишилися після виключення зайвих і квазі-постійних, є рівнозначними. Якщо виникає необхідність підкреслити важливість якого-небудь показника, слід зважити їх за ієрархією.

Це посилює вплив одних показників при одночасному зменшенні впливу інших. Розрахунок коефіцієнтів ієрархії (терезів) показників здійснюється за формулою

Блок 3. Оскільки показники, відібрані в остаточний список, мають різну розмірність, то проводиться їх стандартизація за формулою

Блок 4. Змістом блоку є зіставлення значень вихідних характеристик системи з їх еталонними значеннями. Для одновимірного варіанта (коли оцінка функціонування системи здійснюється за одним показником) порівняння не становить труднощів, оскільки еталон лінійно впорядкований. Для багатовимірного випадку (коли стан системи розглядається як крапка в n-вимірному просторі) необхідно сконструювати еталон. Визначити еталонні значення вихідних характеристик, що формують координати крапки-еталона, досить важко. Тому пропонується такий метод побудови еталона. Всі показники (вихідні характеристики) системи діляться на два класи: стимулятори і дестимулятори. До стимуляторів належать показники, що чинять позитивний, стимулюючий вплив на ефективність їх функціонування, а до дестимуляторів — показники з протилежними властивостями" Серед показників-стимуляторів відбираються максимальні, а серед показників-дестимуляторів — мінімальні значення. Таким чином, еталоном вважатиметься крапка Р₀ з координатами Z₀₁,...,Z_0j.,...,Z_0n, одержаними таким чином:

Блок 5. Здійснюється комплексна кількісна оцінка індикатора, що є синтетичною величиною, "рівнодіючою" на всі показники. Правила отримання комплексної оцінки такі:

1. Визначаються відстані між крапками за формулою

Показник, розрахований за формулою 8.7, є позитивною величиною. Інтерпретація показника така — чим ближче значення комплексної оцінки до одиниці, тим більш стабільний процес функціонування індикатора.

На основі моніторингу соціально-трудових відносин розробляються прогнози, які поділяються на групи відповідно до якісного змісту, окремих елементів і напрямів відтворення, а також за способами і методами прогнозування.

Залежно від рівня агрегування показників розрізняють прогнози макроекономічні, макроструктурні (укрупнені галузеві) і галузеві.

Макроекономічні прогнози охоплюють прогнози трудових ресурсів держави в цілому.

Макроструктурні прогнози трудових ресурсів визначаються за галузями народного господарства.

Галузеві прогнози розробляють для окремих галузей економіки.

Наведена класифікація прогнозів характеризує систему соціально-трудового прогнозування з функціонального погляду.

Система прогнозів за проблемною ознакою має передбачати: прогнози наслідків від реалізації окремих рішень управлінських органів та можливого і ймовірного настання певних подій у країні.

За організаційною ознакою система прогнозів має охоплювати складання Державного прогнозу економічного і соціального розвитку країни, прогнозів окремих виробничих, управлінських і територіальних структур.

Елементи різних прогнозів можна розробляти окремо, однак зведені в узагальнений прогноз економіки країни вони повинні взаємно доповнювати один одного.

Залежно від розрахованого періоду дії є оперативні, коротко-, середньо- і довготермінові економічні прогнози. Вони відрізняються як за тривалістю прогнозування, так і за його ймовірністю. Чим більший період прогнозування, тим меншою є його точність, тим важче уникнути невизначеності, а отже, тим нижча ймовірність його реалізації. У соціально-трудових прогнозах використовують такий часовий масштаб: короткотермінові — до одного року, середньотермінові — до п'яти і довготермінові — понад п'ять років.

Державний прогноз соціального розвитку України — це система кількісних показників та якісних характеристик населення країни, що охоплює формування структури населення та соціальної інфраструктури. Прогнозні параметри визначають з урахуванням результатів аналізу соціального розвитку України за попередній період та припущень щодо зовнішньої економічної ситуації і внутрішньої соціально-трудової політики в перспективі.

Державні прогнози соціального розвитку розробляють на довго-, середньо- і короткотермінові періоди в цілому по Україні, регіонах та галузях економіки. їх використовують для прийняття органами законодавчої та виконавчої влади конкретних рішень у сфері економічної політики, зокрема, для розробки загальнодержавних, регіональних, галузевих програм.

Довготерміновий державний прогноз соціально-трудового розвитку України розробляють на 10—15 років, однак уточнюють кожні п'ять років. У ньому мають бути:

— припущення щодо зовнішньої економічної ситуації та внутрішньої соціальної політики;

— аналіз соціального розвитку країни за минулі роки, прогнозні макроекономічні показники (реальна заробітна плата, рівень безробіття);

— висновки щодо головних тенденцій розвитку соціальної сфери в довготерміновому періоді.

Цей прогноз після схвалення Кабінетом Міністрів України його головних показників є орієнтиром для підготовки пропозицій щодо визначення соціально-економічної політики на середньо-терміновий період.

Прогноз соціального розвитку України на середньо-терміновий період розробляється на п'ять років.

У цьому прогнозі мають бути відображені:

— аналіз соціально-економічного розвитку країни за попередній період та характеристика головних проблем розвитку економіки і соціальної сфери;

— очікувані зміни зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної ситуації та їх вплив на економіку країни;

— оцінка впливу можливих заходів державної політики у прогнозному періоді та розвиток соціальної сфери;

— цілі та пріоритети соціального розвитку та пропозиції щодо напрямів державної політики у цей період;

— основні макроекономічні та інші необхідні показники і баланси соціального розвитку, в тому числі у розрізі галузей економіки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;

— висновки щодо тенденцій розвитку трудових ресурсів країни протягом середньострокового періоду.

Прогноз соціального розвитку України на середньо-терміновий період використовується під час розроблення проекту Програми діяльності Кабінету Міністрів України і публікується в газеті "Урядовий кур'єр". Перший середньо-терміновий прогноз на п'ять років був складений до 2000 р. із визначенням головних макроекономічних показників за роками. Він передбачав:

— аналіз соціального розвитку України за попередній період, прогнозні макроекономічні показники і пропорції (індекси споживчих та оптових цін у відсотках до попереднього року; реальну та номінальну заробітні плати; рівень безробіття);

— висновки щодо головних тенденцій розвитку соціально-трудових відносин України в середньо-терміновому періоді.

Такий прогноз розвитку соціально-трудової сфери після схвалення Кабінетом Міністрів України його головних показників є орієнтиром для розробки річного прогнозу та Державної програми економічного і соціального розвитку України.

Моніторинг соціально-трудових відносин проводиться як на рівні держави, так і на рівні підприємств, організацій і установ. На підприємствах, установах, організаціях за допомогою моніторингу перевіряють трудову активність працюючих, рівень їх професійних знань, навичок, вклад працівників у підвищення ефективності управління, їх задоволення системою оплати праці та ряд інших. На основі результатів моніторингу формується кадрова стратегія підприємств, яка включає систему матеріального стимулювання персоналу, особливості набору та оцінки персоналу.