Історія грошей і банківництва - Скоморович І.Г. - 1.4. Особливості розвитку грошей та банківництва на українських землях в епоху античності

Історія грошового обігу та банківництва на українських землях відображає загальні закономірності виникнення і розвитку грошового господарства епохи античності, насамперед стародавніх Греції та Риму. Одначе, разом із загальними тенденціями, їй характерні свої особливості, зумовлені такими обставинами:

- по-перше, виникнення перших грошей і первнів банківництва відносять до міст-колоній у Північному Причорномор'ї, що були сформовані під впливом давньогрецької держави, а згодом потрапили під владу Риму;

- по-друге, на українських землях не було єдиного державного формування, яке здійснювало б єдину грошову політику та формувало умови для розвитку банківництва;

- по-третє, спостерігалися значні відмінності в розвиткові південних і північних територій українських земель, що не сприяло забезпеченню стабільності грошового господарства.

Такі особливості пов'язані, насамперед, із геополітичними обставинами. Так, скіфи і кіммерійці, котрі заселяли південноукраїнські землі у IX-VIII ст. до н. е., досить успішно здійснювали торгівлю з грецькими містами-полісами. Яскравим тому підтвердженням є численні археологічні знахідки давньогрецьких предметів на території скіфських курганів. Але увагу грецьких купців щораз більше привертали терени Північного Причорномор'я, де вони розпочали будувати тимчасові торговельні факторії. Найбільш інтенсивно процес колонізації відбувався у VI11 ст. до н. е. Історії відомо 75 таких поселень на берегах Чорного моря. Найвідомішими з них на півдні України були Березань, Ольвія, Пантікапей, Тира, Тирітака, Німфей, Кіммерик, Херсонес, Феодосія. Ставши осередками торговельного обміну, ці міста-колонії швидко зростали і в VI-IVст. до н. е. сягнули найбільшого розквіту. Найбільш потужними містами-державами були Ольвія, Херсонес і Боспор. Вони стали посередниками в торгівлі між греками і племенами, що вирощували сільськогосподарську продукцію у глибині українських степів. Розвиток обміну привів до потреби в грошах, в ролі яких використовувалися давньогрецькі монети, серед яких першочергове значення мали малоазійські кізикіни. Зростання торгівлі й ремесла в українських містах, їхня незалежність сприяли формуванню в них автономних грошових систем. Власні гроші почали випускати Ольвія, Боспор, Німфей, Пантікапей, Херсонес. Відомості про функціонування грошового господарства у цих містах почали з'являтись у XIX ст.

Одним із перших дослідників грошового обігу Ольвії був А. С. Уваров (1828-1884), який прагнув поєднати антикварно-нумізматичний аналіз монет із виявленням особливостей грошового обігу. Так, наприклад, він намагався визначити номінали і вагову систему найдавніших монет, виготовлених технікою лиття, вирізнити серії, виготовлені за римським зразком, розподілити всі наявні типи і види монет Північного Причорномор'я. Його напрацювання не одразу знайшли послідовників. Значно вагоміший внесок у дослідження грошового господарства Ольвії зробив А. Л. Бертьє-Делагард (1842-1920). Він одним із перших почав досліджувати складну монетну метрологію античного світу, розробив методику визначення ваги окремих номіналів і прослідкував зміни вагових норм і монетних систем давніх міст Північного Причорномор'я з метою з'ясування обставин господарського життя давніх міст.

Чільне місце у дослідженні історії грошового обігу на півдні України в епоху античності належить філологові за освітою, учасникові археологічних експедицій, співробітникові Ермітажу О. М. Зографу (1889-1942). Розпочавши свої дослідження у 20-х роках публікаціями нумізматичного і мистецтвознавчого характеру, він згодом поглибив свої пошуки і створив першу фундаментальну працю з історії грошового обігу на території Північного Причорномор'я, яка побачила світ 1951 р. О. М. Зограф вперше зробив спробу періодизації та класифікації давньоукраїнських монет епохи античності.

У період після другої світової війни історії грошового обігу в Північному Причорномор'ї присвячували свої праці такі вчені, як В. А. Анохін та П. Й. Каришковський. Особливі здобутки в цьому напрямі досліджень належать Петру Йосиповичу Каришковському, який розвинув і поглибив періодизацію грошового обігу на південноукраїнських землях з урахуванням особливостей та відмінностей від класичної періодизації античного грошового обігу.

Основним критерієм періодизації історії грошей та банківництва є наявність тих чи інших монет, які в певні періоди виконували функцію грошей передовсім як міри вартості. Вирізняють такі три основні етапи історії грошового обігу античної епохи:

1) період обігу кізикінів (од найдавнішого часу до третьої чверті IV ст. дон. е.);

2) період обігу золотих статерів Македонії та інших грецьких держав (від кінця IV ст. до н. е. до І ст. н. е.);

3) період обігу римських монет - денаріїв (від другої половини І ст. н. е. до III ст. н. е., тобто до початку кризи грошового господарства у Давньому Римі).

Водночас слід зважати на визнані особливості розвитку грошової системи південноукраїнських земель у той період, а саме: по-перше, основні функції грошей у Північному Причорномор'ї майже завжди виконувала не власна, а іноземна монета; по-друге, монети випускалися не регулярно, а мірою необхідності, часом із великими перервами; по-третє, поруч із новими емісіями на грошовому ринку завжди були монети попередніх випусків.

Через ці особливості періодизація історії грошових систем на південноукраїнських землях не має чітко виокремлених у хронологічному плані етапів. Тобто, вона вважається умовною.

У ранній період функція вимірників вартості належала кізикінам. Про це свідчать археологічні знахідки та письмові джерела, на першому місці з яких стоїть ольвійський Декрет про грошовий обіг. Із цього документа видно, що в 30-х рр. IV ст. до н. е. ольвіополіти намагалися надати основні функції грошей срібній монеті власного карбування. Але, як свідчать подальші події, ці функції перейняли золоті статери Філіппа, Александра і Лісімаха. Цей період можна розподілити на етапи залежно від рівня розвитку монетної справи та обігу. Так, перший період переділяють на два етапи:

1) архаїчний, що охопив час обігу стріло- і дельфіноподібних грошових зливків із бронзи. Стрілоподібні гроші перебували в обігу до початку V ст. до н. е., а дельфіноподібні - до початку IV ст. до н. е.;

2) пізньоархаїчний (класичний), який розпочався литтям круглих повноцінних асів, після чого у першій половині IV ст. до н. е. карбувалися різноманітні срібні та мідні монети.

Другий період історії грошей та банківництва на південноукраїнських землях називався елліністичним і характеризувався відносною стабільністю грошового обігу, коли карбувалося багато срібних монет, а мідні зберігали стійкість типів і стабільність ваги (III ст. до н. е.- І ст. н. е.). Цей період переділяють на три етапи:

1) ранньоелліністичний (перша половина III ст. до н. е.) - розквіт монетного мистецтва Українського Причорномор'я, особливо Ольвії;

2) етап кризи (друга половина III - перша половина II ст. до н. е.), яка виражалась у припиненні карбування срібних монет, зниженні монетної майстерності, зменшенні ваги розмінної монети. Цей процес супроводжувався також збільшенням типів розмінних монет і використанням їх надкарбування і перекарбування;

3) пізньоелліністичний етап (друга половина II ст. до н. е.- перша половина І ст. до н. е.). Цей етап пов'язаний із завоюванням Ольвії скіфами та пануванням понтійського царя Митридата VI Євпатора. До моменту опанування Ольвією розпочалися налагодження і стабілізація грошового господарства, але це тривало недовго.

Після цього настав римський період у грошовому обігу Українського Причорномор'я. У цьому третьому періоді, пов'язаному із розширенням економічних і політичних зв'язків Ольвії з Римською імперією, вирізняють два основні етапи:

1) псевдоавтономний - час правління імператорів із династії Флавіїв та Антоніїв;

2) провінційний - епоха Северів.

Такий критерій виокремлення етапів розвитку грошових систем пов'язаний, насамперед, із достатністю письмових джерел про грошовий обіг та використання в основному нумізматичного матеріалу; який втілював у собі політику правлячих імператорів.

Проведену періодизацію історії грошової системи Українського Причорномор'я в епоху античності відображено в таблиці 1.4.1. Як видно з неї, між періодами не простежується чітких меж, окрім того, в обігу постійно перебували монети попередніх періодів, а пізніше використовувалися надкарбовані й перекарбовані екземпляри. З початком римського панування в Причорномор'ї розпочалося карбування монет із портретами римських імператорів (серія пізніх монет із зображенням Северів).

Таблиця 1.4.1

Періодизація історії грошового обігу в Українському Причорномор'ї (епоха античності)

Основні особливості розвитку банківництва в Українському Причорномор'ї в епоху античності пов'язані з намаганнями міст захистити власний ринок і свою грошову систему від зовнішнього впливу сильніших грецьких, а згодом римських, правителів. Яскравим цьому прикладом є письмовий документ - Декрет про гроші, практично єдиний факт такого характеру в цілому світі. Він має багато різних тлумачень, що спричинено ушкодженнями чи втратами частин напису. І все ж таки чітка регламентація курсу іноземної монети до місцевої, а також відповідальність у вигляді штрафів за порушення правил обміну чи місця його здійснення, свідчать про жорстку монетарну політику ольвіополітів, відповідно до якої здійснювались усі обмінні операції. Так забезпечувався захист власного ринку від вивозу дорогоцінних металів і заохочувався експорт традиційних вітчизняних товарів - збіжжя, шкур, риби, воску, меду.

Висновки

1. Гроші виникли внаслідок поділу праці, інтенсифікації розвитку ремесла й торгівлі. Це був вислід еволюційного процесу, який не залежав від волі людей. Гроші існуватимуть доти, доки існуватиме потреба обміну.

2. Відчувши всі незручності бартерного обміну, людство геніально підійшло до виокремлення певного товару із загальної маси. Усі інші товари виражали в ньому свою вартість, а люди легко обмінювали на нього свої товари. Так на ринку з'явилися гроші.

3. Роль грошей у різні часи у різних народів виконували різні товари. Згодом завдяки своїм властивостям це місце посіли метали, і серед них - золото і срібло. Для полегшення обміну їх замінили паперовими грішми.

4. Основними ознаками, за якими можна класифікувати гроші, є територія обслуговування, функціональне призначення, форма, матеріал виготовлення, забезпеченість і відповідність установленим параметрам. Усі вони розкривають сутність грошей та їхню еволюцію.

5. Первинною формою банківництва виступало лихварство. Лихварі - це люди, які надавали позики під високі проценти. Через це багато неплатоспроможних позичальників перетворилися на рабів свого кредитора. Це спричиняло повстання проти лихварів та вигнання їх із країни.

6. Банківські операції у стародавньому світі, крім лихварів, провадили храми, торговельні доми, приватні установи, закорінені у міняльних конторах. За доби античності кредити надавалися переважно на ведення торгівлі, заснування нових підприємств, оплату непередбачених видатків.

7. Основними особливостями грошового обігу на українських землях в античну епоху є наявність на ринку великої кількості іноземних (давньогрецьких і давньоримських) монет, відсутність єдиного емісійного центру та значні відмінності в розвитку господарства і торгівлі між північними й південними регіонами.

8. Осередки емісії грошей на українських землях в епоху античності перебували в містах Північного Причорномор'я. Випуск монет проводився під впливом держав і правителів, які в ті часи володіли нашими територіями.