Історія грошей і банківництва - Скоморович І.Г. - 2.3. Виникнення банків

Власні монети у Стародавній Греції випускали 1136 полісів. Через це виникали значні труднощі у фінансовому і торговельному обігу. Торгівцям, та й не лише їм, які приїхали в інший поліс, необхідно було обмінювати свої монети на монети іншого курсу або взагалі іншої грошової системи. Діловим центром полісу була агора. Там і розміщувалися міняйли - трапезити. На афінській агорі контори трапезитів займали цілий кут.

В Афінах IV ст. до н. е. було не менше 26 трапезитів. А по всій Греції трапези були у 33 містах. Перевірка монет була досить складною справою й вимагала високої кваліфікації. Необхідно було знати вміст металу в монетах, курс різних монет певного полісу, визначати ступінь зносу монет, передбачити можливість перекарбування або появи фальшивих. За обмін брали певну плату - алаге, а якщо міняйли не брали її, то одержували почесті.

Нагромадивши кошти, трапезити вважали недоцільним тримати їх у храмі, а давали кредити спершу за свій рахунок, а потім і за рахунок інших клієнтів. Відсутність бюрократичних заборон також відіграла певну позитивну роль.

Перша письмова згадка про трапези датується приблизно 520 р. до н. е., але вже до кінця століття обмінні трапези стали за своєю суттю банками, а колишні міняйли перетворилися на банкірів.

Кредитування у Стародавній Греції було відоме і до виникнення трапез. Це робили храми. Збереження грошей - вкладів і запасів - гарантувалося. Для цього існувала певна система. Територія храмів і дороги до них були священними й охоронялися. Храми були захищені поселеннями союзів грецьких племен - амфіктіоніями. Особливо відомими були святилища в Елліді, Дельфах, Коринфі, на о. Делос.

Система зберігання грошей стала відомою завдяки її функціонуванню до наших часів. Вона умовно названа "економікою горщиків". Запаси укладались у горщики в чотири ряди. Кожен ряд позначався буквою від А до Q. Наступна нумерація одержувалася подвоєнням букв, наприклад, АА, ААА і т. д. Звісно, можна було спростити завдання і замість набору однакових букв в інвентарний номер ввести цифри. Але цифри у греків також позначалися буквами алфавіту, тому символи можна вважати інвентарними номерами. На кожному горщику значилося: сума вкладу, джерело, дата надходження. Загальна сума вкладів по ряду А повинна була складати 76 278 драхм (за іншими даними - 48 000 драхм), а в підсумку резерв визначався сумою 100 000 драхм. Для збереження вкладів використовувалися не лише глиняні горщики, а й контейнери з металу, дерева, кості. Зображення на одній з античних ваз дозволяє допустити наявність вогнетривких сейфів. Використовувалися різного типу ємності з текстилю, шкіри, лози.

Храми-банки функціонували як державні органи і фактично були державним резервним фондом. Вклади в них були закритими і в обороті не використовувалися. І хоча храми мали відділення у полісах й надавали довгострокові кредити під невисокі проценти, а також забезпечували надійне збереження грошей, у Греції в V-IV ст. до н. е. з'явилися приватні банки.

Поряд з обміном, перевіркою монет і кредитуванням приватні трапези виконували й інші функції - брали участь в угодах як noceрадники, свідки, поручителі, зберігачі документів і цінностей. У кредитуванні центр ваги припадав на фінансування торговельної й підприємницької діяльності. Головна увага приділялася заснуванню підприємства та його поточним витратам.

Перші грецькі банкіри з походження були рабами; грецька аристократія вважала це заняття непрестижним, оскільки навіть простий афінський громадянин зневажав ремесло торгівлі. Потім цим рабам давали волю, що формально мало назву "продажі" богу у храмі. Про це оголошували глашатаї в місті. Звільнення раба в документі формулювалося так: "Довірив богу покупку" чи "Бог має ціну повністю". Права іноземця охоронялися проксенією за формулою: "Хай буде у них (право) набути землю і дім, рівність у податках, недоторканність та безпека під час війни та миру і на суходолі і на морі та все інше, як в інших проксенів". Відтоді вільновідпущеник ставав метеком. Так називали колишніх рабів та іноземців. Із 26 відомих за іменами афінських трапезитів IV ст. до н. е. 14 не були корінними громадянами. їхнє становище було досить нестійким. Метек зберігав свої обов'язки відносно колишнього власника та його сім'ї. Іноді чітко зазначалось і місце його проживання. Імена всіх метеків вносилися в особливі списки. Час від часу всі громадяни піддавалися перевірці (докімасії). На святкових церемоніях метеки повинні були мовчати. Вони щорічно платили особливий податок (метекіон) й окремо ще три оболи як свідчення рабського походження. Метеками також сплачувалася значна частина надзвичайного воєнного податку. За неможливості оплачувати нове громадянство метека ув'язнювали в тюрму і після конфіскації майна продавали в рабство. Він повинен був також мати покровителя із громадян. В окремих випадках найбільш багаті та щедрі метеки могли одержувати права справжнього громадянства, володіння майном і хоч-якого виду діяльності. Із 509 р. до н. е. громадянство одержали багато метеків.

Із колишніх рабів походив і найвідоміший банкір Афін IV ст. до н. е. Пасіон . Його бізнес почався з 11 талантів в орендованій у колишніх власників трапезі, а до часу закінчення ним фінансових справ його власний капітал складав уже 39 талантів. Це було вищим показником того часу. Ісократ у своєму творі "Трапезитіка, чи Банкірська промова", який є головним джерелом з історії давньогрецьких банків, від імені сина Сопея зобразив Пасіона злодієм, звинуватив у непорядності, нечесності, підробленні договору. Ця промова залишає подвійне враження. Але за будь-якої інтерпретації чесність банкіра поставлено під сумнів. Спокуса могла стати для банкіра сильнішою від обережності. Важко було зізнатись і в крадіжці, бо це підірвало б репутацію Пасіона (а він усе-таки був метеком), потягло б за собою позови інших вкладників і, врешті, фінансовий крах. І хоча клієнти Пасіона наполягали на катуваннях службовця банку, щоби той виказав Пасіона, це ні до чого не привело. Пасіон успішно завершив своє життя з великим багатством. Сини ж не відчували покликання до фінансової діяльності. Можна зрозуміти нащадків колишніх рабів, які мали все, крім громадянства.

Іншим відомим банкіром був Герміос із м. Асос в Іонії. Впливовий банкір Евбул фактично правив Асосом, а також м. Атарнеус. Герміос був його рабом й секретарем. Він виявив настільки великі здібності, шо здивований Евбул послав юнака вчитися в Афіни. Після смерті Евбула Герміос став власником трапези. Він дружив із Платоном і Аристотелем. Аристотель створив на честь Герміоса поему і поставив його погруддя у Дельфах.

Із III ст. до н. е. діяльність трапезитів уважалася вже почесним заняттям. Банкірами відтоді ставали і звичайні громадяни, але, в основному, з іншого міста. Встановився обліково-економічний аспект банківських розрахунків, виникли фінансові традиції, тому поведінка банкірів давала менше причин для підозрінь. Але діяльність банків не завжди була досконалою. Великий ризик невиконання угод із боку як банків, так і клієнтів, низька платоспроможність! останніх, взаємний обман призводили до дорогих судових процесів, які, однак, не були довготривалими. У IV ст. до н. е. всі подібні справи розглядалися протягом місяця, переважно взимку, коли припинялася навігація. У випадку програшу банкір ризикував утратити професійну репутацію чесної людини, а отже, все.

Були й банкрутства. Так, у 377 і 371 рр. до н. е. одночасно збанкрутували декілька банків. Тому обережні люди розміщували свої вклади у різних банках. Одне з банкрутств почалося з програного трапезитами судового процесу. Через декілька століть у Мілеті було скасовано виплати за борги, що позбавляло вкладників вкладів, а банкірів - власних позик.