Історія грошей і банківництва - Скоморович І.Г. - 3.1. Основні етапи розвитку грошової системи у Стародавньому Римі та їх характеристика

У своїй історії Рим проминув стадії царської влади (VII-VI ст. до н. е.), республіки (з VI ст. до н. е. до І ст. н. е.), імперії (І ст . н. е. до 476 р. н. е.). У VI-III ст. до н. е. Італія була ареною досить інтенсивної торговельної діяльності. Встановлювалися зовнішні та внутрішньоіталійські торговельні зв'язки. Почали торгувати не лише предметами розкоші, а й необхідними продуктами - залізом і металічними виробами, керамікою і хлібом, вином і маслиновою олією. Рим у І-II ст. н. е. був наймогутнішою державою світу. Його економіка розвинулася внаслідок успішних війн і базувалася на ресурсах завойованих країн.

У 395 р. величезну Римську імперію було переділено на Західну і Східну (Візантію). Припинення існування у 476 р. Західної Римської імперії вважається кінцем античного світу і початком періоду середньовіччя.

3.1. Основні етапи розвитку грошової системи у Стародавньому Римі та їх характеристика

Біля джерел давньоримської цивілізації стояла етруська культура. Етруски - це давні племена, які в І тис. до н. е. населяли північний захід Апеннінського півострова (Етрусія). Вони створили розвинену цивілізацію, що передувала римській. Етруски на основі багатих покладів залізної руди розвивали металургійне виробництво, вели активну торгівлю бронзовими і керамічними виробами.

Найбільшими торговельними центрами VI-ІІІст. до н. е. були Сиракузи, Тарент, Дікеархія, Популонія, Адрія і Спіна. Зростало торгове значення Рима, в якому перехрещувалися шляхи з багатьох ремісничих центрів Етрусії. У містах влаштовувались ярмарки.

Збільшувались обсяги зовнішньої торгівлі з містами поза межами Італії. Грецькі колонії підтримували регулярні торгові відносини з Ватіканською Грецією. Активну зовнішню торгівлю вели й етруски. Із IV ст. до н. е. втягувалося в морську торгівлю і м. Рим, про що свідчить заснування у гирлі Тібру римського порта Остії.

Потреби внутрішньої та зовнішньої торгівлі викликали появу грошей. Найраніше почали карбувати монети грецькі колонії. Уже в VI ст. до н. е. всі грецькі міста півдня Італії та о. Сицилія карбували срібні монети. У IV-III ст. до н. е. грецькі монетарії досягли великої досконалості в монетному карбуванні.

У VI-V ст. до н. е. етруські міста ще не карбували власних монет і користувалися в розрахунках грецькими. Перші етруські монети з'явилися наприкінці V ст. до н. е. Карбувалися вони із золота, електру, срібла і бронзи; попервах мали зображення тільки з одного боку. У IV-III ст. до н. е. кількість етруських монет зросла; їх карбували вже всі етруські міста.

У Римі перші монети відливались у формах; це були мідні зливки вагою в римський фунт (273 грами), без зображень (важкий ас). Вважається, що першим запропонував робити знаки на вагових грошах цар Сервій Тулій. У другій половині IV ст. до н. е. на них з'явилися зображення тварин - бика, свині, орла і т. д. (ас із зображенням). Ці важкі та громіздкі зливки були мало придатними для торгівлі. Карбування легких і зручних срібних монет почалося в Римі тільки в середині III ст. до н. е. Основними монетними номіналами в Римі були бронзовий ас, срібні сестерцій (2,5 аса) і денарій (10 асів, або 4 сестерції).

На монетах розміщували різні зображення, найчастіше - портрети державних діячів і богів. Нерідко трапляється напис "мир".

У наступні століття дальше піднесення сільського господарства і ремесла сприяло пожвавленню торгівлі, що привело до розвитку і вдосконалення торгових шляхів і транспортних засобів. Це також вплинуло на збільшення кількості монет. Римська срібна монета, сестерцій і денарій, хутко заполонила Середземномор'я і стала основною валютою, витрутивши всі інші монетні системи.

Наприкінці періоду республіки та в період імперії значно розширилася територія торговельних відносин. Римські торговельні шляхи простягалися через Дунай до берегів Північного Причорномор'я. Через Північне Закавказзя пролягала одна з доріг Великого шовкового шляху, який з'єднував Середземномор'я з країнами Східної Азії. Інтенсивною була торгівля зі східними країнами - Іраком, Середньою Азією, Індією та Східною Азією. Археологи відшукали скарби римських монет на території сучасної України, на західному побережжі Індії, що свідчить про римсько-індійську торгівлю в І-II ст. н. е. Найбільш важливими статтями східної торгівлі були прянощі, предмети розкоші, шовк і бавовна.

Індійські та східноазійські товари оплачувалися в основному дзвінкою монетою, що призводило до витоку золота за межі імперії; частково східний експорт оплачувався також виробами імперського ремесла (римські вироби зі скла, тара для вина, світильники тощо).

Подальший розвиток торгівлі сприяв удосконаленню грошової системи. В епоху імперії було введено золоту монету - ауреус. Із фунта золота (327 грамів) карбували спершу 40, а потім 45 золотих монет, На лицевім боці зображався правлячий імператор. Римська золота монета вирізнялася високою пробою, тому нею залюбки користувались у торговельних розрахунках. Однією з найбільш поширених монету Римському Середземномор'ї та поза його межами був срібний денарій.

Мідна монета використовувалася переважно для місцевого обігу. Впровадження нових мідних номіналів свідчить про пожвавлення дрібної торгівлі. У східних провінціях іще перебували в обігу срібні монети елліністичних царів і самостійних грецьких міст. Оскільки населення звикло до цих монет, то в І-11 ст. н. е. тут карбувалися номінали, відмінні від римських денаріїв,- тетрадрахми і драхми. Одначе їх було прирівняно до денарія або його частин, і ці різні монетні номінали взаємно не протиставлялися.

Карбування монет було важливою державною справою. За часів республіки нею відали сенат і спеціальна колегія. За Юлія Цезаря монетне виробництво перетворилось у самостійну галузь господарства. У роки імперії адміністрація відповідала за карбування і повноцінність золотих і срібних монет, а сенат - мідних. Згодом і мідні монети було поставлено під контроль імператорської адміністрації. Монетну справу очолював прокуратор, який підпорядковувався міністрові фінансів-раціонібусу. Монетне виробництво могло бути предметом відкупу.