Економіка праці та соціально-трудові відносини - Іляш О.І. - Рівень життя населення

Рівень життя населення — це соціально-економічна категорія, яка характеризує можливості суспільства щодо забезпечення життя, діяльності та всебічного розвитку. Він виражається сукупністю суспільних відносин і умов, що характеризують життя, працю, побут та інтелектуально-культурний розвиток людей, їх свободу та правову захищеність.

Рівень життя населення — це одна з найважливіших соціальних категорій, що формується під впливом взаємодії всіх суб'єктів економічних відносин. Його підвищення (соціальний прогрес) має бути пріоритетним напрямом державної соціально-економічної стратегії, зокрема спрямованої на реалізацію засад соціально орієнтованої ринкової економіки.

Категорія "рівень життя" акумулює широкий спектр соціально-економічних відносин, котрі виявляються через багаторівневу систему індикаторів стану та умов життєдіяльності особи, домогосподарства, соціальних груп, населення країни та її регіонів. Цю категорію можна розмежувати на три взаємозалежні поняття: умови життя, власне рівень життя, якість життя (рис. 9.6).

Умови життя (середовище існування) — це сукупність показників, які характеризують розселення, екологію, умови життя, умови праці, розподіл бюджету часу, наявність закладів охорони здоров'я, освіти, побутового та комунального обслуговування, торгівлю, транспорт, зв'язок і систему комунікацій, культуру обслуговування тощо.

Власне рівень життя — це рівень споживання матеріальних і нематеріальних благ та послуг.

Якість життя — ступінь відповідності умов і рівня життя певним стандартам чи нормативам.

Згідно з нормативами чи стандартами виокремлюють такі рівні життя населення:

Рис. 9.6. Взаємозалежність понять категорії "рівень життя

— достаток — це рівень життя, який дає змогу користуватись усіма благами, що забезпечують всебічний розвиток людини;

— нормальний рівень життя — забезпечує раціональне споживання відповідно до науково обґрунтованих норм та нормативів, що дає можливість людині відновлювати свій фізичний та інтелектуальний потенціал;

— бідність — це життя, за якого споживання відбувається на рівні збереження працездатності як нижньої межі відтворення життєвих сил.

Бідність характеризується низкою показників:

— межа бідності — це рівень доходу, нижче якого неможливе задоволення основних потреб; визначається як частка прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць (за її допомогою визначаються сім'ї, які належать до категорії бідних);

— рівень бідності — це питома вага сімей (домогосподарств), чий рівень споживання (доходів) на одну особу є нижчим за визначену межу бідності;

— глибина бідності — це відхилення доходів або витрат бідних від визначеної межі бідності;

— опікуваний державою дохід — це рівень доходу, що до 10 % перевищує межу бідності та обумовлює ймовірність сім'ї потрапити до категорії бідних;

— крайня форма бідності — це бідність щодо стандартів цивілізації; вона асоціюється з абсолютною бідністю (межею виживання);

— злиденність — характеризує рівень життя, що забезпечує мінімально припустимий за біологічними критеріями набір благ і послуг, споживання яких дозволяє підтримувати лише життєздатність людини.

Для того щоб управляти процесом підвищення рівня і якості життя населення, необхідно оцінювати їх компоненти, а це вимагає конкретизації переліку елементів, що входять до складу тієї або іншої компоненти.

Аналізуючи праці науковців, котрі займаються теоретичними проблемами потреб і цінностей людини, зокрема І.І. Проніної, визначають такий перелік елементів, що входять до тієї або іншої компоненти рівня й якості життя населення, а також систему показників оцінки рівня життя населення України (рис. 9.7).

Рис. 9.7. Склад компонент рівня й якості життя населення

Запропоновані елементи компонент рівня й якості життя населення можна виміряти за допомогою відповідних показників, застосовуваних в офіційній статистиці.

Загальна система показників оцінки рівня й якості життя населення України зображена на рис. 9.8.

Загалом систему показників можна згрупувати таким чином (рис. 9.9).

Рис. 9.9. Система кількісних і якісних показників рівня життя населення

Статистичне вивчення рівня життя населення постійно привертає увагу міжнародних організацій (ООН, національних урядів). Як гранично-критичні показники рівня життя у світовій практиці використовують:

— співвідношення доходів верхньої та нижньої децильних груп — 10:1;

— частку населення за межею бідності — 10 %;

— співвідношення мінімальної й середньої заробітної плати — 1: 3;

— рівень безробіття — 8—10 %;

— сумарний коефіцієнт плідності (для жінок дітородного віку) —2,14—2,15;

— умовний коефіцієнт депопуляції— 1;

— частку осіб у віці понад 65 років — 7 %. Вартісними узагальнюючими показниками рівня життя

населення є:

— валовий внутрішній продукт на душу населення;

— національний дохід на душу населення;

— індекс споживчих цін (табл. 9.2.),

Таблиця 9.2. Вартісні показники рівня життя населення у 2005—2007 рр.

До відносних показників оцінки рівня життя населення належать:

— співвідношення середньодушового сукупного доходу і раціонального споживчого бюджету;

— співвідношення середньодушового сукупного доходу і прожиткового мінімуму;

— частка умовно вільної частини сукупного доходу (те, що залишається після відшкодування податків і суми прожиткового мінімуму).

Зміна відносних показників рівня життя населення представлена у табл. 9.3.

Таблиця 9.3. Основні показники рівня життя населення України в 2005—2006 рр.

Закінчення табл. 9.3