Економіка розвитку - Царенко О.М. - Розділ 5. ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯАЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Глава 1. Розвиток банківської системи України

§ 1. Теоретичні основи банківської діяльності

Основою кредитної системи держави були і залишаються банки, які акумулюють значну частину грошових ресурсів. Діяльність банківських установ така різноманітна, що їх справжня суть здається не визначеною. Банки здійснюють різні види операцій. Вони не тільки організовують грошовий обіг на кредитні відносини, а й опосередковують фінансування народного господарства, страхові операції, купівлю-продаж цінних паперів, а в окремих випадках виконують посередницькі угоди та управління майном. Банківські структури беруть участь у реалізації народногосподарських програм, ведуть статистичну роботу, виступають як консультанти.

Банк, як і будь-яке підприємство, є самостійним господарюючим суб'єктом, має права юридичної особи, виробляє та реалізує продукцію, надає послуги, діє на принципах госпрозрахунку. Разом із тим він як підприємство має свою специфіку, його діяльність відрізняється від діяльності інших підприємств.

Насамперед, банки відрізняються від промислових, сільськогосподарських, будівельних та транспортних підприємств тим, що діють у сфері обміну. Банки дійсно "купують" ресурси, "продають" їх, функціонують у сфері перерозподілу, сприяють обміну товарами. Головним у суті банку є організація грошово-кредитного процесу та монетарна політика.

Діяльність банків також формується як діяльність специфічних підприємств, які можуть бути різноманітними. Серед критеріїв класифікації кредитних установ особливу роль відіграє ознака власності.

Державний банк, акціонерні та приватні банки і становили банківську систему Росії - України.

Банківська система - це та галузь діяльності, де найбільш динамічно і активно знаходять відображення всі позитивні і негативні явища, що відбуваються в економіці.

Технологія здійснення банківського обслуговування клієнтури така, що забезпечує повністю контроль за використанням коштів, які знаходяться в банківських установах, за здійсненням ними банківських операцій, веденням їх повного і своєчасного обліку, збереженням грошових коштів, інших цінностей, а також первинних документів бухгалтерського обліку.

Закон грошового обігу відображає взаємний зв'язок багатьох елементів, до яких належать: сума цін на товари та послуги, наявність грошової маси, швидкість обігу грошової маси, безготівкові розрахунки, приріст кредитів за відповідний період. Слід пам'ятати не тільки про об'єктивність їх взаємозв'язку, але й про те, що відносини між ними змінюються залежно від конкретних обставин та заходів грошової, кредитної та фінансової політики.

Прикладом цього може бути неправильна податкова політика та затвердження дефіциту бюджету у певних розмірах, який покривається за рахунок емісії, що призводить до поглиблення негативних явищ та зниження виробництва, а це пряме зменшення прибутків і надходжень у бюджет, що властиво фінансово-кредитним відносинам Росії - України XVIH-XIX століть. Відповідно до цього провадяться й банківські операції.

Банківські операції - операції банків по залученню коштів, наданню кредитів, розрахунковому обслуговуванню клієнтури і виконанню інших її доручень. Головним елементом є кредитні операції, що поділяються на пасивні і активні. За допомогою пасивних операцій банки формують свої ресурси, а за допомогою активних розміщують їх. За допомогою цих операцій обслуговується рух позикового капіталу. Частина банківських ресурсів утворюється з власних капіталів банків, які мобілізуються акціонерними банками шляхом випуску банківських акцій, але найбільш питому вагу в пасивних операціях має приймання вкладів або депозитів. У формі депозитів, що вносяться клієнтами на певні терміни або безстроково, банки мобілізують грошові капітали рантьє, вільні грошові капітали промислових і торгових підприємств і грошові заощадження всіх верств населення. Активні операції банків полягають головним чином у наданні короткострокових і довгострокових кредитів переважно великим підприємствам, у купівлі-продажу цінних паперів і іноземної валюти. Залежно від того, у які об'єкти вкладаються банківські ресурси, серед активних операцій розрізняються вексельні, підтоварні, фондові і валютні.

Вексельні операції" банків тісно пов'язані з комерційним кредитом. У всіх випадках, коли підприємець, що надав товари в кредит, не може сам сплатити векселем за куповані ним товари, виникає необхідність перетворення векселів у готівку, що й здійснюється за допомогою вексельних операцій: банк купує векселі до закінчення їх терміну або видає під них грошові позики. Операція по купівлі банком векселів називається обліком векселів. Позики під векселі відрізняються від їх обліку передусім тим, що тут векселі переходять від позичальника до банку тимчасово; після погашення позики векселі повертаються позичальнику. Крім того, при обліку векселів банк видає позичальнику грошову суму, позначену на векселі, за вирахуванням облікового відсотка; позики ж під заставу векселів банк надає звичайно в розмірі 60-80% суми вексельного зобов'язання. Позики під заставу векселів поділяються на термінові (із зазначенням терміну повернення) і безстрокові (або онкольні), які можуть бути витребувані банком у будь-який час. Як правило, позики під векселі надаються банками на короткий термін.

Економічне значення вексельних операцій полягає передусім у прискоренні обороту капіталу. Дострокове перетворення капіталу, втіленого у формі вексельних зобов'язань, у готівку, з використанням останніх для купівлі товарів, прискорює кругообіг капіталу і сприяє розширенню виробництва. З іншого боку, вексельні операції банків, як і кредит взагалі, можуть призвести до економічних криз. У періоди промислового піднесення в широких масштабах продають один одному товари в кредит, у зв'язку з чим виникає маса комерційних векселів і значно зростає обсяг вексельних операцій банків; це дозволяє різко збільшувати попит на товари, що сприяє подальшому розширенню виробництва.

Вексельні операції банків містять і операції з казначейськими векселями, випуск і облік яких використовуються для фінансування мілітаризації економіки, військових витрат і покриття бюджетного дефіциту.

Підтоварні операції являють собою позики, що надаються банками промисловим і торговим капіталістам під заставу товарів або товарних документів. Товари і після надання під них позик залишаються на складах і в обороті позичальників, а банки отримують від останніх як забезпечення позик підтоварні документи - дублікати варантів, залізничних накладних і коносаментів. Економічне значення цих операцій банків полягає в тому, що вони обслуговують перетворення товарного капіталу в грошовий ще до фактичної реалізації товарів, що прискорює оборот капіталу. Підтоварні позики надаються звичайно на 1-3 місяці в розмірі 50-70% вартості товарів, що служать забезпеченням позик, оскільки враховується можливість падіння цін і непогашення позик позичальниками. У періоди передкризової спекулятивної лихоманки, коли ціни на товари різко зростають, багато товаровиробників, враховуючи подальше зростання цін, затримують продаж своїх товарів і під товарні запаси, що нагромаджуються, отримують позики від банків. Ці позики дозволяють продовжувати закупівлю сировини, матеріалів і обладнання, що сприяє посиленню перевиробництва і назріванню економічної кризи.

Фондові операції - це операції з цінними паперами, що включають як надання позик банками під заставу цих паперів, так і купівлю їх банками за власний рахунок. Позики під цінні папери відіграють важливу роль у фінансуванні біржової діяльності. Банківські позики використовуються для купівлі акцій і облігацій на суми, які значно перевищують їх власні капітали, що сприяє підвищенню попиту на цінні папери і падінню їх курсів. Позики під цінні папери надаються звичайно лише в розмірі частини курсової вартості цих паперів з урахуванням можливості їх знецінення. При позиках під заставу цінних паперів останні передаються банкам як забезпечення і після погашення позик повертаються позичальникам.

Законодавство деяких країн дозволяє банкам пред'являти акції, депоновані у них у вигляді забезпечення позик, на загальних зборах акціонерів для участі в голосуванні, що надає можливість банкам отримувати додаткові голоси і посилювати свій вплив на промислові та інші акціонерні компанії. Купівля банками акцій промислових підприємств є однією з найважливіших форм укорінювання банків у промисловість і зрощення банківського капіталу з промисловим капіталом. Інвестуючи свої кошти в акції підприємств, банки стають їх співвласниками і у вигляді дивідендів частки прибутку промислових компаній. Об'єктом фондових операцій є також державні цінні папери, купівля яких як форма фінансування держави набула найбільшого розвитку, коли у зв'язку зі зростанням військових витрат держав і їх бюджетного дефіциту різко збільшується випуск державних позик.

Валютні операції, що полягають у купівлі і продажу валют різних країн, обслуговують міжнародну торгівлю і міжнародні розрахунки. При валютних обмеженнях право на ведення валютних операцій надається державою тільки певним банкам.

Термін "валютні операції" дещо ширший за своїм значенням, він визначає не тільки операції з іноземною валютою, але й всі операції, що мають валютний характер. Операції з валютними цінностями - це такі операції, у яких валюта і валютні цінності складають об'єкт відносин. Тим самим валютні цінності наче вплітаються в сам зміст питання. Валютна ж операція - це будь-яка операція, що має валютний характер. її об'єктом можуть бути, а можуть і не бути валютні цінності. Так, будь-яка господарська операція, у якій іноземна валюта використовується як засіб визначення обсягу господарської операції, має валютний характер, але це не завжди операція з валютними цінностями. До валютних операцій належать:

операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, здійснюваних між резидентами у валюті держави;

операції, пов'язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з переданням заборгованості і інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

1 • операції, пов'язані із ввезенням, переказом і пересилкою на територію держави і вивозом, переказом і пересилкою за її межі валютних цінностей.

Розрахунки в іноземній валюті, як і торгівля нею, тісно пов'язані з валютним курсом. Для валютних операцій використовуються валютні (обмінні) курси іноземних валют, виражені у валюті держави, курси валютних цінностей, виражені в іноземних валютах, а також у розрахункових (клірингових) одиницях. Ці курси встановлюються за результатами торгів валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку.

Крім тих активних операцій, при яких банківські ресурси вкладаються в певні цінності і мають відповідне забезпечення, існують операції по наданню кредитів клієнтам без будь-якого певного матеріального забезпечення, так звані бланкові кредити. Особливим видом є операції по контокоренту, коли через єдиний рахунок клієнта проводяться як пасивні операції (залучення депозитів), так і активні (надання кредитів). Це дозволяє банкам точно дізнаватися про стан справ у клієнтів і часто здійснювати контроль над ними.

Між пасивними і активними операціями існує тісний взаємозв'язок. З одного боку, пасивні операції є базою для розвитку активних операцій: за рахунок власного капіталу і залучених коштів банк може надавати кредити і здійснювати інвестиції. З іншого боку, активні операції впливають на банківські пасиви: шляхом відкриття поточних рахунків позичальникам і запису на них грошових сум без попереднього внеску їх клієнтами банки створюють так звані умовні вклади.

Крім кредитних операцій, банки здійснюють комісійні операції по виконанню платіжних і інших доручень клієнтів за певну винагороду.

Форма банківських операцій і їх зміст далеко не завжди збігаються. Так, в епоху імперіалізму навіть під формально короткостроковими кредитними операціями банків (вексельні операції, контокорентний кредит) часто приховується довгострокове кредитування промисловості, здійснюване шляхом пролонгування вексельних кредитів і тривалого незатребування банками позик по контокоренту. Під виглядом комісійних операції по розміщенню банками акцій і облігацій для промислових компаній фактично здійснюється укорінення банківських монополій у промисловість.

Банківські операції мають певні особливості в окремих видів банків. Емісійні банки мобілізують ресурси не тільки за рахунок власних капіталів і депозитів, але й за рахунок банкнотної емісії. У складі їх депозитів переважають кошти комерційних банків і держави. Облік векселів і надання позик здійснюються головним чином для комерційних банків і держави. В іпотечних банків у пасивних операціях головне місце посідає випуск заставних листів, а в активних переважають довгострокові позики під заставу землі і іншого нерухомого майна.

Підсумовуючи наведене, можна чітко визначити, що комерційні банки виконували і виконують такі види банківських операцій: залучення і розміщення грошових вкладів і кредитів; здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів і їх касове обслуговування; ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів; фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестиційних коштів; випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредитивів, акцій, облігацій, векселів та ін.); купівля, продаж і збереження платіжних документів, цінних паперів, а також операції з ними; видача запорук, гарантій і інших зобов'язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання в грошовій формі; придбання права вимоги з поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог і інкасації цих вимог (факторинг); придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг); купівля в організацій і громадян і продаж іноземної валюти готівкою і валюти, яка рахується на рахунках і вкладах; купівля і продаж за кордоном монетарних металів; залучення і розміщення дорогоцінних металів на рахунках і вкладах, а також інші операції з цими цінностями відповідно до міжнародної банківської практики; довірчі операції (залучення і розміщення коштів, управління цінними паперами та ін.) за дорученням клієнтів; надання консультативних послуг; при цьому розрахунки провадяться в основному у безготівковій формі.

Безготівкові розрахунки - розрахунки, здійснювані без участі готівки шляхом перерахування (переказу) грошових коштів з рахунку платника в банку на рахунок їх одержувача або ж шляхом заліку взаємних вимог. На відміну від платежів готівкою, коли гроші безпосередньо передаються платником їх одержувачу, проводяться переважно за допомогою різних банківських операцій (кредитних і розрахункових), що заміняють готівку в обороті.

Об'єктивною основою розвитку розрахунків є збільшення товарного обігу і нестача для його обслуговування металевих грошей унаслідок відставання видобутку благородних металів від зростання загального обсягу виробництва і товарообігу. До широкого їх застосування спонукала велика їх зручність порівняно з платежами готівкою. Розрахунки здійснюються за допомогою векселів і чеків, що заміняють готівку, безготівкових перерахувань по поточних рахунках клієнтів у банках, за допомогою системи кореспондентських рахунків між різними банками, а також заліків взаємних вимог через розрахункові палати. Економічне значення полягає в тому, що вони сприяють прискоренню обороту капіталу, скороченню витрат обігу і, зрештою, розширенню виробництва і збільшенню прибутку. При проведенні розрахунків банки стягують зі своїх клієнтів спеціальну винагороду (комісію) або ж домовляються про безплатне проведення зберігання клієнтами на їх рахунках великих грошових ресурсів, які використовуються банками для надання позик.

Документи, які застосовуються в сучасній практиці розрахунків, можна згрупувати в розрахункові, платіжні та комерційні. Розрахунковими звичайно називають складені за встановленою формою документи, які подають у банки юридичні і фізичні особи з дорученням (або з вимогою) перерахувати з їх рахунків (або зарахувати на їх рахунки) певну суму грошей. Такими документами є платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, чек, акредитивна заява, платіжна вимога. До розрахункових можна віднести і такі документи, як поштові перекази, меморіальний ордер, авізо та ін.

Платіжними називають складені за встановленою формою і такі, що передаються однією особою іншій, документи із зобов'язанням (або з наказом третій особі) сплатити певну суму грошей пред'явнику документа. Типовим платіжним документом є вексель. Комерційними прийнято називати документи, в яких дається характеристика відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг і які супроводять їх переміщення від постачальника до платника. До комерційних належать також рахунки-фактури, їх реєстри, товарно-транспортні документи, сертифікати якості, страхові поліси та ін. Тут є поле діяльності, тому що на підставі комерційних документів визначається сума і правомірність платежів (товарність і нетоварність операцій), що здійснюються за допомогою розрахункових або платіжних документів.

Платіжне доручення подається клієнтом у банк, що його обслуговує, на бланку певної форми для перерахування зазначеної суми зі свого рахунку. Банк приймає до виконання платіжні доручення тільки в тій сумі, яка є на рахунку клієнта. Доручення на перерахування коштів у дохід бюджету і інших фондів приймаються незалежно від наявності коштів на рахунку. У разі відсутності коштів на рахунку це доручення вміщується в картотеку.

Платіжна вимога являє собою документ, який складається з двох частин. Верхня частина - це вимога постачальника безпосередньо до одержувача сплатити вартість отриманої згідно з договором продукції або наданими послугами. Нижня частина - це вимога платника до свого банку про перерахування з його рахунку суми, яка проставлена в рядку "Сума до оплати" цифрами і прописом. Платіжна вимога заповнюється постачальником і надсилається безпосередньо покупцю. Платіжна вимога приймається банком до оплати в сумі, яка може бути оплачена у разі наявності коштів на рахунку платника або за рахунок кредиту.

У випадку відмови від оплати платіжної вимоги мотиви відмови платник повідомляє безпосередньо постачальнику в порядку і терміни, передбачені в договорі. У договорі може бути зазначена відповідальність платника за невчасне подання платіжної вимоги в банк для оплати.