Економіка розвитку - Царенко О.М. - § 4. Основні напрями грошово-кредитних відносин

Кредитні відносини, які в умовах централізованої системи управління формувались як вольові позаекономічні методи впливу держави на грошовий обіг і кредит, не лише не поліпшували економічного становища країни, а сприяли посиленню економічної кризи. Адже кредити видавалися без відповідних розрахунків щодо майбутнього збільшення випуску продукції, це призводило до зростання грошового обігу, розвитку інфляції і знецінення грошей. Цьому сприяв і затратний механізм управління виробництвом - незавершене будівництво і збільшення кількості довгобудів, у яких заморожувалися багатомільярдні суми у вигляді оплаченого, але не встановленого устаткування. Випуск неякісних товарів, безгосподарність, марнотратство, понаднормативні запаси товароматеріальних цінностей тощо - усе це спричинило відрив кредитних ресурсів, грошових засобів від руху матеріальних цінностей, перенасичення народного господарства платіжними засобами і величезний дефіцит бюджету.

Таким чином, кредит безпосередньо впливає па рух грошей, а потім сам підпадає під його дію. Сталість і ефективність функціонування кредиту визначаються станом грошового обігу, а це потребує постійного їх регулювання. Послаблення дії кредитів на економіку відбулося внаслідок неузгодженості дій щодо використання кредиту. Питання чіткого законодавчого регламентування кредитного механізму потребують постійного вирішення, адже в нас уже вироблена чітка стратегія відносно проведення єдиної грошово-кредитної політики, оскільки кредит, незважаючи на постійне використання, розглядався завжди як щось допоміжне.

У перехідний період до ринкової економіки кредитні методи регулювання повинні застосовуватися для розв'язання найскладніших завдань, бути чинниками швидкого розвитку ринкових відносин і підтримання рівноваги в економіці та п регулятором. У цьому полягає причина спаду виробництва, росту інфляції та поглиблення кризи.

Отже, у перехідний період через кредит, тобто через кредитну систему, повинні поєднуватись усі важелі й механізми державного управління: планове керівництво державним сектором економіки, державне регулювання і прогнозування нових тенденцій ринкової економіки.

Кожна ланка кредитної системи має посісти своє місце у регулюванні ринкових відносин. Значення держави в цьому процесі не обмежується впливом на них через сферу кредитних відносин, воно проявляється і в законодавчому регламентуванні кредитних відносин у межах тих чи інших форм власності. Досвід переконує в тому, що вкрай необхідне чітке управління грошовим обігом і кредитом, проведення збалансованої податкової політики поступової перебудови формування бюджету з урахуванням приватизації державного майна. При цьому кошти від приватизації мають бути спрямовані на інвестування виробництва товарів народного споживання.

Розпад Союзу й утворення самостійних держав поставив на порядок денний питання про вироблення кредитного механізму зовнішньоекономічних зв'язків між державами. Це потребувало законодавчого закріплення правил зовнішньої торгівлі, ціноутворення, валютних платежів, валютного регулювання, платіжного балансу тощо. Оперативне вирішення цих питань було важливим ще й тому, що Україна є повноправним членом Міжнародного валютного фонду (МВФ) та інших міжнародних організацій.

Зазначимо, що вироблений роками кредитний механізм зовнішньоекономічних зв'язків базувався в основному на взаємовідносинах з Радою економічної взаємодопомоги. Торговельні угоди з нею укладалися в перевідних карбованцях, часто були збитковими для економіки держави і пасивними. Тому незалежна Україна почала розбудову кредитної системи.

Кожна самостійна незалежна держава повинна мати свій центральний банк. Відповідно до законодавства того періоду банківська система України є дворівневою і складається з Національного банку (перший рівень) та комерційних банків різних видів (другий рівень).

Основні функції, визначені для Національного банку Законом, такі: Національний банк є центральним банком держави, її" емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Національному банку належить монопольне право на випуск грошей в обіг, а також випуск грошових знаків.

Для управління грошово-кредитним ринком Законом передбачались такі функції: встановлювати рівень резервних вимог для комерційних банків; надавати комерційним банкам кредити на строк за домовленістю; купувати та продавати цінні папери, що випускаються державою; надавати кредити банкам під заставу векселів та цінних паперів; купувати й продавати іноземну валюту і платіжні документи в іноземній валюті; випускати в обіг та регулювати кількість грошей, що перебувають в обігу; встановлювати процентні ставки за кредитами, що надаються комерційним банкам.

Виконуючи ці функції, Національний банк України і розпочав роботу з управління грошово-кредитним ринком. Слід мати на увазі, що в цей період Україна продовжувала перебувати в "рублевій" зоні, тому російський рубль використовувався як грошова одиниця.

Національний банк України пройшов кілька етапів регулювання грошово-кредитного ринку, поступово використовуючи функції через відповідні монетарні інструменти. Слід підкреслити, що використання їх пройшло через еволюцію застосування кожного з монетарних інструментів протягом 1992-2000 pp.

У першу чергу це були й обов'язкові резервні вимоги, встановлені для комерційних банків. Обов'язкові резервні вимоги - один із монетарних інструментів, який використовується центральними банками для регулювання грошової маси в обігу через вплив та дію грошового мультиплікатора, тобто здатність грошей через кредитну активність створювати нові гроші. Вплив цього монетарного інструменту на ефективність регулювання грошового обігу залежить від загальної економічної ситуації в державі, наявності інших монетарних інструментів, які можуть впливати на регулюючі процеси грошово-кредитного ринку.

У країнах зі стабільною економікою, що характеризується високим ступенем розвитку ринкових відносин, наявністю повного арсеналу фінансових інструментів, резервні вимоги для комерційних банків як монетарний інструмент управління грошово-кредитним ринком відіграють незначну роль.

В Україні, де немає реальних ринкових перетворень, відповідних фінансових інструментів, але є проблеми структурного та фіскального значення, обов'язкові резерви в період 1997-1998 pp. були домінуючими серед інструментів монетарної політики, за допомогою яких можна здійснювати оперативно ефективне управління грошово-кредитним ринком.

У період функціонування грошово-кредитного ринку в зоні використання рубля та відповідної підпорядкованості Держбанку СРСР з метою подальшого розвитку економічних методів управління кредитною системою (кредитними ресурсами) та розвитком мережі комерційних банків, починаючи з 01.07.1989 р. за вказівками Держбанку СРСР створюється Фонд регулювання кредитних ресурсів банківської системи (обов'язкові резерви) з перерахуванням установленого відсотка від залучених комерційними банками коштів за визначеними пасивними рахунками (розрахункові, бюджетні, за вкладами фізичних осіб тощо) на окремий балансовий рахунок станом на 1 число кожного звітного місяця.

Облік перерахованих у цей фонд коштів здійснювався за окремим рахунком банків за період з 01.07.1989 по 01.03.1994 року.

Норма резервування (депонування) банками залучених коштів на окремому рахунку встановлювалась відповідними вказівками Держбанку СРСР, а з травня 1991 р. Національного банку України і становила: у період 01.07.1989 р. - 5% (регулювання резервів на 1 число місяця), з 01.08.1990 р.

- 10%, а далі маємо значне зростання норми резервування більш ніж у два рази, тобто з 01.02.1993 р. - 25%. Ця ж норма залишається і в період з 01.05.1993 р. - 25°/" (середня норма) - встановлені диференційовані норми залежно від джерел залучених коштів.

Регулювання зазначеного фонду починаючи з 01.05.1993 р. здійснювалось (станом на 1 та 16 число місяця) у централізованому порядку в Національному банку в цілому по великих банках (Промбудбанк, Соцбанк, Агропромбанк, Ексімбанк, Ощадний банк), а щодо інших комерційних банків - регіональними управліннями Національного банку за місцем їх знаходження.

Резервування коштів комерційними банками на окремому рахунку в Національному банку через нерозуміння призначення обов'язкових резервів призводило до постійних намагань з боку окремих урядових структур та комерційних банків спрямовувати акумульовані кошти на кредитування загальнодержавних програм.

З метою більш ефективного управління грошовою масою в обігу та використання комерційними банками кредитних ресурсів протягом робочого дня в умовах функціонування універсальної платіжної системи з 1 березня 1994 р. введено новий порядок формування обов'язкових резервів із встановленням норми резервування в розмірі 15% від залучених банками коштів з утриманням їх на коррахунку в Національному банку України. За коштами, залученими банками в іноземній валюті, було встановлено норму резервування: з січня 1995 р. - 2%; з листопада 1996 р. - 5% ; з грудня 1996 р.

- 7% ; з 01.01.1997 р. - 9%.

Починаючи з листопада 1996 р. було дозволено комерційним банкам, за їхнім бажанням формувати обов'язкові резерви в іноземній валюті на окремому рахунку Національного банку України в банку Mees Pierson Amsterdam. В Ощадному банку України було введено порядок формування обов'язкових резервів з 01.06.1995 р. в розмірі 7,5% від суми залучених коштів населення на строкові вклади та вклади "до запитання".

Починаючи з 01.04.1997 р. встановлено єдину для всієї банківської системи норму формування обов'язкових резервів від суми залучених коштів як у національній, так і в іноземній валюті на коррахунку в Національному банку України в розмірі: 11% - з 01.04.1997 p.; 15% - з 01.12.1997 p.; 16,5% - з 01.09.1998 p.; 15% - з 01.01.1999 p.; 17% - з третьої декади лютого 1999 p., але вже з грудня 2001 р. обов'язкові резерви почали формуватись залежно від видів залучених коштів.

У цей період Правлінням приймались окремі рішення про:

внесення до джерел покриття обов'язкових резервів або вилучення з них у визначених Правлінням розмірах залишків готівки у касах банків та коштів, розміщених банками в ОВДП;

зміну періодів регулювання обов'язкових резервів: декада, 15 днів, місяць, щоденно (вересень - жовтень 1998 p.).

Національним банком через систему формування обов'язкових резервів проводилась і політика впровадження в практичну діяльність фінансових інструментів. Так, у 1996 р., в період відповідної економічної стабільності, з метою сприяння залученню комерційних банків до фондового ринку державних цінних паперів дозволялось у покриття обов'язкових резервів зараховувати придбані державні цінні папери.

У період фінансової кризи, яка виникала періодично в 1997,1998,1999 pp., Національний банк через посилення вимог до комерційних банків щодо забезпечення формування обов'язкових резервів, збільшення норми резервування, вилучення з покриття обов'язкових резервів активів (вкладень у державні цінні папери та готівки), зменшення періоду резервування забезпечував відносно стабільну основу для функціонування грошово-кредитного ринку, зменшення тиску на національну валюту, стабільне функціонування банківської системи.

Так, з метою послаблення негативних впливів на грошово-кредитний ринок внаслідок кризи в Росії (серпень 1998 р.) Національний банк України ввів щоденний контроль за формуванням комерційними банками обов'язкових резервів, підвищивши норму їх із 15% до 16,5%. Це надало можливість досягти керованості грошово-кредитного ринку та зберегти банківську систему. За період з 03.09.1998 по 01.08.1999 рік значно зменшилась кількість комерційних банків, що не забезпечували формування обов'язкових резервів та суму недорезервування.

При здійсненні контролю за формуванням комерційними банками обов'язкових резервів перед Національним банком виникла проблема застосування штрафних санкцій. Штраф за недорезервування коштів можна було стягнути за рішенням арбітражного суду з виконанням затяжних процедур оформлення. У зв'язку з прийняттям Закону України "Про Національний банк України" відповідно до статті 25 було розроблено Положення про нормативи обов'язкового резервування коштів банківською системою за принципово новими методами.

Основу принципів цього положення становлять обов'язкові резерви як один з основних монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк здійснює регулювання грошово-кредитного ринку та грошової маси в обігу. Для всіх комерційних банків передбачено встановлення єдиного нормативу формування обов'язкових резервів від суми залучених коштів як у національній, так і в іноземній валюті.

Формування обов'язкових резервів здійснюється в процентному відношенні до зобов'язань у цілому за консолідованим балансом комерційного банку - юридичної особи та іншої фінансової установи, у т.ч. їхніх філій, і відповідна сума коштів обов'язкових резервів має бути на кореспондентському рахунку комерційного банку за певний період регулювання.

Покриття сум обов'язкових резервів будь-якими видами активів комерційного банку не допускається. Норма резервування та період, протягом якого здійснюється контроль за формуванням обов'язкових резервів, визначається окремими рішеннями Правління, з урахуванням стану виконання грошової політики чи ситуації на грошово-кредитному ринку. Формування обов'язкових резервів здійснюється лише в національній валюті на кореспондентському рахунку комерційного банку в Національному банку України. Формування обов'язкових резервів з використанням кореспондентського рахунку та визначення обсягу формування обов'язкових резервів за формулою середньоарифметичної дає можливість комерційним банкам більш ефективно управляти кредитними ресурсами. Для підтримання на певному рівні грошової маси в обігу Національний банк України використовує обов'язкові резерви для комерційних банків через дію грошового мультиплікатора. На підставі цього і встановлено, що недотримання комерційним банком норм обов'язкового резервування є нічим іншим, як використанням коштів Національного банку, тобто здійсненням комерційним банком несанкціонованої кредитної емісії. За кожний випадок здійснення несанкціонованої кредитної емісії, тобто використання коштів Національного банку, комерційний банк сплачує Національному банку плату в розмірі облікової чи ломбардної ставки, залежно від причин недорезервування. Сплата відсотків за використання коштів обов'язкових резервів (опосередкованої кредитної емісії НБУ) відповідно до Закону України "Про оподаткування підприємств" відносилась до складу валових витрат комерційного банку.

Використання комерційним банком обов'язкових резервів як кредитної емісії Національного банку зі сплатою процентів за кредит НБУ дозволялось комерційним банкам не більше трьох разів на півріччя. У разі несплати, невчасної сплати процентів у розмірі, визначеному Національним банком України, за користування коштами обов'язкових резервів або порушення вимог щодо можливого використання обов'язкових резервів до комерційного банку застосовуються засоби впливу, передбачені статтею 62 Закону України "Про Національний банк України", у т.ч. і стягнення штрафу, який відноситься безпосередньо на прибуток банку. Проценти за залишками коштів обов'язкових резервів, що перебували на кореспондентське му рахунку комерційного банку, у Національному банку не нараховувались.

У період становлення Національного банку його взаємовідносини з комерційними банками будувались за дуже спрощеною схемою через укладення кредитних угод з надання кредитів комерційним банкам. Першу кредитну емісію Національним банком було здійснено 31 березня 1992 р. відповідно до п. З Постанови Верховної Ради України від 05.03.1992 p. № 2165-ХІ: "Прийняти пропозицію Національного банку про надання банкам емісійних кредитів терміном до 1 листопада ц. р. в сумі 20 млрд. карбованців для проведення міжбанківського заліку. Кредит на завершення заліку було видано 31.03.1992 р. комерційним банкам 10 областей на загальну суму 14,5 млрд. крб. за сплату 13% річних строком до 1 листопада 1992 року", У цей же період (1992 р.) було започатковано і надання кредиту Національним банком Міністерству фінансів на фінансування видатків, що не покриваються доходами.

Постановою Верховної Ради України від 09.04.1992 р. .№ 2259-ХІІ було передбачено:

Надання дозволу Національному банку України на кредитну емісію в загальній сумі 100 млрд. крб., з них 50 млрд. крб. на фінансування видатків бюджету, що не покриваються доходами.

Кабінету Міністрів України повернути наданий кредит на фінансування видатків бюджету, що не покриваються доходами, не пізніше І кварталу 1993 р.

Як показала практика, кредит не було погашено вчасно, а заборгованість уряду перед Національним банком з року в рік зростала. Верховна Рада України своїми Постановами від 14.05.1992 р. та від 15.05.1992 р. № 2335-ХІІ і № 2349-ХІІ прийняла рішення:

Дати дозвіл Національному банку України на кредитну емісію в сумі 15 млрд. крб., які спрямувати через комерційні банки на поповнення власних оборотних коштів організаціям будівельного комплексу.

Зобов'язати підприємства та організації будівельного комплексу після проведення індексації основних фондів і оборотних коштів забезпечити повернення наданого кредиту, але не пізніше IV кварталу 1992 року.

Національному банку України забезпечити надання вказаного кредиту під 14% річних.

Надати Національному банку 260 млрд. крб. кредиту для тимчасового поповнення оборотних коштів державних підприємств та організацій під 15 відсотків річних з наступним віднесенням на внутрішній державний борг.

Постановою Верховної Ради України від 02.07.1992 p. № 2396-ХІІ передбачено: "Для забезпечення індексації нормативів оборотних коштів в чотири рази дозволити Національному банку України додатково надати тимчасовий кредит у сумі 92 млрд. крб. з наступним віднесенням на внутрішній державний борг".

Усього протягом 1992 р. Національний банк України здійснив кредитну емісію на суму 1 трлн. крб., із яких було погашено 430 млрд. крб. Залишок погашеної заборгованості складав на 01.01.1993 р. 570 млрд. карбованців.

7 листопада 1992 р. було видано Указ Президента України "Про реформу грошової системи України". Відповідно до цього Указу Кабінет Міністрів України і Національний банк України прийняли Постанову від 8 листопада 1992 р. № 610-2 "Про реформу грошової системи України". Пунктом 2 Указу Президента передбачалось, що з 16 листопада 1992 р. єдиним законним способом платежу на території України стає український карбованець, представником якого в готівковому обігу виступає купон Національного банку України.

Постанова з цього питання передбачала:

Установити, що грошові знаки (банкноти та казначейські білети і монети) в рублях використовуються в Україні як засіб платежу в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 28 грудня 1991 р. № 378 "Про заходи у зв'язку з введенням в обіг купонів багаторазового використання" (ЗП України, 1992 p., № 1, ст. 1), лише до 23-ї години 12 листопада 1992 р.

Після 23-ї години 12 листопада 1992 р. усі платежі в Україні проводяться лише в українських карбованцях (у готівковому обігу - у купонах Національного банку України та монетою в копійках), за винятком випадків, коли дозволяється використання вільно конвертованої валюти.

Установи банків, розташовані на території України, їхні філії та обмінні пункти протягом 13-15 листопада 1992 р, приймають від юридичних і фізичних осіб рублеву готівку для її обміну на купонну або зарахування на вклади та рахунки в українських карбованцях у співвідношенні один до одного без обмежень сум коштів.

Усі господарюючі суб'єкти, установи й організації, розташовані на території України, зобов'язуються протягом 13-15 листопада 1992 р. скласти акти та здати до кас установ банків усю наявну рублеву готівку з пред'явленням першого примірника акта про інвентаризацію каси станом на 15 листопада 1992 р.

Невиконання вимог цього пункту тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Ощадний банк України та інші комерційні банки не пізніше 20 листопада 1992 р. подають установам Національного банку України звіт про суму прийнятої до обміну та зарахування на рахунки рублевої готівки, а також загальну суму вилученої з обігу рублевої готівки за станом на 15 листопада 1992 р.

Установи банків, розташовані на території України, зобов'язані здійснити протягом 13-15 листопада 1992 р. переоцінку залишків на рахунках усіх юридичних і фізичних осіб з рублевого обчислення на українські карбованці у співвідношенні один до одного без обмежень сум залишків.

У такому ж співвідношенні переоцінюються залишки заборгованості, інші активи та пасиви банків.

Облік, звітність і баланси всіх господарюючих суб'єктів, установ і організацій, розташованих на території України, починаючи з 16 листопада 1992 р. проводяться тільки в українських карбованцях. Указані суб'єкти, установи й організації зобов'язані скласти баланс станом на 16 листопада 1992 року. Дебіторсько-кредиторська заборгованість і кошториси, що обліковувалися на балансах станом на 16 листопада 1992 p., переоцінюються з рублевого обчислення на українські карбованці у співвідношенні один до одного.

Відхилення суми дебіторсько-кредиторської заборгованості від реально одержаних коштів чи проведених платежів після 16 листопада 1992 р. відноситься на результати фінансової діяльності (прибутки чи збитки).

Виконання укладених господарських, торговельних, фінансово-кредитних та інших угод у межах України, розрахунки за якими передбачено в рублях, здійснюються в українських карбованцях, а погашення цінних паперів та виплати процентів (дивідендів) за ними - у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України і Національним банком України.

Установити, що починаючи з 16 листопада 1992 р. грошові перекази та платежі за межі України проводяться в режимі валютних розрахунків через кореспондентські рахунки Національного банку України та комерційних банків.

Установити, що починаючи з 16 листопада 1992 р. рублева виручка, що надходитиме на адресу юридичних і фізичних осіб України (як резидентів, так і нерезидентів), підлягає обов'язковому продажу установам банків, які розташовані на території України. Національний банк України купує валюту за курсом покупця, що встановлюється ним на підставі попиту та пропозиції рублів. Комерційні банки мають право встановити власні курси покупця з відхиленням від курсу покупця Національного банку України в межах не більш як 2,5 процента.

Починаючи з 16 листопада 1992 р. здійснювати продаж рублів юридичним і фізичним особам установами банків, розташованими на території України, за курсом продавця, що визначається Національним банком України та встановлюється комерційними банками згідно з порядком, передбаченим пунктом 9 цієї постанови.

Національний банк України зобов'язується забезпечити купівлю та продаж рублів комерційним банкам відповідно до встановленого ним курсу.

Установити, що взаємний обмін купонної та рублевої готівки проводиться лише через установи банків та обмінні пункти, які мають ліцензію Національного банку України у визначеному ним порядку.

Міністерству внутрішніх справ у тижневий строк здійснити заходи щодо виконання порядку грошових розрахунків, установленого Указом Президента України від 7 листопада 1992 року "Про реформу грошової системи України", та забезпечити контроль за дотриманням правил торгівлі рублевого готівкою.

У зв'язку з відокремленням національної грошової системи від російського рубля було розроблено перший регламент нормативного забезпечення взаємовідносин Національного банку з комерційними банками "Про надання централізованих кредитів під цільові виробничі програми".

З метою реалізації Основ економічної політики України для фінансової підтримки цільових програм, заходів, спрямованих на модернізацію виробництва, впровадження передових технологій, збільшення виробництва товарів народного споживання та соціальний захист населення, Національний банк України створює Фонд довгострокового кредитування.

У цей час у рахунок цього фонду Національний банк України на договірних засадах надає комерційним банкам кредити під цільові програми виробничого характеру.

Також передбачалось, що комерційні банки спрямовують централізовані кредити на будівництво, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння, а також на поточні заходи підприємств із подовженим циклом виробництва.

Для отримання довгострокового цільового кредиту комерційний банк подавав заявку обласному управлінню Національного банку України із зазначенням якісних показників, які характеризують економічну та соціальну доцільність передбачених проектів. Обласне управління Національного банку аналізує доцільність надання кредиту комерційному банку на запропонований захід і подає свої пропозиції щодо доцільності кредитування та висновок про економічні можливості комерційного банку кредитувати цей захід надсилає управлінню кредитного регулювання Національного банку України. Комерційні банки Промінвестбанк, АКБ "Україна", Укрсоцбанк ці матеріали надсилають Національному банку України централізовано.

Доцільність надання таких кредитів комерційним банкам оцінювалася Кредитним комітетом Національного банку за поданням Управління кредитного регулювання.

Кредити надавалися на строк від 2 до 5 років. Розмір плати за кредит під цільові виробничі потреби визначався в кожному конкретному випадку Кредитним комітетом Національного банку України під час розгляду питання про надання централізованих ресурсів, при цьому Національний банк України визначав розмір маржі за кредитами під цільові виробничі програми.

Комерційні банки повинні були надавати кредити тільки на заходи, передбачені угодою з Національним банком України. При виявленні фактів нецільового використання комерційними банками таких кредитів вони підлягали безперечному стягненню пені в розмірі 0,3% за кожний день нецільового використання.

У цей період здійснювався процес конверсії виробництва, який вимагав кредитної підтримки. Для відповідного оформлення взаємовідносин між

Національним банком та комерційними банками з отримання кредиту під конверсійні програми було розроблено і з 15.09.1992 року запроваджено в практичну діяльність "Тимчасовий порядок довгострокового рефінансування Національним банком України комерційних банків", яким, зокрема, було передбачено:

• Національний банк України рефінансує довгостроковий кредит комерційним банкам для надання ними позичок підприємствам та організаціям на реалізацію цільових програм, пов'язаних з конверсією та модернізацією виробництва, впровадженням передових технологій, збільшенням виробництва товарів народного споживання та ін.;

для отримання довгострокового кредиту під цільову виробничу програму підприємство подає комерційному банку за місцем знаходження розрахункового рахунку або іншому банку заявку із зазначенням якісних показників, які характеризують економічну та соціальну доцільність передбачених проектів;

комерційні банки проводять всебічну експертизу запропонованої програми на предмет її ефективності і при необхідності одержання централізованих кредитних ресурсів подають заявку обласному управлінню Національного банку;

Кримське республіканське та обласні управління Національного банку України аналізують пропозиції комерційного банку і свої висновки відносно кредитування цільових виробничих програм та економічних можливостей комерційного банку направляють в управління кредитного регулювання Національного банку України.

Промінвестбанк та Укрсоцбанк, розглянувши пропозиції своїх установ щодо кредитування пільгових програм і заявки на одержання централізованих кредитів, направляють їх безпосередньо в Національний банк України;

доцільність надання таких кредитів комерційним банкам розглядається кредитним комітетом Національного байку і затверджується рішенням Правління Національного банку України;

кредити під цільові виробничі програми надаються на строк, який забезпечує реалізацію кредитованого заходу за планом.

Розмір плати за кредит визначається рішенням Правління за поданням Кредитного комітету в кожному конкретному випадку і обумовлюється в договорі між Національним банком України та комерційним банком, що може отримати комерційний банк за кредитами, які надаються за рахунок централізованих кредитних ресурсів;

• з метою оперативного, цільового й ефективного використання комерційними банками централізованих ресурсів для кредитування виробничих програм Національний банк України відкриває комерційним банкам кредитну лінію;

кредити, надані Національним банком комерційним банкам для кредитування цільових виробничих програм, числяться на балансовому рахунку № 821 "Довгострокові кредити, одержані від Національного банку для кредитування цільових виробничих програм";

комерційний банк надає позичальнику кредит у межах перерахованих Національним банком коштів виключно на потреби, передбачені його кредитною заявкою під цільову виробничу програму, шляхом оплати розрахунково-грошових документів, що підтверджують витрати на кредитований захід, безпосередньо з позичкового рахунку № 769 "Довгострокові кредити під цільові програми, які рефінансуються Національним банком", який відкривається в комерційному банку для конкретного позичальника;

довгостроковий кредит під цільові програми надається за умов одержання від позичальника відповідних документів про заставу майна;

для вчасного надання Національним банком України комерційному банку кредиту в межах відкритої кредитної лінії комерційний банк завчасно повідомляє позичальника про необхідну суму для оплати розрахункових документів на кредитований об'єкт;

заборгованість за цільовим кредитом після оформлення відповідним документом завершення кредитованого заходу в 10-денний строк оформляється строковими зобов'язаннями на конкретні строки погашення;

проценти за користування кредитом нараховуються на загальних підставах;

Національний банк України та його регіональні управління систематично здійснюють контроль за цільовим використанням комерційними банками та позичальниками централізованих кредитів, наданих під цільові виробничі програми;

при виявленні фактів нецільового використання централізованих кредитів сума кредитів, які використовувались на цілі, не передбачені виробничою програмою, прийнятою для кредитування, підлягає стягненню з комерційного банку зі сплатою 5% штрафу від суми нецільового використання кредиту.

Кредитування комерційних банків за договірною схемою через розгляд на Кредитному комітеті за окремими рішеннями Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України тривало до 1994 року.

З метою створення однакових для всіх комерційних банків умов доступу до отримання кредитів Національного банку України та впровадження в практичну діяльність Національним банком випуску в обіг платіжних засобів через комерційні банки відповідно до Указу Президента України від 26.07.1993 р. № 278/3 частковий випуск в обіг платіжних засобів Національним банком з 20.05.1994 р. за рішенням Правління № 97 Національний банк України розпочав проводити закриті кредитні аукціони, загальне положення про проведення яких передбачало:

Створення комітету з проведення кредитних аукціонів.

Єдиним продавцем кредитів на кредитних аукціонах виступає Національний банк України. Валютою кредитних аукціонів є українська національна валюта, яка функціонує в період проведення кредитного аукціону.

До участі в кредитних аукціонах допускаються комерційні банки, що одержали ліцензію на здійснення банківської діяльності на території України, занесені до республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. Комерційні банки, які бажають брати участь у кредитних аукціонах, зобов'язані виконувати встановлені економічні нормативи, передбачені положенням про економічні нормативи регулювання діяльності комерційних банків, дотримуватись формування обов'язкових резервів, своєчасно повертати Національному банку раніше отримані кредити, філії комерційних банків до участі в кредитних аукціонах не допускаються. Не допускаються до участі в кредитних аукціонах комерційні банки, діяльність яких тривала менше одного року від дати реєстрації.

Поняття "закритий кредитний аукціон" означає, що до часу його проведення сума кредитів, яка пропонувалась від НБУ для продажу, та їх вартість були закритими для комерційних банків. Кожен із комерційних банків, який бажав взяти участь у кредитному аукціоні, самостійно вказував суму кредиту, яку бажав одержати, та свою ціну на нього.

Заявки на кредитних аукціонах задовольняються, виходячи із найвищого розміру запропонованої плати, та в межах оголошеної до продажу суми кредиту. Заявки комерційних банків з однаковою ціною задовольняються пропорційно до заявленої суми.

За період із 1994 по 1997 рік проведено 54 аукціони, через які розміщено 1664,6 млн. грн.

Відповідно до п. 2 Указу Президента України від 09.03.1995 р. № 194/ 95 "Про порядок надання в 1995 році державної кредитної підтримки підприємствам" Національному банку України було рекомендовано спрямувати в 1995 році до 20 відсотків первинної кредитної емісії, визначеної Верховною Радою України, на кредитування комерційних банків через кредитні аукціони для подальшого кредитування ними підприємств для проведення останніми заходів, пов'язаних із здійсненням програми санації та структурної перебудови підприємства, для нарощування обсягів випуску та реалізації продукції.

Перелік підприємств та розгляд їхніх програм на предмет доцільності кредитування визначався Міністерством економіки України.

Усього було надано таких кредитів на суму 180 млн. грн., із них за рахунок кредитів Національного банку 110 млн. грн. Кредит надавався строком на 1 рік і оформлявся через кредитні аукціони за плату на рівні облікової ставки. Більшість кредитів через брак реальних заходів із здійснення структурних змін на підприємствах своєчасно не були повернені й пролонгувались.

У зв'язку із введенням в дію більш цивілізованих та ефективних інструментів рефінансування комерційних банків із 1998 р. кредитні аукціони практично не проводились.

У зв'язку з розбудовою фондового ринку державних цінних паперів (1995 р.) з'явилась можливість застосовувати цей фінансовий інструмент при рефінансуванні комерційних банків.

Із 1997 року рефінансування комерційних банків активно здійснюється за допомогою операцій прямого РЕПО, суть яких полягає в тому, що Національний банк купує ОВДП у комерційного банку на певний період при умові, що комерційний банк у визначений строк викупить цінні папери. Різниця між ціною, за якою Національний банк купує цінні папери, і ціною, за якою продає їх комерційному банку, є платою комерційного банку за користування коштами Національного банку.

Операції РЕПО, крім функції рефінансування комерційних банків, виконують і функцію управління грошово-кредитним ринком; це операції зворотного РЕПО, коли Національний банк продає комерційним банкам із свого портфеля державні цінні папери із зобов'язанням викупити їх у комерційного банку через відповідний період.

Облік, переміщення та зберігання державних цінних паперів, які є предметом договору операції РЕПО, здійснюється депозитарієм державних цінних паперів у Національному банку.

З вересня 1995 року із започаткуванням функціонування фондового ринку державних цінних паперів з метою стимулювання подальшого його розвитку, підтримки необхідної ліквідності комерційного банку Національний банк запровадив порядок рефінансування комерційних банків під забезпечення державних цінних паперів (ломбардний кредит).

Передбачалось, що в забезпечення кредиту Національного банку надают