Історія грошей і банківництва - Скоморович І.Г. - 12.1. Економічні та політичні передумови виникнення українських банківських установ у Західній Україні

В останній третині XIX - на початку XX ст. українські землі були під владою інших держав. Але, попри тягар чужоземного панування, економічний розвиток Західної України, зокрема Галичини, тривав у всіх галузях і сферах господарської діяльності.

Галичина, яка була центром Східної Європи, а Львів - найбільшим містом на західноукраїнських землях, переживала економічне піднесення. Нею пролягали різноманітні торговельні шляхи, вона приваблювала купців із різних країн. Розвивалися торгівля, промисловість, сільське господарство, що, своєю чергою, сприяло впорядкуванню банківської системи.

Кредитні відносини, які виникли у процесі розвитку товарно-грошових відносин, зростання чисельності населення та розширення кола розрахункових операцій щодо переказу грошей з одного місця в інше знаменували появу спеціалізованого закладу для проведення цих операцій - банкірських будинків, комерційних банків та інших кредитних установ.

12.1. Економічні та політичні передумови виникнення українських банківських установ у Західній Україні

Завдяки своєму економіко-географічному положенню Україна з давніх-давен була об'єктом зацікавлення ділових людей різних країн. Проявляючи економічний інтерес, вони сприяли розвиткові сільського господарства, торгівлі та промисловості. Зрештою, це спонукало виникнення і розвиток банківської системи.

Банківська система - саме та галузь діяльності, де найбільш динамічно й активно відображаються всі позитивні та негативні явища, що відбуваються в економіці.

Зміни в соціально-економічному становищі та юридичному статусі селянства на українських землях призвели до початку процесу закріпачення, що визначалося посиленням земельної, особистої, судово-адміністративної залежності селян від феодала, загальнодержавним обмеженням свободи їхньої господарської діяльності. Ці процеси були також пов'язані з розвитком товарно-грошових відносин, сільського господарства, появою нових форм господарства, орієнтованих на ринок.

Протягом другої половини XIV-XV ст. на українських землях почало складатися магнатське і шляхетське землеволодіння, розширилася внутрішня торгівля, основними формами якої були торжки, ярмарки.

Важливим чинником розвитку господарства в Галичині був торговельний капітал, а його найвигіднішою сферою діяльності - зовнішня торгівля. Зі Сходу й Півдня привозили переважно предмети розкоші - шовкові тканини, оксамит, килими, вина, коней; із Заходу - сукна, полотно, залізо, сталь, зброю, скло, папір. З України вивозили продукти сільського господарства і промислів - мед, віск, худобу, хутро, деревину, а з XV ст. - також збіжжя.

У XV ст. поширювався продаж товарів у кредит, під заставу, з'явилися векселі, почали укладатися торгові контракти, зародилася іпотечна система (земля приймалась у заставу). Окремі купці вели торгівлю через своїх агентів. Розвиток лихварства привів до появи перших "банківсько-торгових домів", де ставки були високими (50*100%).

Економічний розвиток Західної України XVI-XVIII ст. характеризувався також бурхливим процесом зростання старих і виникнення нових міст, які стали важливими господарськими, політичними та культурними центрами країни. Проте, на відміну від міст Західної Європи, вони зберігали феодально-аграрний характер, невеликі розміри. Одночасно міста були центрами ремесла і торгівлі, важливим чинником у розвитку товарного виробництва.

У цілому зростання міст свідчило про підвищення їхньої ролі в економічному житті країни, зміцнення зв'язку міста з селом.

Одночасно зі зростанням торгівлі та грошового обігу на українських землях у XVI-XVIІІ ст. поширилися кредитні операції та лихварство. Необхідність кредиту була зумовлена також відсутністю у купців вільних коштів. Оперування кредитами підвищувало дієвість торговельних операцій, спрощувало розрахунки. Наймасовішими були короткостроковий споживчий і комерційний кредити на великі суми.

Економічний розвиток України помітно відрізнявся від економічного розвитку західноєвропейських країн. Україна залишалася колонією інших держав, рівень товарного виробництва яких був значно нижчим, можливості для нагромадження грошових капіталів - набагато меншими. В Україні у XVI-XVII ст. відбувався інтенсивний процес покріпачення селянства і чітко проявилися ознаки товарного виробництва, торгівлі. В руках окремих феодалів, купців і навіть селян почали нагромаджуватися певні грошові суми.

Протягом першої половини XIX ст. головною причиною економічної відсталості Галичини було кріпацтво, що зумовило надзвичайно низький рівень життя селянства. Вузький внутрішній ринок стримував розвиток місцевої промисловості, яка через свою відсталість не могла завойовувати ринок на західних землях. Другою важливою причиною треба вважати деякі особливості галицького торговельного капіталу, який був пов'язаний з відсталими формами економіки. Купці наживали на лихварстві великі прибутки і тому не були зацікавлені вкладати капітали в промисловість.

У Західній Україні, як і на східноукраїнських землях, у 50-ті рр. XIX ст. відбувалося реформування кредитно-банківської системи, що його проводив уряд Австрійської імперії. В Україні в 90-ті роки посилився вплив великих банків, капітали яких часто були іноземними. Зокрема, в Галичині виникли філії та представництва емісійного Австро-Угорського банку, уповноважені представництва західноєвропейських комерційних банків, які були знаряддям колоніальної економічної політики.

Послугами банків різних типів користувалися здебільшого промисловці, землевласники, купці, заможні селяни. Бідніші верстви населення частіше зверталися до лихварів, які надавали позики під високі проценти. Лихварство процвітало, оскільки потреба в позиках була великою, особливо в економічно відсталих районах. Лихварський кредит виявлявся настільки дорогим, що боржники часто розорювались. Банківські проценти також були досить високими, інколи наближаючись до лихварських.

Наскільки необхідним був для промисловців і купців кредит в умовах розвитку капіталізму, показує те, що протягом першої половини XIX ст. в багатьох містах робилися численні спроби організувати приватні банки. У ролі ініціаторів частіше виступали купці, які надавали необхідні основні капітали для банків, що створювалися. Але до 60-х років XIX ст. у краї ще не було великих приватних комерційних банків для обслуговування капіталістичного господарства.