Економічна безпека підприємств, організацій та установ - Ортинський В.Л. - 3.3.4.2. Контррозвідувальний підрозділ

Робота підрозділу економічної контррозвідки служби безпеки господарюючого суб'єкта пов'язана: з виявленням, попередженням, припиненням спроб інфільтрації і вербуванням агентури конкурентами, партнерами та кримінальними структурами; запобіганням просочуванню конфіденційної інформації про діяльність підприємства з боку його працівників, партнерів і клієнтів; профілактичною перевіркою лояльності його співробітників, службовим розслідуванням фактів фальсифікації і розкрадань; оперативним прикриттям персоналу, будівель і об'єктів підприємства.

Проте варто ще раз нагадати, що в разі виявлення ознак підготовлюваного або здійснюваного злочину підрозділ економічної контррозвідки підприємства повинен налагодити тісну взаємодію з органами внутрішніх справ, СБУ і прокуратури.

Разом із зазначеним вище підрозділ контррозвідки повинен приділяти достатню увагу запобіганню в колективі підприємства негативним процесам: трудові конфлікти з адміністрацією; загострення міжнаціональних відносин; погрози страйків; групові порушення громадського порядку і т. ін. Виявляти й усувати причини та умови перелічених кризових ситуацій можна як спеціальними (адміністративними, дисциплінарними), так і соціально-психологічними методами (погоджуючи інтереси конфліктуючих сторін).

Значення і роль контррозвідки служби безпеки підприємства нині зумовлені принаймні двома обставинами: 1) прагненням деяких підприємців усунути або нейтралізувати своїх конкурентів за допомогою засобів економічного шпигунства; 2) розширенням масштабу населення, що створює живильний грунт для його певних прошарків задовольняти свої потреби злочинним шляхом. Виходячи з цього, мету контррозвідувального підрозділу можна визначити як протидію розвідувальним заходам конкурентів і припинення правопорушень з боку протиправних груп або окремих осіб, що вчиняли замах на інтереси підприємства або його окремих співробітників.

Про призначення контррозвідки влучно висловився колишній керівник ЦРУ США А. Даллес: контррозвідка займається переважно захистом і оборонною діяльністю. На відміну від розвідки, об'єктом контррозвідувальної діяльності є не зовнішнє, а внутрішнє середовище функціонування підприємства, у складі якого діють:

1. Керівники (директор, його заступники, головний бухгалтер і т. ін.) як потенційні об'єкти розвідувальних заходів і/або злочинів з боку конкурентів.

2. Особи з допоміжного персоналу, що мають доступ до комерційної таємниці (друкарки, працівники канцелярії та ін.).

3. Працівники, з боку яких існує потенційна небезпека надання злочинним елементам таких відомостей, які допоможуть їм скоїти злочини (варта, охоронці, водії персональних машин керівників та ін.).

4. Працівники самої служби безпеки.

5. Раніше судимі особи серед працівників підприємства.

6. Працівники підприємства, родичі яких працюють у конкурентів.

7. Працівники, що раніше були звільнені з підприємства.

8. Особи, які через свої посадові обов'язки регулярно приймають відвідувачів підприємства. Визначення мети і об'єкта контррозвідувальної діяльності дає змогу встановити завдання підрозділу контррозвідки:

o боротьба з економічним шпигунством;

o припинення злочинів проти окремих груп працівників (або всіх працівників на їх робочих місцях);

o сприяння правоохоронним, судовим і контрольно-наглядовим органам в документуванні протиправних дій осіб, що скоюють кримінальні злочини і мають адміністративну провину.

Виконання зазначених завдань можливе при реалізації таких функцій контррозвідки:

o збирання відомостей і документів із цивільних і кримінальних справ;

o регулярне інформування керівництва підприємства про причини створення умов та сприяння вчиненню правопорушень з боку персоналу;

o документування дій осіб, затриманих за адміністративні правопорушення;

o виявлення осіб серед персоналу, які сприяють злочинним елементам (що не працюють на підприємстві) у здійсненні ними злочинів;

o викриття економічних (промислових) шпигунів серед персоналу;

o інформування керівників підприємства й охоронців (якщо вони є) про заплановані стосовно них злочини;

o пошук безвісти зниклих працівників підприємства;

o створення умов, що запобігають підслуховуванню розмов у службових кабінетах;

o установлення обставин розголошування відомостей, що становлять комерційну таємницю;

o з'ясування біографічних та інших даних про працівників підприємства (за їх письмовою згодою) при підписанні з ними трудових контрактів;

o пошук втраченого службовцями майна, що належить підприємству;

o консультування персоналу з питань гарантування безпеки підприємства.

Коротко охарактеризуємо кожну із перелічених функцій. Збирання відомостей і документів із цивільних і кримінальних справ. Потреба в цьому виникає зазвичай у випадках:

o виявлення свідків і документів;

o перевірки достовірності інформації учасників процесу і достовірності доказів, поданих до суду;

o виникнення потреби в перевірці наявності підстави для відведення учасників процесу;

o надання допомоги суду у встановленні фактичного місцезнаходження учасників процесу;

o виявлення осіб, керівників підприємства-засновника, що образили або обмовили когось із працівників;

o пошук схованого від суду майна процесуального супротивника, необхідного для погашення матеріального збитку;

o необхідність виявлення серед свідків осіб, які через свої фізичні чи психічні вади не здатні правильно сприймати факти або надавати про них правильні свідчення, і т. ін.

Працівник контррозвідки може займатися збиранням відомостей як до початку, так і в процесі судового розгляду цивільної справи. Те саме стосується збирання відомостей з кримінальних справ. Проте, на відміну від цивільної справи, керівник контррозвідки зобов'язаний одночасно з цим направити до правоохоронного органу, що проводить розслідування, письмове повідомлення. Слід також зазначити, що підрозділ контррозвідки може брати участь у збиранні даних з усіх цивільних справ підприємства-засновника, тоді як із кримінальних справ, розпочатих проти працівників підприємства, - тільки із санкції його керівництва.

Регулярне інформування керівництва підприємства про причини виникнення умов, які сприяють здійсненню правопорушень з боку персоналу. Систематичний аналіз контррозвідувальної інформації дає змогу своєчасно і якісно виявляти причини виникнення умов, які сприяють здійсненню правопорушень з боку персоналу підприємства. Узагальнені відомості про такі причини та умови слід регулярно подавати керівництву підприємства-засновника. При цьому важливо не тільки своєчасно давати інформацію, а й одночасно вносити пропозиції щодо усунення зазначених причин. Слід також пам'ятати, що перелік причин і умов потрібно складати на рівні підприємства, а не міста, області, країни. Для уточнення таких відомостей і проведення анонімного анкетування слід передбачати, що його результати можуть бути спотворені (співробітники підприємства зазвичай дають правдиві відповіді на багато поставлених запитань, крім тих, які зачіпають їхні виробничі інтереси).

Документування дій осіб, затриманих за адміністративні правопорушення. Маються на увазі передусім адміністративні правопорушення, які підривають економічну безпеку підприємства (наприклад, дрібні розкрадання) і котрі через певні обставини охоронці не можуть виявити. Протиправні дії адміністративних правопорушників ретельно документуються (довідки, пояснення, акти) і передаються в орган, до компетенції якого входить їх розгляд. Особливу увагу при цьому слід звернути на те, щоб під час затримання правопорушника були присутні очевидці, в об'єктивності яких немає сумніву (наприклад, не рекомендується запрошувати як очевидця працівника служби безпеки).

Виявлення осіб з числа персоналу, що сприяють злочинним елементам (що не працюють на підприємстві) в здійсненні ними злочинів. Оскільки злочинці, реалізуючи свої задуми, прагнуть привернути до негласної співпраці службовців підприємства, то цій категорії персоналу контррозвідка має приділяти пильну уваги. З цією метою складають список потенційних помічників злочинцям і проводять з ними роботу із застосуванням законних методів. Результатом такої роботи мають бути або документування злочинних дій працівника підприємства, або переконування його в тому, що він має відмовитися від скоєння злочину.

Викривання економічних (промислових) шпигунів серед персоналу. Встановлення і викривання економічних шпигунів, тобто осіб, що використовують незаконні методи, які призводять до матеріального збитку підприємства, є найважливішою функцією контррозвідки. При цьому контррозвідники зобов'язані використовувати тільки законні методи і засоби. Особливу увагу слід приділяти документуванню діяльності шпигунів, що згодом дасть змогу притягнути їх до цивільно-правової, а іноді - й до кримінальної відповідальності.

Інформування керівників підприємства і охоронців (якщо вони є) про заплановані стосовно них злочини. У процесі контррозвідувальної діяльності необхідно особливу увагу приділяти інформації, що містить дані про підготовку замаху на керівника підприємства. Контррозвідувальне забезпечення в цьому разі потрібно зосередити у таких зонах:

o квартири сусідів особи, що охороняється;

o під'їзд будинку, де проживає той, кого охороняють;

o маршрут пересування;

o найбільш відвідувані місця роботи та відпочинку. Отриману інформацію про підготовку замаху на керівника підприємства потрібно негайно передати начальникові підрозділу охоронців та особі, що охороняється, без зазначення джерела інформації.

Пошук без вісті зниклих співробітників підприємства. Без вісті зниклим вважається працівник підприємства, місцезнаходження і доля якого залишаються невідомими. Пошук припускає широкий перелік правил (процедур) установлення місцезнаходження особи і не пов'язаний юридично з обов'язковими прийомами та засобами розшуку. Діяльність працівника контррозвідки з розшуку без вісті зниклої особи - це комплекс самостійних дій, здійснюваних за тісної взаємодії з органами внутрішніх справ для встановлення фактичних обставин його зникнення і фактичного місцезнаходження.

Створення умов, що запобігають підслуховуванню розмов у службових кабінетах. Реалізація цієї функції має виняткове значення, оскільки дає змогу керівництву підприємства, що охороняється, зберегти не тільки комерційну таємницю, а й будь-яку конфіденційну службову інформацію. Створити умови, що запобігають підслуховуванню розмов, можна за допомогою організаційних і технічних заходів. До організаційних заходів належать інструктажі, розроблення пам'яток і т ін. Технічні заходи - це систематичні обстеження службових приміщень з метою виявлення підслуховувальних пристроїв. Особливу увагу слід звернути на створення умов, що запобігають підслуховуванню при проведенні переговорів з діловими партнерами.

Визначення обставин розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю. Комерційною таємницею стає тільки інформація, затверджена керівництвом підприємства в "Переліку відомостей, що становлять комерційну таємницю підприємства" й оголошена під розписку всім причетним до неї працівникам. Під розголошенням комерційної таємниці розуміють навмисну або ненавмисну передачу відомостей (усно чи письмово) без згоди власника або керівника, визнаних в установленому порядку, стороннім особам або невизначеному колу осіб.

Працівник контррозвідки при цьому:

o визначає обсяг розголошених відомостей;

o установлює особу, з вини якої ці дані стали відомими іншим особам;

o установлює фізичну або юридичну особу, якій були передані ці відомості;

o документує всю отриману ним інформацію. Документи, що підтверджують розголошення комерційної таємниці, передають до правоохоронного органу тільки із санкції керівництва обслуговуваного підприємства.

З'ясування біографічних та інших даних про працівників підприємства (за їх письмовою згодою) при підписанні з ними трудових контрактів. Інформація про особу містить дві групи відомостей: службові (прогули, скарги відвідувачів) та особисті (аморальна поведінка, сімейні проблеми). Вважають, що сукупність цих даних може достатньо характеризувати працівника підприємства і допомогти його керівництву зміцнити дисципліну. Слід при цьому зазначити, що в разі звільнення такого службовця негласні матеріали контррозвідки мають бути задіяні у встановленому законом порядку. Проте перш ніж почати перевірку працівника, слід переконатися, що він раніше давав письмову згоду на це.

Пошук утраченого працівниками майна, що належить підприємству. Утраченим вважають майно, загублене через халатність персоналу підприємства. При цьому не має значення, де загублена річ (на території об'єкта, що охороняється, чи поза нею). Щоб уникнути непорозумінь, слід переконатися в наявності документів, що підтверджують володіння цим майном на законних підставах. За позитивного результату пошуку втрачене майно повертається власникові в цивільно-правовому порядку. Якщо в процесі пошуку встановлено ознаки злочину, зібрані матеріали треба направити до відповідного правоохоронного органу для вирішення питання про порушення кримінальної справи.

Консультування з питань забезпечення безпеки підприємства і його персоналу. Працівників підприємства консультують з усіх видів безпеки. Форми такого консультування можуть бути груповими (лекції, семінари тощо) та індивідуальними. Серед персоналу підприємства слід виділити групи, які потрібно систематично інструктувати. Якщо є потреба, то можна створити спеціалізовані курси із здаванням заліків. Цілі, завдання, функції та інші основні питання діяльності контррозвідки зазвичай відображають у положеннях про контррозвідувальні підрозділи.

На основі затверджених керівництвом служби безпеки і підприємства цілей, завдань і функцій контррозвідки можна формувати її оргструктуру. У структурі контррозвідки мають бути такі підрозділи: власно? безпеки, проведення розслідувань, роботи з інформаторами, довідково-інформаційний фонд (ДІФ), запобігання правопорушенням, з технічного забезпечення проведення операцій, з організації збереження комерційної таємниці, негласного проникнення, організації дезінформаційних заходів, комп'ютерної безпеки.

Підрозділи (відділення, групи, сектори) контррозвідки умовно можна поділити на дві групи:

o основні, які власне й вирішують завдання, поставлені перед контррозвідкою (проведення розслідувань, робота з інформаторами та ін.);

* допоміжні, завданням яких є сприяння працівникам основної групи (ДІФ, технічне забезпечення проведення операцій і т. ін.).

Співвідношення між кількостями працівників допоміжних і основних відділень (груп, секторів) контррозвідки може бути різним, проте потрібно обов'язково дотримуватися таких вимог: працівники | допоміжних підрозділів повинні надавати допомогу працівникам основних підрозділів (а не навпаки); робота працівників основних підрозділів має бути ефективною.

Чіткіше уявлення про розмежування структурних підрозділів контррозвідки можна мати, знаючи їх завдання і форми подання результатів роботи (табл. 3.4).

Відомо, що комплекс сил, засобів контррозвідки і використовуваних нею методів значною мірою визначає потенціал контррозвідувальної діяльності. Умовою реалізації цього потенціалу є активна організаційно-управлінська діяльність керівництва служби безпеки, проте своєрідним базисом такої діяльності є все-таки зазначений вище комплекс сил, засобів і методів.

Таблиця 3.4. Розмежування діяльності структурних підрозділів контррозвідки

До сил контррозвідки належать її кадрові співробітники, при Цьому вони поділяються на тих, які мають ліцензію на детективну діяльність, і не мають її (друкарки, водії, секретарі і та ін.). Детективи контррозвідки, крім загальних вимог до співробітників служби безпеки, повинні відповідати таким вимогам:

o уміти вислуховувати співбесідника;

o чітко і дохідливо викладати в документах інформацію;

o бути наполегливими і терплячими в досягненні мети;

o мати хорошу пам'ять;

o уміти перевтілюватися і т.ін.

Серед засобів контррозвідувальної діяльності найбільшу увагу слід приділяти фінансовим. Використовувати їх слід (крім оплати праці детективів і технічного їх забезпечення) насамперед для заохочення інформаторів, проведення операцій, на транспортні витрати тощо.

Серед правових засобів обов'язковими, без яких неможливе існування підрозділу контррозвідки, є положення про сектор (групу) контррозвідки, посадові інструкції і положення про режим. До матеріально-технічних засобів зазвичай належать автомобілі, радіотелефони, магнітофони, диктофони та ін. Використання технічних засобів обмежене законодавчими нормами.

Інформаційні засоби зазвичай посідають центральне місце в системі засобів контррозвідки. Це закономірно, оскільки продуктом контррозвідувальної діяльності є знання про об'єкт, причому не будь-які, а найновіші. До інформаційних засобів належать різні реєстри, що допомагають детективам контррозвідки у їх роботі (причому не завжди доцільно вводити їх у комп'ютерні системи).

Працівники контррозвідки використовують переважно такі методи:

o приховане спостереження;

o відкритий і зашифрований допит;

o наведення довідок;

o вивчення предметів і документів;

o зовнішній і внутрішній огляди будівель, приміщень та інших об'єктів.

Приховане спостереження - метод негласного, закритого від сторонніх осіб збирання інформації, що ґрунтується на візуальному і слуховому сприйнятті процесів і явищ, а також прийомів їх реєстрації, які стосуються об'єкта, що вивчається, і має велике значення з огляду на контррозвідувальну діяльність. У процесі такої діяльності застосовують як фізичне, так і електронне спостереження. Згода спостережуваного на використання цього методу не потрібна, проте детектив повинен враховувати, що його діяльність обмежена законодавчими нормами. Наприклад, детектив може без дозволу вести спостереження за працівником підприємства на його території, проте вести його за допомогою електронних засобів у квартирі цього співробітника забороняється законом.

Відкритий і зашифрований допит - усна бесіда детектива із заздалегідь визначеною особою з метою збирання фактичних даних про досліджувану подію або причетну до неї особу. Закон не вимагає від детектива, щоб він щоразу представлявся, тому усний допит може бути зашифрований. Усна згода на проведення бесіди із працівником підприємства не потрібна у випадках, передбачених чинним законодавством. За наслідками опитування можлива (з відома опитуваного) фіксація самим опитуваним отриманих відомостей письмово, записуванням на відеомагнітофон та ін.

Наведення довідок полягає в усному або письмовому зверненні до особи з проханням надати відомості, що цікавлять детектива, та їх отриманні (в т.ч. у формі документів). Слід зазначити, що надання таких відомостей є обов'язком працівників підприємства, а для посадових осіб - обов'язком тільки у випадках, установлених правовими актами, для решти громадян взагалі є правом, а не обов'язком.

Вивчення предметів і документів означає всебічне ознайомлення з ними, дослідження їх з метою отримання необхідної інформації. Щодо предметів і документів, які належать підприємству, потрібна письмова згода його власника, зафіксована у службі безпеки та в його статуті. Стосовно решти предметів і документів потрібна попередня письмова згода їх власників. Щоправда, і в цьому разі є винятки (наприклад, стосовно опублікованих правових актів). Крім того, якщо детективу будь-яка особа надала копії предметів і документів (макети, моделі), а не оригінали, то згода власника (власників) не потрібна. Для вивчення предметів і документів (як оригіналів, так і їх копій) працівник контррозвідки має право залучити експертів, консультантів та ін.

Зовнішній і внутрішній огляд будівель, приміщень та інших об'єктів - це візуальне (явне і/або негласне) їх обстеження і вивчення для фіксації потрібних для контррозвідника відомостей. Згода власника на зовнішній огляд законом не передбачена, а щодо внутрішнього огляду об'єктів підприємництва така згода має бути зафіксована в статуті служби безпеки. Під час огляду можна використовувати технічні засоби і фахівців.

Перелічені методи можна ефективно застосовувати як окремо, так і в комплексі. Проте найбільш ефективним методом слід визнати допит, оскільки при цьому можна використовувати інформаторів, серед яких розрізняють:

1. Працівників підприємства, що інформують про роботу потенційних джерел просочування інформації через своє службове положення (наприклад, секретарі, водії персональних автомобілів).

2. Сусідів, знайомих, друзів, коханок, що інформують про підготовлювані правопорушення стосовно співробітників підприємства, що охороняються, в позаслужбовий час.

3. Осіб, що не працюють на підприємстві, але мають близькі контакти із співробітниками підприємства, що охороняється, які, у свою чергу, є потенційними об'єктами розроблення з боку конкурентів.

4. Працівників контррозвідувального підрозділу служби безпеки, які негласно певний час працюють на підприємстві, що охороняється.

Можлива й інша класифікація методів контррозвідувальної діяльності. Наприклад, у межах тріади чоловік - документ - виріб (процес) методи отримання контррозвідувальної інформації розрізняють за джерелами інформації (табл. 3.5).

Проте перелічені методи будуть ефективними тільки тоді, коли взаємно доповнюють один одного.

Для об'єктивного оцінювання діяльності контррозвідки потрібно розробляти відповідні критерії і показники її діяльності.

Критерії діяльності контррозвідувального підрозділу:

а) ступінь протидії розвідувальним заходам ділових конкурентів і злочинців;

б) кількість правопорушень, вчиненню яких запобігли на об'єкті, що охороняється.

Таблиця 3.5. Основні методи отримання розвідувальних відомостей (за джерелами інформації)

Показником, що розкривають названі критерії, може бути кількість:

1) працівників підприємств, що притягаються до відповідальності за розголошення комерційної таємниці;

2) виявлених економічних (промислових) шпигунів;

3) реалізованих інформаційних матеріалів про причини, що сприяють здійсненню правопорушень;

4) виграних судових процесів із цивільних справ на підставі матеріалів контррозвідки;

5) виграних судових процесів із кримінальних справ на підставі матеріалів контррозвідки;

6) розглянутих матеріалів, підготовлених контррозвідкою, з адміністративних правопорушень;

7) службових розслідувань, що проводяться щодо персоналу підприємства;

8) розшуканих без вісті зниклих працівників підприємства;

9) перевірок працівників підприємства;

10) поверненого підприємству втраченого його працівниками майна.

Наведемо кілька прикладів доцільності роботи контррозвідувального підрозділу.

Приклад 1.

Підприємство Д випускає спортивно-мисливські боєприпаси, на які є великий попит на зовнішньому ринку. Підприємство мас форму відкритого акціонерного товариства. Пакет акцій у розмірі 30% зосереджений у фірмі 77, котра займається постачанням на підприємство сировини; 35% акцій належить фірмі В, що реалізує продукцію підприємства на зовнішньому ринку; 15% акцій належить фірмі К. Решта акцій розподілені між членами трудового колективу підприємства. Золота акція належить Міноборони.

Після 17 серпня посилився конфлікт між частиною акціонерів і дирекцією підприємства. Фірма Я, що володіє близько 30% акцій підприємства і забезпечує його сировиною, опиняється у скрутному становищі через те, що закупівельні ціни на сировину в постачальників визначено в доларовому еквіваленті, а на постачання сировини підприємству - у гривнях.

Емісари фірми П починають активно скуповувати акції у працівників підприємства, а також формувати тіньовий апарат управлінні підприємством, який у разі, якщо контроль над підприємством після зборів акціонерів перейде до цієї фірми, має замінити чинну команд) директора. У тіньовий апарат входять особи, що мають достатній досвід роботи на підприємстві, але з різних причин не задоволені станом справ, що склався.

У цьому разі застосовують типову схему дій розвідувальних органів щодо дестабілізації господарюючого суб'єкта:

1. Підривна діяльність. Тактичні дії розраховані на підрив єдності команди управління зсередини, створення атмосфери недовіри і підозрілості, роздування конфліктних ситуацій, створення в команді управління підприємства конфлікту інтересів:

o політичні, економічні, соціальні й ідеологічні розбіжності між різними угрупованнями в команді управління;

o можливе суперництво між ними;

o невдоволеність розподілом матеріальних засобів;

o корисливі мотиви окремих керівників;

o невдоволеність трудового колективу командою управління. Вивчають історію формування команди управління і баланс інтересів, що склався, причини, що спонукали того чи іншого керівника підтримувати те або те угруповання в керівництві.

Розпалювання суперечностей зумовлене поглибленням і доведенням до "кішіння" наявних відмінностей між різними соціальними групами і виробничими кланами на підприємстві. При цьому використовують невдоволення людей чинним керівником та його командою управління, Їх невдоволеність своїм становищем на підприємстві (заробітна плата, розподіл соціальних пільг тощо), а також спеціально організованим гонінням, утисками і провокаціями. В результаті формується своєрідна "п'ята колона", тобто категорія осіб, вороже налаштована щодо керівництва підприємства і готова допомагати опонентам. Створюються умови для переходу найбільш перспективних кадрів до стану опонентів. Мета цих заходів - поглибити наявні суперечності до критичного рівня і таким чином максимально знизити здатність до опору захопленню підприємства. Увагу працівників підприємства привертають до фактів корупції й казнокрадства серед вищої і середньої ланок менеджменту, їх нездатності ефективно керувати підприємством. Така пропаганда має викликати у працівників відчуття меншовартості, невдоволеності привілейованим становищем вищих менеджерів, їх зверхнім ставленням до підлеглих. Це, у свою чергу, знижує їх готовність організовано виступити на захист чинної команди управління.

2. Проникнення - вербування агентури впливу в команді управління.

3. Дискредитація керівництва і провідних працівників підприємство (дискредитація керівництва господарюючого суб'єкта є ефективною тільки тоді, коли його популярність і авторитет знизилися. Інакше реакція на подібні акції може бути прямо протилежною. Найбільш пропагандистськими є матеріали, що не містять прямих образ на адресу керівництва, оскільки об'єкти дії можуть сприйняти ці образи як особисті.)

4. Втручання - координування та організовані зусилля, спрямовані на ускладнення діяльності команди управління, тим самим знижуючи прибуток підприємства і збільшуючи його витрати.

5. Інформаційно-психологічна дія (промивання мізків) - широка пропагандистська кампанія з метою формування негативної думки про підприємство та його керівників. Це замовлені газетні статті, теле- й радіопередачі про критичне становище на підприємстві, розраховані на широку аудиторію, які дуже ефективно формують негативну громадську думку про підприємство і його керівників. Одночасно формується позитивне ставлення працівників підприємства, місцевої влади і населення до опонентів чинної команди управління. Основна мета цих дій - сформувати у якомога ширших колах настанови на позитивне сприйняття своїх намірів щодо підприємства.

6. Систематичне поширення чуток, особливо правдоподібних. Чутки - це специфічний вид інформації, що виникає спонтанно через інформаційний вакуум серед певних верств населення або спеціально кимось поширюваний для впливу на громадську свідомість.

Часто для створення у громадськості несприятливого враження про підприємство, використовують лжесвідків певної події на цьому господарюючому суб'єкті. Чутки як метод активної дії найбільш небезпечні у критичні для підприємства моменти, особливо коли правду про реальний стан справ з'ясувати досить складно, тому громадське думка стає дуже сприйнятливою до будь-якої новини.

Поширення компрометуючих чуток з метою підриву авторитету керівництва господарюючих суб'єктів є достатньо складною технологією дії, що полягає у формуванні й поширенні єдиного за своєю спрямованістю блоку чуток, який зазвичай охоплює інформацію, що ганьбить об'єкт дискредитації і/або "прославляє", "захищає"і "співчуває":

1. Чутки, що "компрометують " - про конкретні факти корупції, зв'язки з кримінальними структурами, протекціоністську кадрову політику. Всі звинувачення мають відповідати дійсності.

2. "Прославляючі" чутки - "уміле" управління підприємством (за час керівництва цієї команди скорочено близько 70% працівників підприємства, а ті 30%, що залишилися, мають дякувати за це керівництво).

3. "Захисні" чутки (підприємство тривалий час було збитковим, оскільки його директор просто не зміг зорієнтуватися в ринковій економіці).

4. "Співчуваючі" чутки (нові акціонери хочуть притягти до відповідальності за розкрадання на підприємстві, але команда управління дуже слабка, щоб навести тут порядок).

Інсинуації, натяки й викриття - типовий набір інформаційної війни, до якого вдається супротивник. Його прагнення зводиться до підриву довіри до доказів опонента. При цьому використовують різні викривальні характеристики, плітки, недобросовісну інформацію, сенсаційні викриття. У викриттях наголос робиться на принципі: "чим неймовірніше, тим правдоподібніше". За такої методики акцент свідомо ставиться на неймовірності інформації, по-перше, тому, що саме така інформація викликає відчуття шоку, остраху, і, по-друге, неймовірну правдоподібність так само важко спростувати, як і підтвердити.

Ці докази ґрунтуються на різних чутках, які є формою альтернативного розповсюдження інформації. Після цього протидія чуткам, їх спростування, пояснення, вичерпна інформація, подана з деяким запізненням, лише сприятимуть реанімації чуток, бо всі зазначені засоби зорієнтовані на усунення однієї із складових формули двозначності. Але чим з більшим завзяттям усувається двозначність, тим більше уваги привертає сам факт, тобто компенсаторним буде другий співмножник - критерій важливості події.

Тому усунення чуток полягає в усуненні двозначності. Повна (і своєчасна недвозначна) інформація про подію перетворює другий співмножник на величину, яка близька або дорівнює нулеві. Це робить функцію від утворення двох співмножників надто мізерною. Тобто чуток не буде, якщо не буде приводу для них.

Система безпеки підприємства, що складається з відділів режиму й охорони, не в змозі впоратися з навислою загрозою. Директор підприємства змушений спиратися на підрозділ безпеки фірми-акціонера В. Відсутність системи економічної контррозвідки поставила директора в залежне становите від одного з акціонерів, а також вилилася в круглу суму непередбачених витрат на скупівлю акцій, заходи інформаційної протидії, штрафи антимонопольному комітету і федеральній комісії з цінних паперів, а також завдала істотного морального збитку іміджу і престижу підприємства.

Приклад 2.

На підприємство, що зазнає труднощів, призначено зовнішнього керівника. Перевірка його особи, яку провела служба безпеки одного з кредиторів підприємства, засвідчила, що:

o раніше у цього керівника були певні проблеми з правоохоронними органами (підозри в отриманні хабарів);

o ця особа разом із родичами є засновником кількох комерційних структур (паралельні комерційні інтереси і можливі канали переорієнтації фінансових потоків підприємства);

o раніше ця особа посідала керівну посаду в системі однієї з українських фінансово-промислових груп, яка є основним конкурентом цього заводу.

Результати проведеної перевірки не справили на збори кредиторів належного враження, і тимчасовий керівник почав виконувати свої обов'язки. Пі