Економічна безпека підприємств, організацій та установ - Ортинський В.Л. - 5.4. Особливості ділової (корпоративної) розвідки

Поняття "ділова (корпоративна) розвідка" (Д(К)Р) увійшло до українського лексикону порівняно недавно. У період боротьби із "загниваючим" імперіалізмом за кордоном цей процес називали негативно забарвленим словосполученням "промислове шпигунство". Однак це не заважало нашій державі давати завдання звичайній розвідці і за тими крихтами інформації, яку вона здобувала, ставити перед інститутами й окремими ученими завдання, які сьогодні вирішує ділова (корпоративна) розвідка.

Фактично Д(К)Р забезпечує керівництво підприємства інформацією, необхідною для превентивного ухвалення рішень. Це збирання інформації, її класифікація (за вагомістю, рівнем вірогідності, напрямком застосування і т.д.), аналіз, прогноз розвитку ситуації, підготовка рекомендацій керівництву. Розрізняють стратегічну Д(К)Р і оперативну (рис. 5.5).

Служба Д(К)Р залежно від масштабу підприємства може складатися з одного штатного працівника, а може бути великим і розгалуженим підрозділом. У практичній діяльності до процесу Д(К)Р залучається багато працівників підприємства, що не мають прямого адміністративного зв'язку з цим підрозділом.

Завдання стратегічної Д(К)Р за змістом близькі до завдань стратегічного планування і маркетингу і зводяться до визначення структури й динаміки тієї сфери господарсько-економічної діяльності, в якій працює (або збирається працювати) підприємство, з виявленням і аналізом усіх конкурентів і контрагентів у цій сфері діяльності.

Оперативна Д(К)Р вирішує гострі завдання негативної взаємодії з конкретним конкурентом і часто діє на межі етично та юридично установлених норм і засобів. Оскільки йдеться про цільову функцію створення труднощів або перешкод конкурентові, то всі ці завдання ставляться з явним акцентом на пошук слабких місць у діяльності конкурента.

Джерела інформації, цінної для вирішення завдань Д(К)Р, численні й різноманітні. Навіть поверхневий огляд дає змогу виявити, що для оперативної Д(К)Р, де потрібна інформація (зокрема, негативна), ретельно приховується й не афішується ні в ЗМІ, ні в ділових чи інших друкованих матеріалах. Основними джерелами інформації здебільшого є люди, а саме міжособистісне спілкування, переважно неофіційне, працівниками конкурента.

Класифікація ділової (корпоративної) розвідки за предметом інтересів

Рис 5.5. Класифікація ділової (корпоративної) розвідки за предметом інтересів

Водночас для стратегічної Д(К)Р плідна і цікава інформація є в загальнодоступних джерелах. Вона не тільки не приховується, а навпаки, рекламується, організовується і подається у вигляді різних баз даних, довідників, оглядів, наукових статей, публіцистики тощо. Моніторинг згадок про підприємство чи про конкурентів у ЗМІ дає низку можливостей для ділової (корпоративної) розвідки (рис. 5.6).

Основні аспекти, які має з'ясувати ділова (корпоративна) розвідка для виконання завдання, можна схематично відобразити блок-схемою запитань (рис. 5.7).

Можливості моніторингу ЗМІ

Рис. 5.6. Можливості моніторингу ЗМІ

Якщо вам потрібно оцінити доцільність нового бізнес-проекту, надійність партнерів, серйозність намірів конкурентів, інформація має бути максимально повною. Як відомо, хто володіє інформацією, той править світом. Проте самостійно і швидко знайти потрібні відомості не так просто. Тому і з'явилися фірми, що спеціалізуються на пошуку бізнес-інформації.

Перелік запитань, від вирішення яких залежить якість розвідки

Рис. 5.7. Перелік запитань, від вирішення яких залежить якість розвідки

Коли варто звертатися до послуг бізнес-розвідників? Нині в Україні, за прикладом "старшого брата", почали досить активно працювати компанії, що займаються бізнес-розвідкою. Тому важливо зрозуміти, в яких випадках і які послуги цих фірм можуть знадобитися саме вам.

У компанії з'являються нові стратегічні завдання, які потрібно оцінити. Це може бути купівля контрольного пакету акцій або значної його частки незнайомою для інвестора компанією із стратегічною метою, поява нових партнерів або сумісне ведення бізнесу.

Отже, вирішення конкретного завдання Д(К)Р можна подати як тристадійний процес, зображений у табл. 5.1.

Таблиця 5.1. Процес вирішення конкретного завдання Д(К)Р

Етап

Завдання

Дія

1

1.1. Визначення потреби в інформації

Систематизація запитань

1.2. Організація ресурсів для збирання інформації

Систематизація джерел інформації

Збирання інформації

2

2.1. Опрацювання й оцінювання інформації

Класифікація інформації

Систематизація інформації

2.2. Аналіз інформації і складання висновків

Генерація вторинної (узагальнюючої) інформації

3

3.1. Передавання інформації особам, що ухвалюють рішення

Забезпечення оперативного зворотного зв'язку із замовником

3.2. Адресний розподіл інформації між підрозділами

Систематизація адресатів. Забезпечення конфіденційності

Великі розвідники типу Ріхарда Зорге свого часу вирішували всі питання перших двох етапів Д(К)Р поодинці, причому в умовах, які навіть віддалено не нагадують те, що ми маємо нині, ні за кількістю джерел інформації, ні за засобами пошуку цієї інформації, ні за засобами її опрацювання та аналізу, ні за умовами власної роботи. У 1980-і роки робочі групи, створювані ВПК, при ЦК КПРС працювали в інших умовах, але методи "ручного" опрацювання інформації на той час ще не зазнали практично ніяких змін. А ці методи в умовах не дуже конспіративної діяльності кожної такої групи і достатньо серйозних прав, делегованих групі владою, зводилися до добровільно-примусового залучення до роботи провідних фахівців і керівників, директивної організації закритих або напівзакритих нарад, семінарів, експериментальних програм аж до колективного вироблення думок і рекомендацій кворумом провідних фахівців країни з виокремленої проблеми.

Якщо розглядати не загальнодержавний рівень, а звичайне ЗАТ із сотнею працівників, то за правильної організації роботи служба Д(К)Р є міні-копією описаної вище ситуації: завдання від групи Д(К)Р може отримати будь-який працівник, аж до президента або директора фірми. Адже бувають ситуації, коли потрібна інформація може бути добута з джерела, доступ до якого має тільки президент фірми чи директор.

Досвід останніх років показав, проте, що стратегічні завдання Д(К)Р цілком можна вирішувати, не залучаючи до розвідувальної діяльності багато працівників і не користуючись ніякими закритими джерелами інформації.

О. Солженіцин написав вибухонебезпечний на той час "Архіпелаг ГУЛАГ" за матеріалами загальнодоступних джерел, якщо не враховувати численні особисті листи колишніх в'язнів. У відомих усім книгах Віктора Суворова (Резуна) як докази використано низку фактів, масу відкритих документів і матеріалів, які й донині не спростовані.

Тому й не дивно, що не в такі вже й далекі часи газету "Правда" не видавали в бібліотеках читачам без спеціального дозволу відповідних органів. Або згадаймо скандальні судові справи Пасько, Нікітіна та інших, коли з десяти нібито кримінальних шпигунських епізодів дев'ять "лопалися" в суді через те, що інформація, використана підсудними, була взята із загальнодоступних джерел. Тому слід чітко знати, на що націлювати розвідку.

Механізм діяльності ділової (корпоративної) розвідки можна розглядати за аспектами, схематично поданими на рис. 5.8.

Отже, в умовах інформаційного простору приховати щось державі чи окремій фірмі стає дедалі важче, як би ретельно не приховувалися певні факти, особливо коли вони стосуються фінансово-господарської діяльності. Сліди їх або супутніх з ними подій настільки численні й різноманітні, що навіть за відкритими джерелами інформації можна виявити ці факти.

Інформації про супутні події так багато, що перед службою Д(К)Р постає проблема її надміру, тобто високого відсотка інформаційного "непотребу", особливо завдяки розвитку Інтернет. Навіть те, що Україна більше за Росію (не враховуючи західних сусідів) відстає в

Механізм діяльності Д(К)Р

Рис. 5.8. Механізм діяльності Д(К)Р

"інтернетизації" своєї фінансово-господарської діяльності, економічного та політичного життя, обсяги інформації на сайтах "Українська ПРАВДА", "УРА-Информ", УНІАН, Forum, "І нтерфакс-У країна", "Українські новини" та в російському "Рунеті" є безмежними. І не використовувати ці канали інформації є серйозним упущенням служби Д(К)Р будь-якого підприємства.

Аналіз свідчить, що у відкритому Інтернеті доступні всі програмні продукти, необхідні для створення повного життєвого циклу комп'ютерної підтримки служби Д(К)Р.

Враховуючи комп'ютеризацію технологічних процесів щодо отримання, опрацювання та використання необхідної для бізнесу інформації, спробуємо конкретизувати етапи процесу вирішення завдань (табл. 1), поставлених перед Д(К)Р з метою визначення частини роботи служби Д(К)Р, яку можна автоматизувати.

Етап 1.1. "Визначення потреби у відомостях"

Систематизація питань - це відповідальне завдання, оскільки визначає вектор, напрям пошуку. Таку важливу роботу мають виконувати відповідальні експерти - працівники, що володіють системним підходом, мають аналітичний склад розуму та професійно знають всі подальші дії служби Д(К)Р .

У результаті формується ієрархічна структура класифікатора тем або питань з попередньою розміткою їх порівняльної значущості. І вже на цьому етапі закладаються основи етапу 2.1. "Систематизація інформації"", тобто система питань будується з урахуванням майбутньої системи відповідей і висновків.

Етап 1.2. "Організація ресурсів для збирання відомостей ", на якому розрізняють кабінетну Д(К)Р й агентурну

Слово "агентурна" не слід розуміти як "шпигунська": агентом у цьому контексті може бути будь-яка людина, що є джерелом усної інформації (сусід в автобусі чи в потягу, учасник застілля чи конференції), будь-який співробітник своєї або чужої фірми, що має у своєму розпорядженні відкрите джерело письмової інформації. На цьому етапі не наголошують на незаконних способах добування інформації, оскільки ці дії виходять за межі компетенції Д(К)Р і підпадають під кримінальну відповідальність та контролюються службами економічної контррозвідки конкурентів.

Кабінетна Д(К)Р за правильної організації вивільняє значну кількість працівників і цим істотно полегшує вирішення завдань третього етапу (пункт 3.1. "Про збереження конфіденційності''). Властивим і характерним для служби Д(К)Р господарюючих суб'єктів є те, що ділова розвідка 95% інформації черпає з відкритих джерел. 4% - із напівофіційних і лише 1% - із секретних джерел. А з урахуванням "інтернетизації" суспільства виявляється і такий чинник: чим більші завдання ставляться перед Д(К)Р, тим більша частина необхідної інформації доступна через Інтернет.

Ці серйозні завдання і є переходом від ручного пошуку необхідної інформації до комп'ютерного. Комп'ютер читає тексти в сотні мільйонів разів швидше за людину, проте, аби він не тільки читав, а й аналізував суть прочитаного і відбирав тільки те, що людині потрібне, людина має пояснити комп'ютеру, що вона хоче і що потрібно шукати. Це пояснення має бути мовою, зрозумілою для комп'ютера. Тобто має бути створена не лише програма, а ціла експертна система, яка як експерт має проаналізувати отриману інформацію. Експертна система - це програма, що поводиться подібно до експерта в деякій, звичайно вузькій прикладній сфері. Типові застосування експертних систем передбачають такі завдання, як медична діагностика, інформаційний пошук та аналіз, локалізація несправностей в устаткуванні й інтерпретація результатів вимірювань.

Експертні системи (ЕС) мають вирішувати завдання, що потребують експертних знань у певній сфері. У тій чи іншій формі експертні системи повинні мати ці знання. Тому їх також називають системами, заснованими на знаннях. Проте не кожну систему, засновану на знаннях, можна розглядати як експертну. Експертна система повинна також уміти певним чином пояснювати свою поведінку і свої рішення користувачеві, так само, як це робить експерт-людина. Це особливо важливо у сферах, для яких характерна невизначеність, неточність інформації (наприклад, у діловій розвідці, медицині). У цих випадках здатність до пояснення потрібна для того, щоб підвищити ступінь довіри користувача до порад системи, а також для того, щоб дати можливість користувачеві знайти можливий дефект у міркуваннях системи. У зв'язку з цим в експертних системах варто передбачати дружню взаємодію з користувачем, що робить для користувача процес міркування системи "прозорим". Часто до експертних систем ставлять додаткову вимогу - здатність мати справу з невизначеністю і повнотою. Інформація про поставлене завдання може бути неповною чи ненадійною; стосунки між об'єктами предметної сфери можуть бути наближеними. Тоді в усіх цих випадках потрібні міркування з використанням імовірнісного підходу. У найзагальнішому випадку для побудови експертної системи має бути розроблений механізм виконання таких функцій системи:

o вирішення завдань з використанням знань про конкретну предметну сферу, при цьому виникне необхідність мати справу з невизначеністю;

o взаємодія з користувачем, у тому числі пояснення намірів і рішень системи під час і після закінчення процесу вирішення завдання.

Кожна із цих функцій може виявитися дуже складною і залежатиме від прикладної сфери, а також від різних практичних вимог. У процесі розроблення і реалізації можуть виникати різні важкі проблеми, тому у складі Д(К)Р має бути спеціаліст із комп'ютерної техніки.

Мета досліджень з ЕС полягає в розробленні програм, які під час вирішення завдань, важких для експерта-людини, отримують результати, що не поступаються за якістю та ефективністю рішенням, що подані експертом.

Експертна система - це програмний засіб, який використовує знання експертів для високоефективного наочного розв'язання завдань, що цікавлять користувача. Вона називається системою, а не просто програмою, оскільки містить основи знань, "вирішування" проблеми і компонент підтримки. Останній допомагає користувачеві взаємодіяти з основною програмою.

Експерт - це людина, що здатна чітко виражати свої думки і користується репутацією фахівця, вміє знаходити правильні рішення проблем у конкретній предметній сфері. Експерт використовує свої прийоми і знання, щоб зробити пошук рішення ефективнішим, і ЕС моделює всі його стратегії.

Інженер знань - людина, що має знання з інформатики і штучного інтелекту, знає, як треба будувати ЕС. Інженер знань опитує експертів, групує знання, вирішує, як вони повинні бути подані в ЕС, і може допомогти програмістові у написанні програм.

Засіб побудови ЕС - це програмний засіб, який використовує інженер знань або програміст для побудови ЕС. Цей інструмент відрізняється від звичайних мов програмування тим, що забезпечує зручні способи подання складних високорівневих понять.

Користувач - людина, яка використовує вже побудовану ЕС. Так, користувачем може бути юрист, що використовує її для кваліфікації конкретного випадку; студент, якому ЕС допомагає вивчати інформатику; начальник служби ділової розвідки, який на основі проаналізованого матеріалу складає прогнозовані перспективні плани чи визначає можливі напрями усунення ризиків та їх причин тощо. Термін "користувач" дещо неоднозначний. Зазвичай він позначає кінцевого користувача. Проте користувачем може бути:

o творець інструменту, що відлагоджує засіб побудови ЕС;

o інженер знань, що уточнює, чи є в ЕС знання;

o експерт, що додає системі нових знань;

o клерк, котрий заносить у систему поточну інформацію;

o власник бізнесу;

o керівник служби безпеки компанії;

o менеджер з безпеки;

o начальник служби ділової розвідки.

Важливо розрізняти інструмент, який використовують для побудови ЕС, і саму ЕС. Інструмент побудови ЕС охоплює як мову, використовувану для доступу до знань, що містяться в системі, так і їх подання, а також підтримують засоби - програми, які допомагають користувачам взаємодіяти з компонентами експертної системи, вирішуючи проблему.

Процедура "спілкування з комп'ютером" - це "складання пошукового залиту". Існує багато баз даних, які є і так званими "пошуковими машинами" зі своєю унікальною "мовою запитів". За обсягом українсько - та російськомовного матеріалу, що зберігається в базі, лідерами є три російські ("Індекс", "Рамблер", "Апорт") та одна світова ("AltaVista та Google") пошукові машини, що розуміють українську та російську мови. Щодо англомовних текстів, то для їх розшуку в Інтернеті функціонують десятки загальносвітових пошукових машин і багато регіональних та локальних систем.

Зі світових пошукових машин Google має, мабуть, найбільший обсяг даних і найрозвиненішу мову запитів, що припускає побудову складних запитів із використанням усіх основних логічних операторів. Насправді граматика й синтаксис будь-якої мови запитів набагато примітивніші від будь-якої із живих мов, тому навчитися писати запити, дотримуючи тих 7-10 правил, якими описується ця мова, зовсім нескладно.

Якщо запит написаний і справді адекватно відображує потребу в інформації, то подальшу роботу з її збирання вже можна спокійно доручити так званому "пошуковому роботові" - комп'ютерній програмі, яка із заданим ступенем регулярності опитує сервер пошукової машини щодо наявності свіжої інформації за вказаним запитом, отримує цю свіжу інформацію і (один з варіантів) накопичує її у вашій електронній поштовій скриньці.

Отже, між етапами 1.1 і 2.1 є найбільш трудомісткий етап збирання інформації, і саме цей етап можна майже повністю покласти на безлюдну технологію комп'ютерного пошуку, причому одночасно з етапом 2.2 "Опрацювання та оцінювання інформації".

Оглядаючи сотні мільйонів текстів, "пошукові роботи" можуть завалити групу аналізу служби Д(К)Р (адже комп'ютер - це інструмент для аналітика, а не замість аналітика) сотнями й тисячами текстів. Щоб цього не сталося, доцільно заздалегідь провести досить тонку роботу зі складання, зіставлення та стикування трьох класифікаторів:

o класифікатора запитань (етап 1.1);

o класифікатора тем відібраної інформації;

o класифікатора персоналу, для якого працює служба Д(К)Р.

Поки що складається враження, що ця робота схожа на мистецтво, алгоритмізації не піддається і для кожного завдання виконується вручну методом послідовних наближень. Головна складність в тому, що результат її має бути зрозумілим не тільки людині, а й комп'ютеру, тобто має бути закладеним в експертну систему. Лише тоді розширений потік відібраної інформації автоматично розділятиметься на безліч спеціалізованих потоків і осередків класифікаторів так. що на наступних етапах робота значно полегшиться.

Результати роботи агентурної Д(К)Р вводяться в базу даних окремо. Тому неважко ввести цей маленький, але унікальний потік інформації у вигляді текстів в основний потік, а аналіз та автоматична розкладка цих текстових блоків у класифікатор нічим не відрізняються від того, що вже описано для інформації з Інтернет.

Етап 2.2. "Аналіз інформації і складання висновків "

За визначенням не можна повністю довіряти комп'ютеру хоч би тому, що відповідальність за неправильний висновок на нього не покладеш. Тим більше, керуючись правилами захисту інформації; ні рекомендації, ні висновки, ні заходи краще в комп'ютерну систему не вводити. Розрахунок достовірності того чи іншого факту можна певною мірою автоматизувати, якщо заздалегідь кожне джерело інформації (або хоч би частина цих джерел) забезпечити якимось коефіцієнтом довіри, а оцінюючи достовірність факту, посилання на який є в кількох документах, автоматично розраховувати підсумковий коефіцієнт довіри.

Етап 3.1 і частина етапу 3.2 автоматизуються так само, як і етап 2.1. Якщо кожна тема буде зіставлена з відповідними підрозділами або працівниками, то можна автоматично реалізувати принцип, яким керуються спецслужби: кожен повинен знати ту й лише ту інформацію, яка потрібна йому для його роботи.

Інша частина етапу 3.2 "Збереження конфіденційності відомостей" дотична із завданнями симетричної служби - служби економічної контррозвідки.

Для полегшення завдань служби Д(К)Р в сучасних умовах можна використовувати:

o класифікатор цілей (запитів, тем, напрямів пошуку);

o групу пошукових роботів (в Інтернеті - основними європейськими мовами);

o програму автоматичного розкладання інформації в класифікатори;

o класифікатор працівників і підрозділів;

o програму автоматичного розподілу інформації за користувачами;

o інтерактивний довідник з тем, що ґрунтується на зібраній за весь час інформації.

Можна зробити висновок, що всі конкретні банкрутства (крім викликаних стихійним лихом: буревієм, повінню, виверженням вулкана або землетрусом) пов'язані з незнанням зовнішнього середовища і поганою роботою служби Д(К)Р.

5.5. Роль ділової (корпоративної) розвідки у бізнесі
ТЕМА 6. Інформаційна безпека як складова економічної безпеки підприємства
6.1. Історичні аспекти створення інформаційного суспільства
6.2. Суть і поняття інформації, інформаційної безпеки, захисту інформації
6.3. Класифікація і характеристика різних видів інформації
6.4. Методи і способи захисту інформації
6.5. Організація і функції підрозділів технічного захисту інформації
6.6. Специфіка технічного захисту інформації
6.7. Особливості захисту електронної корпоративної інформації. Міжнародні стандарти безпеки ІОС
Міжнародні стандарти безпеки інформаційно-обчислювальних систем
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru