Стратегія - це детальний всеохоплюючий комплексний план, який розробляється на перспективу і повинен сприяти досягненню місії організації і цілей.
Стратегічне планування - це процес, що включає розробку сукупності різних планів і рішень керівництва з вибору й реалізації перспективних цілей підприємства.
Для створення нової організаційної структури потрібні чіткі стратегічні цілі, творчий підхід і глибоке розуміння організації та її персоналу. Починати слід завжди з визначення стратегії і лише після цього міркувати про нову організаційну структуру. Для приведення структури у відповідність із стратегією можна скористатися такими рекомендаціями:
1. Визначити критерії форми нової структури. (Чого має досягти нова організаційна структура?). Головне, щоб ці критерії відповідали стратегічним цілям стосовно покупців, ринків продуктів і процесів.
2. Продумати можливі альтернативи групування. Базуючись на обраних критеріях, можна скласти перелік групування варіантів. Далі оцінити ці альтернативи відповідно до вже визначених критеріїв. Визначити механізм об'єднання. Слід установити чіткі зв'язки і координацію діяльності між підрозділами, яким буде делеговано виконання певних видів робіт.
3. Визначають обсяг повноважень, необхідних для управління кожною організаційною одиницею, забезпечивши при цьому ефективний баланс між перевагами централізації і децентралізації.
4. Визначають, які неосновні види діяльності можуть виконуватися ефективно іншими фірмами на умовах субпідряду.
5. Оцінюють ефект нової організаційної структури.
Зміна організаційної структури відповідно до стратегічних цілей компанії має чимало переваг, однак це також пов'язано з певними втратами. Ось деякі недоліки: порушення усталених стосунків, службових відносин; неспокій робітників, що втратять роботу; відволікання керівництва для розроблення нової організаційної структури.
Керівництво господарської одиниці повинно проводити організаційні зміни для покращення діяльності.
Діагностування рівня організації підприємства може бути здійснене шляхом обчислення групи параметричних характеристик і показників:
1. Рівень організації управління оцінюється:
o коефіцієнтом якості виконання управлінських функцій:
де п - кількість підрозділів у підприємства;
М - втрати робочого часу у виробничих підрозділах за звітний період через несвоєчасність або неякісне виконання певної управлінської функції, годин;
Тзм - змінний фонд часу роботи у виробничому підрозділі підприємства;
М - кількість функцій управління. 2. Оцінка плинності кадрів:
o коефіцієнт трудової дисципліни, визначається як співвідношення людино-днів неявок працівників до загального відпрацьованого часу;
o коефіцієнт зайнятості працівників, визначається як співвідношення тривалості усіх робочих змін до добутку часу зайнятості робітників, у хвилинах й їх кількості;
o коефіцієнт плинності персоналу, визначається як співвідношення кількості звільнених з будь-яких причин працівників до їх середньооблікової чисельності;
o коефіцієнт стабільності, визначається як співвідношення загальної суми років роботи на підприємстві працівника(ів) до їх середньооблікової чисельності.
3. Оцінка рівня організації праці:
o коефіцієнт розподілу праці:
де і = 1 ... п - кількість підрозділів у підприємства;
£/Нр - сумарний час виконання робітниками не передбаченої завданням роботи протягом зміни, хвилин;
Тзм - тривалість робочої зміни, хвилин;
п - кількість робітників;
o коефіцієнт організації робочих місць, визначається як співвідношення кількості робочих місць, яка відповідає типовим проектам до загальної кількості робочих місць;
o коефіцієнт нормування праці:
де Кнн - коефіцієнт напруженості норм часу і норм обслуговування;
ЧНОр - чисельність робітників, праця яких нормується;
Чзаг - загальна чисельність робітників на дільницях, в цеху.
Діагностування рівня організації підприємства дозволяє визначити також й гнучкість організаційної структури управління та її адаптивні можливості. Це можливе за умов більш глибокого вивчення наступних груп показників, параметрів, факторів та ознак:
o вихідна інформація - характеристика об'єкта управління, інформаційні зв'язки, матеріальні зв'язки, склад завдань управління;
o фактори впливу (технологія, персонал, зовнішнє оточення, система рішень, розмір підприємства, структура підприємства, стратегія бізнесу);
o ознаки структуризації (функціональне призначення, інтервал робочого часу, кількість підлеглих, продукт, "що обслуговується", споживачі, регіоналізація, процес);
o визначальні параметри (кількість рівнів управління, розподіл працюючих, кількість підрозділів, ступінь автоматизації робіт, кількість підлеглих, рух інформації, розподіл зобов'язань);
o оціночні параметри (витрати на утримання системи управління, напруженість праці в підрозділах, інформаційне навантаження, час обробки інформації, час реагування на виробничі збої, час реагування на оперативні запити, час розв'язання завдань управління, кількість помилок в управлінських рішеннях);
o ознаки оптимальної структури (невеликі підрозділи із висококваліфікованим персоналом, незначна кількість рівнів керівництва, наявність в структурі груп спеціалістів, орієнтація роботи на споживачів, оперативне реагування на зміни, висока продуктивність, низькі витрати);
o підсумкові характеристики (собівартість продукції, прибуток підприємства).
Рівень системи оперативно-календарного управління оцінюється ступенем взаємодії всіх його елементів із забезпеченням виконання плану згідно з розробленим календарним графіком. Для повної оцінки системи слід з'ясувати здійснення наступних робіт:
o неперервного обліку та збору інформації про хід виконання календарних планів-графіків виробництва;
o виявлення відхилень від встановлених планових завдань та аналіз їх причин;
o вжиття оперативних заходів до усунення та подальшого запобігання відхилення від плану;
o координація поточних робіт взаємопов'язаних ланок виробництва для забезпечення ритмічності виробництва у відповідності до календарного графіка;
o керівництво оперативною підготовкою виробництва.
5. Фактори середовища непрямої дії (макросередовище)
6. Критерії і показники, що використовуються для загальної діагностики системи менеджменту підприємства
РОЗДІЛ 7. ФІНАНСОВА ДІАГНОСТИКА
1. Сутність та необхідність використання фінансової діагностики
2. Дескриптивні, предикативні і нормативні моделі фінансової діагностики, їх сутність, особливості і сфера використання
3. Діагностика за ліквідністю, фінансовою стійкістю, рентабельністю
4. Життєвий цикл підприємства і тенденції у значеннях певних груп показників фінансового стану
5. Процедури синтезування одиничних та групових показників, способи їх оцінки
6. Шляхи подолання фінансової кризи (покращення фінансового стану) на підприємстві