Історія грошей і банківництва - Скоморович І.Г. - 16.2. Купоно-карбованцева грошова система в Україні

Розмови про введення української національної валюти розпочалися відразу після прийняття Декларації про державний суверенітет України. Демократично налаштовані депутати наполягали на здійсненні такого кроку, який сприяв би утвердженню незалежності нашої держави. Наприкінці 1991 - на початку 1992 р. Україна пережила нестачу готівки, оскільки центральний банк Росії не зміг забезпечити союзні республіки достатньою кількістю карбованців. Не вистачало готівкових грошей для своєчасної виплати заробітків, пенсій, стипендій. Українська влада була занепокоєна тим, що вітчизняні товари (особливо продукти харчування та інша сільськогосподарська продукція) ринуть у Росію завдяки наявності в обігу там більшої готівкової маси, що давало росіянам можливість платити за товари. Крім того, ситуація ускладнювалася великим дефіцитом навіть на товари широкого вжитку, запровадженням п'ятивідсоткового податку та офіційним підвищенням цін. На тіньовому ринку радянський карбованець почав витіснятися американським доларом та іншою вільно конвертованою валютою.

Відповідаючи на цю кризу та здійснюючи заходи з посилення захисту республіканського споживчого ринку, Президія Верховної Ради України 9 вересня І99І р. прийняла постанову "Про введення в обіг на території республіки купонів багаторазового використання", за якою вони повинні були використовуватися населенням у розрахунках за товари в роздрібній торгівлі з І січня 1992 р. спершу для купівлі продуктів, а згодом і промислових товарів. Вони могли також зараховуватися на спеціальні поточні рахунки у вклади.

На виконання цієї постанови передбачалося, що НБУ укладе контракт з французькою фірмою "Imprimerie Speciale de Banque" на виготовлення купонів, перша партія яких складе 2 млрд штук.

Згодом НБУ збільшив кількість купонів до 5 млрд штук, для виробництва яких залучили ще одну фірму з Великої Британії ("Thomas De La Rue Company Limited").

Постанова Кабінету Міністрів і Національного банку України "Про заходи у зв'язку з введенням в обіг купонів багаторазового використання" від 28 грудня 1991 р. передбачала, що з 10 січня 1992 р. радянські карбованці поступово будуть замінюватися українськими купоно-карбованцями з еквівалентним номіналом. Вони вводилися лише в готівковий обіг для розрахунків населення за продовольчі й промислові товари. З цієї ж дати визнавалися недійсними картки споживача з купонами, видані у серпні - грудні 1991 р. Попервах громадянам виплачували в середньому 25% місячного заробітку, але не більше 400 купонів (від 200 до 600). З часом цей відсоток повинен був поступово зростати. Згодом унаслідок зростання роздрібних цін норма виплати купонів досягла 50% місячної суми доходів громадян.

У березні 1992 р. частка купонів у місячній сумі сукупних грошових доходів громадянина України зросла до 70%, але не менше ніж 450 карбованців.

Наступним кроком стало прийняття постанови ВРУ та НБУ "Про розширення введення в обіг купонів багаторазового використання" 4 квітня 1992 р. Вона передбачала, що з 1 квітня 1992 р. всі грошові виплати населенню України здійснюються в купонах багаторазового використання на повну суму цих виплат. За бажанням громадян до 30% доходів могли виплачуватись у карбованцях. Продаж усіх товарів здійснювався лише за купони багаторазового використання. Виняток було зроблено для деяких товарів і продукції, перелік яких чітко регламентувався додатком до постанови. Сюди, наприклад, відносили продукцію у громадському харчуванні, дитяче харчування на молочних кухнях, морозиво, непродовольчі товари у комісійних магазинах, ліки, газети, журнали, квіти та ін. Вони могли реалізовуватися за бажанням покупців як за купони, так і за карбованці. Так само здійснювалися оплата житла, проїзду в усіх видах транспорту, комунальних, побутових, ритуальних та інших видів послуг, погашення позичок у банках.

Насамперед було випущено купюри номіналами 1, 3, 5, 10, 25, 50,100 карбованців. Вони були надруковані на папері низької якості, мали однотипне оформлення. На лицьовім боці було зображено сестру легендарних засновників Києва Либідь і вміщено номінал і рік випуску - 1991. На звороті - Софійський собор у Києві. Усі купюри не мали номеру і підпису.

У 1992 р. надруковали 100-, 200-, 500- і 1000-карбованцеві купюри.

Вони містили зображення Кия, Щека, Хорива і Либеді на турі та мали серію, що складалася з двох чисел, переділених горизонтальною лінією, і шестизначний номер. На звороті також було зображено Софійський собор.

У 1993 р. через інфляцію довелося випустити в обіг купюри вартістю 2000 і 5000 карбованців. На них збереглися зображення засновників Києва та Софійського собору, але з'явилися тризуб, дволі-терна серія та семизначний номер. Потім було надруковано банкноти з номіналом 10 000,20 000, 50 000,100 000 карбованців. Ці купюри мали більший розмір, на лицьовім боці було зображено пам'ятник св. Володимиру в Києві, а на звороті - фрагмент будинку НБУ.

16 травня 1994 р. в обігу з'явилися банкноти 200 000, 9 грудня 1994 р.- 500 000, а 12 травня 1995 р.- 1 000 000 карбованців. Вони мали складніше багатокольорове оформлення. На купюрах номінальною вартістю 200 тис. і 500 тис. карбованців пам'ятник Володимиру було перенесено праворуч, а на звороті зображено будинок Національної опери України. Банкнота 1 000 000 карбованців містила зображення пам'ятника Т. Г. Шевченка в Києві, а на звороті - будинку Київського національного університету імені Т. Шевченка. Протягом першого півріччя 1994 р. з обігу вилучалися купони номінальною вартістю 1,3,5, до 1 серпня того ж року - купони номіналом 10 і 25, з 1 лютого 1995 р.- 100 і 200, з 1 вересня - 500 карбованців.

Такі кроки щодо стабілізації грошового обігу в незалежній державі викликали невдоволення в Росії, яка повністю контролювала союзний верстат для друкування грошей та банківську систему. З 1 липня 1992 р. вона ввела нову систему взаеморозрахунків із колишніми республіками СРСР, за якою українські підприємства могли розраховуватися зі своїми російськими партнерами лише в межах сум, попередньо отриманих Україною. Тобто, дефіцит радянських карбованців перекинувся і в безготівкову сферу.

Україні якнайшвидше належало створити власну грошову і кредитну систему, яка зменшила би вплив економічно сильнішого партнера в рублевій зоні. Важливим заходом у цьому напрямку став Указ Президента України Л. Кравчука "Про реформу грошової системи України" від 7 листопада 1992 р. Ним передбачалося, що з 23-ї години 12 листопада 1992 р. припинялося функціонування рубля в грошовому обігу на території України. Єдиним законним засобом платежу став український карбованець, представником якого в готівковому обігу виступив купон НБУ Рублева готівка, активи й пасиви всіх суб'єктів господарської діяльності й фізичних осіб переоцінювались у співвідношенні 1 до І без обмежень по сумах коштів.

Такий розрив у часі між введенням українського карбованця в готівковий та безготівковий обіг призвів до масових фінансових спекуляцій, пов'язаних із переведенням безготівкових капіталів з України до Росії (НІ квартал 1992 р.- 447 млрд крб.).

Слід зазначити, що згідно з Указом Президента України "Про заходи щодо стимулювання зовнішньоекономічної діяльності" від 19 березня 1992 р. на період до введення національної валюти суб'єкти підприємницької діяльності на території України мали право без спеціального дозволу проводити розрахунки у вільно конвертованій валюті, зокрема у роздрібній торгівлі. Але Указ " Про реформу грошової системи України" встановлював, що це не стосується операцій з рублями. Отже, якщо, наприклад, американським доларом можна було розраховуватися в крамниці, то російський рубль повністю витрутили з обігу.

Передбачалося, що купоно-карбованці вводяться тимчасово і в скорім часі (4-6 місяців) їх замінять постійною валютою. За цей термін мала стабілізуватися економіка. Але спад виробництва і грошова емісія призвели до величезної інфляції та девальвації карбованця. Така ситуація тривала до 1996 р. Так, за період від січня 1991 р. по вересень 1996 р. ціни в Україні зросли приблизно в 95 000 разів, а якщо курс карбованця до долара США 12 листопада 1992 р. становив 403 крб., то 2 вересня 1996 р.- 176 000 крб.

Знецінення національної валюти спричинило втрату нею функції грошей як засобу нагромадження. Як наслідок, мізерні інвестиції у виробництво основного інвестора в ринковій економіці - домогосподарств. Усі намагалися перевести свої заощадження і поточні заробітки в долари США чи іншу стабільну валюту. Ціни на деякі коштовні товари почали встановлюватися в іноземній валюті. Вона також використовувалася у проведенні товарних і розрахункових операцій великих розмірів. Така доларизація національної економіки призвела до відсунення купоно-карбованця на другий план. Довго так тривати не могло, і з 1 серпня 1995 р. іноземну валюту було заборонено як засіб платежу на території України. Це була одна з перших спроб стабілізувати становище.

19 номіналів купоно-карбованців протягом майже п'яти років виконували в Україні функцію засобу обігу і платежу. Вони прийняли на себе весь удар перехідної економіки. Гіперінфляція, що була спричинена лібералізацією цін, дефіцитом бюджету, спадом виробництва, скороченням зовнішньоторговельного обороту, призвела до складної економічної та соціальної ситуації в суспільстві.