Економічна злочинність в Україні - Кравчук С.Й. - ВСТУП

Сутність економічної злочинності визначає економічна і соціальна ситуація в державі. При змінах у політичній, соціально-економічній сферах можуть зникати із законодавства окремі норми, а також змінюватися формулювання складу злочину. В той же час кардинальні зміни у загальнодержавній системі проходять лише після глибокого та всебічного реформування економіки. Сьогодення засвідчує, що цей процес важкий, оскільки подібні зміни мають довготривалий характер, адже всяка реформа є формою реалізації потреб лише окремих соціальних груп населення.

Перехідний період, який переживає уже вісімнадцятий рік Україна, є особливо складним, оскільки він пов'язаний з руйнуванням економічних та ідеологічних постулатів, які раніше підтримувала більшість населення держави. Звідси виникає перша особливість сьогоднішньої практики нормотворчості: випередження законодавцем консервативної суспільної свідомості, особливо правосвідомості.

Реформи в Україні характерні своєю швидкоплинністю і обвальністю, оскільки їх ініціатори намагаються виправити історичні колізії, що виходять за межі природного розвитку.

Відставання правосвідомості від вимог реформ, які проводяться у державі, є характерним для більшості українських громадян. При діючій системі формування владних структур воно притаманне і частині законодавчого корпусу, а також опозиції, яка вихована в старих традиціях діяльності управлінського апарату. Тому сьогоденню притаманні наміри вирішення нових завдань старим правовим інструментом. Як правило, негативний бік таких дій в силу стереотипу, який склався, є очевидним. Адже раптова зміна правового поля діяльності господарюючих суб'єктів відобразилася на їх економічних результатах. При різновидності форм власності і ринкової економіки непередбачені зміни законодавцем умов господарювання призводять до збитковості суб'єктів господарської діяльності, розриваються раніше підписані угоди, що негативно впливає на процес залучення іноземних інвестицій.

Відставання правового мислення від вимог практики при вирішенні економічних завдань відображається в кримінально-правових і кримінологічних концепціях. Найбільш очевидним прикладом перенесення старих оцінок суспільних явиш на їх модифікацію в нових умовах є досить широке використання керівниками держави та правоохоронних органів поняття економічної злочинності.

Цей термін не мав чіткого визначення, формалізуючою ознакою якого є нанесення загальних збитків економіці держави. При такому підході не розрізняються причини та наслідки, відсутня диференційована оцінка суспільної небезпечності кожного елемента, який складає цей соціальний феномен. Тому не дивно, що стратегія і тактика боротьби з економічною злочинністю в Україні залишаються невизначеними, являють собою конгломерат роздрібнених окремих заходів.

На сьогодні в практиці правоохоронних органів використовується поняття "економічна злочинність", яке не є нормативним. Воно охоплює групу видів економічної діяльності, частка яких скоюється з прямим порушенням чинного законодавства; включає в себе групу об'єднаних спільними ознаками правопорушень та злочинів, кожний з яких має самостійну класифікацію. В залежності від наукових концепцій їх перелік представлений в досить широкому діапазоні.

Економічна злочинність — це, безумовно, частина загальної злочинності в сфері економіки, оскільки вчинений злочин у будь-якій сфері має матеріальний вектор. В той же час економічну злочинність необхідно розглядати як соціальне явище, яке включає в себе не лише економічний вектор, а й політичний, завдяки чому вона, фактично, трансформується у системний чинник впливу на процеси у всіх сферах життєдіяльності держави.

Чи існує конструктивний критерій, який чітко визначає межу між різними за своїм складом протиправними діяннями? Окремі науковці, які досліджували цю проблему, констатували наявність такого факту, в той же час не розкривали його суть. Так, українські економісти В. Берізко, О. Горбань, Я. Кондратьєв, В. Предборська, В. Попович, О. Турчинов, посилаючись на думку інших вчених, до першого критерію економічної злочинності відносять економічну діяльність, яка є неприхованою, але не врахована офіційним податковим та статистичним режимом, а до другого — протизаконну, навмисне приховану економічну діяльність.

Тому ці лекції є на сьогодні і залишатимуться ще тривалий період актуальними, оскільки в них розкриваються проблеми функціонування такого соціально-кримінального явища для України, як економічна злочинність, яка з кожним роком поглиблюється.

Систематизуючи ознаки економічної злочинності, їх можна класифікувати на три групи:

Злочинність проти державної і колективної власності.

Службова злочинність в економічній сфері.

Протиправні діяння у фінансовій сфері.

На основі вказаної класифікації до першої групи економічних злочинів можна віднести практично всі господарські злочини та аналогічні за своєю природою (за А. І. Ярмоленко). За такою теорією до економічної злочинності можна віднести практично всі злочини, перелічені в Кримінальному кодексі України, а також значну кількість цивільно-правових, адміністративних та інших правопорушень.

Досить близький до цього підхід можна віднайти в окремих зарубіжних наукових джерелах, якими дається широке визначення економічної злочинності. Вони включають в себе будь-яку економічну діяльність, яка здійснюється з порушеннями чинного трудового природоохоронного, адміністративного, кримінального та іншого законодавства.

Такий, досить широкий підхід до поняття "економічна злочинність" призводить до змішування різних методів боротьби з порушеннями законів в економічній діяльності. В результаті поняття "економічна злочинність" втрачає свою конкретність, а боротьба з нею ототожнюється з боротьбою із загальною злочинністю, роботою по формуванню правової держави.

Із врахуванням постійних змін законодавства, в тому числі і кримінального, окремі протиправні діяння в сфері економіки, що вважалися раніше правомірними, стають злочинами, а інші, навпаки, стають загальноприйнятими нормами. Тому межі економічної злочинності стають досить невизначеними. Засобом для вирішення цієї проблеми є визнання економічної злочинності як протизаконної, свідомо прикованої економічної діяльності.

Загалом економіка, як об'єктивна реальність, взагалі не повинна мати оцінних понять. В той же час її стан оцінює людина, яка, спираючись на знання економічних законів, втручається в їх розвиток та намагається управляти ними. Стандартизованою системою управління умовами оптимальної дії економічних законів і функціонування держави є право у всіх різноманітних ії галузях.

При юридичному визначенні поняття "економічна злочинність" не потрібно ототожнювати зміст економічних і правових категорій, оскільки вони несуть в собі різно галузеві функції. В кримінології та криміналістиці розроблена методика попередження і розслідування окремих видів злочинів, кожна із яких має певну специфіку. Об'єднати ж їх в єдину методику попередження і розслідування злочинів, які б охоплювались юридичним, а не економічним поняттям, неможливо, тим паче, що сама злочинність в економічній сфері включає в себе правомірно легальну і протиправну нелегальну діяльність.

Зокрема в Україні активно функціонує так звана легальна економічна злочинність. До неї необхідно віднести офіційно зареєстровані підприємства, організації та установи, які своєчасно надають інформацію до фінансових, податкових і статистичних органів. В той же час у своїй звітності вони відображають лише частину своєї діяльності. За експертними оцінками, в Україні таких господарюючих суб'єктів нараховується близько 80%.

Результати проведеного дослідження дають підстави зробити висновки, що така класифікація економічної злочинності є недостатньою. Якщо в якості одного із напрямків економічної злочинності взяти ухилення від сплати податків до державного бюджету і проаналізувати його по елементах складу правопорушення, то господарюючий суб'єкт, який діє в рамках закону, не порушуватиме його, оскільки не вчиняє протиправних діянь. В той же час до суб'єкта господарювання, який ставить за мету своєї діяльності ухилитися від сплати податків, безумовно застосовуються заходи по їх нарахуванню і стягненню, а також притягненню винуватців до кримінальної відповідальності.

Чітке розмежування економічної суті злочинів у цій сфері — не просто теоретична абстракція. Без цього неможливо науково обґрунтувати та реалізувати на практиці стратегію і тактику протидії їй. Тим паче, що проведення аналізу витоків та напрямків економічної злочинності дозволяє зробити висновки про те, що перенесення традиційних методів боротьби з нею в сучасних умовах не дозволить правоохоронним органам досягти значимих результатів. Адже підприємницька діяльність в умовах обвального кризового стану економіки неможлива без порушень законодавчих документів, які у своїй більшості суперечать не лише один одному, а й сьогоденню.

Незаконні прибутки розподіляються між представниками економічної злочинності і корумпованими чиновниками через механізм передачі хабарів. Незважаючи на законодавчі заборони чинити такі протиправні діяння, представники владних структур неофіційно входять до угруповань економічних злочинців, що дозволяє останнім управляти державою, суспільними і політичним процесами. Це призвело до кардинальних змін в державі, змусило оцінити суспільну небезпеку економічної злочинності як загрозу національній безпеці України.

З кожним роком вплив економічної злочинності на всі сфери життєдіяльності держави зростає. Це підтверджує поглиблення майнового розшарування між незначною групкою населення України (майже 0,2%), яка значними темпами накопичує капітал на безконтрольному підвищенні цін на товари, роботи та послуги, привласнює державне майно, а також працю своїх трудівників, і рештою пограбованих ними громадян нашої держави, яким ледве вистачає заробітку на забезпечення себе товарами першої необхідності.

Держава в особі її керівників підтверджує свою діяльність на користь таких осіб своєю безконтрольністю, безвідповідальністю та безвольністю. Проблеми соціального захисту населення залишаються лише лозунгами, а боротьба з корупцією — нездійсненою мрією десятків мільйонів громадян, які хоча б один раз в житті стикались з корумпованими держчиновниками. Та й боротьба ця, як і реалізація Державної програми "Контрабанда — СТОП" (затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2005 року №260) і Програми боротьби з контрабандою та порушенням митних правил (затвердженої Указом Президента України від 4 березня 2008 року №195/2008) були характерними популістськими діями, оскільки побороти апарат злочинності нині і в найближчій перспективі нереально. Для переведення її в реалію необхідно значно покращити соціальний захист працівників правоохоронних органів, а не тримати їх на дрібних матеріальних подачках, які не дозволяють забезпечити сім'ї працівників середньої ланки цих органів найнеобхіднішим для життя. А головне — необхідно народу України здійснити соціальну революцію і привести до влади не сьогоднішніх народних депутатів, а розумних молодих людей, рівень свідомості яких передбачає не зміцнення власного бізнесу, а соціальний захист усіх верств населення держави. Але поки що говорити про це зарано! Адже керівники держави, в яких відсутні амбіції для вироблення авторитету своєї країни у міжнародної спільноти, ніколи не сформують позиції громадянської поваги в її народу...

Окремі науковці, які знайомляться із цими лекціями, можливо віднесуться до них досить скептично, посилаючись на застарілість окремих злочинних механізмів. Та даремно! Доки Україною керуватимуть особи, які відстоюють інтереси олігархічних кланів, держава буде віддалена від народу, економічна злочинність як спрут направлятиме свої щупальця у всі сфери соціально-економічного життя. А соціальні та інші ініціативи, які декларуватимуть керівники держави, реалізовуватимуться лише на зміцнення їх власного фінансового стану.

Механізми вчинення економічних злочинів ніколи не застаріють — вони можуть лише оновлювати свою сутність в інших, видозмінених формах. Тому читачу хочеться побажати, ознайомившись з курсом лекцій "Економічна злочинність в Україні", поповнити свій професійний багаж не навичками обкрадати власну державу і свій народ, а працювати за методами поваги до закону, на користь своєму народу.