Економічна теорія - Мочерний С.В. - Обґрунтування предмета економічної теорії та політичної економії.

Синтезувавши позитивні аспекти різноманітних визначень і врахувавши критичний аналіз негативних" як предмет економічної теорії (як сутності першого порядку) попередньо можна визначити економічні відносини у процесі діалектичної взаємодії з розвитком продуктивних сил у всіх сферах суспільного відтворення, цілісність і організованість якого (процесу взаємодії) забезпечується сучасним господарським механізмом.

Автори, які, визначаючи предмет економічної теорії або економічної системи, не беруть до уваги розвиток продуктивних сил, допускають серйозну теоретико-методологічну помилку. Вони ігнорують необхідність вивчення людини (як головної продуктивної сили і суб'єкта кожної із підсистем економічних відносин і насамперед відносин економічної власності), її потреб, інтересів та цілей. Абстрагування від продуктивних сил, змістом яких є відношення людини до природи, виключає можливість досліджувати взаємодію (взаємообумовленість, взаємопроникнення, взаємозаперечення та ін.) двох сторін економічного і двох сторін суспільного способів виробництва, а отже, одну з основних рушійних сил розвитку економічної системи. Крім того, це ігнорування важливих економічних категорій — праці, засобів виробництва, робочої сили, потреб та ін.

Попереднє визначення предмета економічної теорії слід розглядати на рівні сутності першого порядку. Щоб поглибити його, розкрити на рівні сутності другого порядку, доцільно частково врахувати думку економістів, які предметом економічної теорії вважають економічну систему та економічні закони і закономірності її розвитку.

Предмет економічної теорії — економічні відносини у процесі діалектичної взаємодії з розвитком продуктивних сил у всіх сферах суспільного відтворення, а також вивчення законів та закономірностей такої взаємодії, цілісність і організованість якого (процесу взаємодії) забезпечує сучасний господарський механізм.

Найважливішими недоліками визначень предмета економічної теорії вчених, які намагаються предмет політичної економії поєднати з предметом економікс, у методологічному аспекті є механічне поєднання неоднакових за змістом положень з двох складових економічної теорії, некритичне застосування одного із західних неконструктивних тлумачень економікс. Поняття "поведінка" визначене як "спосіб життя і дій"1, тобто в ньому одне невідоме (поведінка) підведене під інше невідоме (спосіб життя і дій). Крім того, в теоретичному аспекті вадою такого механічного запозичення є акцент лише на вивченні поведінки людей у різних сферах суспільного відтворення матеріальних благ, і абстрагування від нематеріальних благ, виробництвом яких зайнята переважна більшість населення розвинутих країн.

Для системного визначення предмета економічної теорії необхідно застосувати методологію найкоротшого, розгорнутого і повного визначення предмета цієї науки. У най коротшому визначенні зафіксовано глибинну внутрішню сутність (ядро), у розгорнутому — сутність в цілому (з урахуванням основних ознак, властивостей, якісних сторін сутності), у повному — найважливіші аспекти, що виходять за межі економічної сутності й охоплюють окремі найсуттєвіші соціальні, політичні, правові, морально-етичні та інші сторони розвитку надбудовних відносин, які впливають на еволюцію економічної системи.

Отже, при системній дефініції найкоротше визначення предмета економічної теорії — це вивчення законів розвитку економічної системи; розгорнуте — вивчення економічних відносин у процесі діалектичної взаємодії з розвитком продуктивних сил у всіх сферах суспільного відтворення, а також пізнання законів та закономірностей такої взаємодії, цілісність і взаємоорганізованість якого забезпечується сучасним господарським механізмом; а повне охоплює взаємодію економічної системи з надбудовними відносинами, які активно впливають на розвиток економічної системи.

Зроблений аналіз дає змогу змістовніше обґрунтувати предмет політичної економії з урахуванням названих вище методологічних підходів. У колишньому СРСР загальноприйнятим визначенням предмета політичної економії було вивчення виробничих економічних відносин між людьми, які формуються у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ, економічних законів функціонування і розвитку певної суспільно-економічної формації2. У 90-ті роки XX ст. багато українських вчених схилялися до визначення предмета, яке дає економікс. Після цього з'явились окремі посібники з політичної економії. Найдоцільніше в такій ситуації проаналізувати зроблені видатними економістами визначення предмета цієї науки протягом усього періоду розвитку економіки як науки, починаючи з давньогрецьких філософів і закінчуючи вченими сучасності. З розвитком економічної теорії відповідно змінювалися методи дослідження (сутність яких у найпростішому визначенні представляє методологія), структура теоретичної системи, методика викладу матеріалу. Найбільшої уваги заслуговують визначення політичної економії, запропоновані А. Монкретьєном, Д. Рікардо, марксистами та їх послідовниками, інституціоналістами, окремі аспекти визначень історичної школи, а також положення С. Сісмонді та Дж.-К. Гелбрейта. Для їх синтезу необхідно використати методологію найкоротшого, розгорнутого і повного визначення предмета політичної економії.

Найкоротше визначення предмета політичної економії орієнтує на вивчення законів, які регулюють виробництво, обмін, розподіл і споживання виготовлених людьми матеріальних благ та послуг.

Розгорнуте визначення передбачає попереднє з'ясування найбільш адекватного терміна щодо характеристики тих відносин, в які вступають люди у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних і нематеріальних благ та послуг. У працях класиків марксизму-ленінізму з цією метою використано категорії "економічні зв'язки і відносини", "виробничі відносини", "суспільні відносини з виробництва", "відносини виробництва і обміну" та ін. М. Туган-Барановський писав про суспільні відносини у межах господарської діяльності.

Що стосується поняття "суспільні відносини з виробництва", або "суспільні відносини у межах господарської діяльності", то категорія "суспільні відносини" надто містка для характеристики зв'язків, у які вступають люди у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних і нематеріальних благ та послуг (або господарської діяльності). Адже вона походить від поняття "суспільство", а тому охоплює виробничі відносини, соціальні, правові, політичні та інші аспекти. Ця категорія адекватніша для повного визначення предмета економічної теорії.

Термін "виробничі відносини" дещо неадекватний при визначенні предмета політичної економії. Зокрема, як виробничі можна розуміти відносини між людьми не лише в усіх сферах суспільного відтворення, а й у сфері безпосереднього виробництва. Додаткові труднощі зумовлені намаганням учених включити до виробничих техніко-економічні та організаційно-економічні відносини. Тому доцільніше замість категорії "виробничі відносини" вживати "відносини економічної власності" або "економічна власність". Категорія "економічна власність" розкриває системну сутність виробничих відносин і дає змогу уникнути недоліків, притаманних категорії "виробничі відносини". Так, коли йдеться про механізм пристосування виробничих відносин до рівня і характеру розвитку продуктивних сил, то прикладом такої адаптації називають зміну типів і форм власності.

Тому розгорнуте визначення предмета політичної економії трактує її як науку, що вивчає закони еволюції відносин економічної власності та управління нею у взаємодії з розвитком продуктивних сил, а насамперед людини (її потреб, інтересів, цілей), в усіх сферах суспільного відтворення.

Повне визначення предмета економічної теорії конституює її як науку, що вивчає економічну власність та її взаємодію з розвитком продуктивних сил. Такою наукою в межах економічної теорії є політична економія, яка досліджує відносини економічної власності і влади у взаємодії з розвитком продуктивних сил, притаманні їм закони і суперечності, а також соціальні закономірності, економічну політику держави, природу людського духу, енергійність нації, розвиток інститутів суспільства.