Економічна теорія - Мочерний С.В. - Суспільний поділ праці.

У межах технологічного способу виробництва надзвичайно важливу роль відіграє зумовлений розвитком продуктивних сил суспільний поділ праці як рушійна сила економічного прогресу.

Суспільний поділ праці — відокремлення різних видів трудової діяльності в межах світового господарства (в тому числі окремих регіонів), національної економіки й окремого підприємства, внаслідок чого значно зростає продуктивність суспільної праці.

У межах світового господарства відбувається всесвітній або міжнародний поділ праці. Це вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці, що передбачає спеціалізацію окремих країн щодо виробництва певних видів продукції для обміну через купівлю-продаж на світовому ринку.

Поділ праці всередині суспільства здійснюється за основними родами діяльності (землеробство, промисловість, сфера матеріального і нематеріального виробництва). Цю форму суспільного поділу праці називають загальним поділом, поділ родів виробництва на окремі види та підвиди — частковим, поділ праці всередині підприємства (виокремлення цехів, дільниць, відділів, служб, бригад, поділ за професіями і спеціальностями) — одиничним (за К. Марксом).

З'ясування сутності четвертого великого суспільного поділу праці передбачає визначення термінів переходу кількості в якість, тобто того моменту, коли поступове збільшення кількості зайнятих у сфері послуг (як один із критеріїв поділу) дасть підставу стверджувати про формування відносно відокремленої сфери суспільного відтворення. Так, у 1870 р. кількість зайнятих у найважливіших сферах нематеріальних форм багатства і послуг у США (наука, освіта, охорона здоров'я, фінансові послуги, господарські послуги держави, нематеріальні послуги населенню тощо) становила 2 млн осіб (17,5 % від загальної кількості зайнятих), у 1970 р. — 41 млн осіб (62 % від загальної кількості зайнятих). Крім того, кількість зайнятих у виробництві всіх видів матеріальних послуг (торгівля, транспорт, зв'язок, хімчистки, пральні тощо) з 1870 по 1969 рік зросла з 1,5 до 23,5 млн осіб. Отже, виокремлення сфери послуг у самостійну сферу не обов'язково датувати періодом 1947—1949 рр., упродовж яких кількість зайнятих у цій сфері перевищила кількість зайнятих у виробництві матеріально-речового продукту. Адже до сфери послуг належить комплекс галузей, які виробляють не матеріально-речові продукти (автомобілі, одяг, продукти харчування тощо), а споживчі вартості у формі конкретної трудової діяльності. Якщо виходити з кількісних критеріїв розвитку інших економічних явищ і процесів (наприклад, перетворення національних корпорацій на транснаціональні, за оцінками деяких західних учених, здійснюється при наявності не менше 25 % зовнішньоекономічних операцій; підприємство стає монополістом, коли його частка на ринку перевищує 35 % (згідно із законом України), то четвертий великий суспільний поділ праці відбувався у США наприкінці XIX — у другій половині 20-х років XX ст. В Україні на початку 2003 р. у сфері послуг було зайнято 32,5 % працездатного населення, що свідчить про завершення четвертого великого суспільного поділу праці (у 1960 р. у сфері послуг в Україні працювали 24,1 % осіб).

Найбільший вклад у теорію суспільного поділу праці в домарксовий період вніс А. Сміт, який вважав суспільний поділ праці важливим фактором зростання продуктивності праці. За розрахунками американського економіста Е. Денісона, внесок цього фактора у створення ВНП (разом з рівнем освіти і кваліфікації, підприємницькою діяльністю) становить майже 12 %. Окремими чинниками в дії цього фактора є підвищення вправності і майстерності кожного часткового працівника, економія часу на переході від однієї роботи до іншої (а отже, й витрат на набуття іншої спеціальності), спеціалізація знарядь праці, що ініціює винаходи і застосування машин.

Негативними наслідками поділу праці є однобічний розвиток працівника, його відчуження від інших видів праці, технологічне підкорення праці капіталом тощо. Тому за сучасного капіталізму впроваджують форми і методи наукової організації праці, здатні частково подолати ці форми відчуження: ротація робочих місць, робота автономних бригад, гуртків якості тощо.

Ступінь розвитку продуктивних сил виявляється у ступені розвитку суспільного поділу праці. Так, у колишньому СРСР на початку 20-х років XX ст. у народному господарстві налічувалося до 20 галузей, наприкінці 80-х років — майже 400. В Україні нині — до 300 галузей народного господарства, у США (лише у промисловості) — приблизно 700, а кожна наступна виокремлюється тоді, коли обсяг випущених нових товарів перевищує 1 млрд дол. Однак між розвитком продуктивних сил і розвитком суспільного поділу праці не існує прямо пропорційної залежності, оскільки розвиток суспільного поділу праці значною мірою залежить від розмірів країни, її забезпеченості ресурсами (природними, людськими та ін.), їх якості (особливо якості трудових ресурсів), ємності внутрішнього ринку та від інших факторів.

Для України першочерговою проблемою у цій сфері є участь у всебічному міжнародному поділі праці в країнах СНД (проблема збереження раціональних господарських зв'язків) і в країнах світу.